Один день журналіста

Мій день починається з вечора, із дзвінка редактора. Протягом дня мені доводиться бувати на 2-5 подіях — втілюю приказку «журналіста годують ноги». Оскільки я і пишу, і знімаю, для мене важливо із самого початку зрозуміти, що пріоритетне в тій чи іншій події — «текст» або «картинка». Акція протесту — «картинка», тут багато фотокореспондентів і представників ТВ. А ось прес-конференція — безперечно, «текст».

Досьє

Олександр Карпюк, штатний кореспондент інформаційного агентства «Незалежне бюро новин».

Народився у 1988 році в Євпаторії. У 2010 році закінчив факультет журналістики Запорізького національного університету. Почав працювати в інтернет-журналістиці з 2010 року. Паламар храму преподобного Агапіта Печерського в Києві.

1. Нічого не забути

Ранок починається майже завжди з читання випуску новин — адже, як кажуть журналісти, за одну ніч історія світу може змінитися. Важливий момент — збирання рюкзака. Через те що рюкзак зі мною навіть у неробочий час, друзі якось назвали мене черепахою. У ньому — вся моя робота: фотокамера, нетбук, купа проводів-перехідників, вінчестер і т. д. Є в ньому місце і для псалтиря, молитвослова, кількох книг і журналів. Я не люблю свій рюкзак лише під час перевірки співробітниками СБУ (а вони його оглядають перед подіями за участю перших осіб країни). Нещодавно піймав себе на думці, що для мене не так страшно залишитися без домівки, а все тому, що все своє ношу із собою. І дійсно — справжня черепаха.

2. Стіна брехні

Перша подія на сьогодні: активісти зводять біля будинку Київської міської адміністрації «Стіну брехні», на якій будуть вказані незаконно забудовані місця Києва. У столиці можна майже щодня організовувати екскурсії по акціях протесту. Біля стін мерії «націлююсь» на молодих людей, які тримають агітаційні плакати: хоча б на одній фотографії має бути висвітлена вся історія події — що відбувалося, коли, чому і хто були учасники. Приблизно через годину скандування гасел у мегафон журналісти розходяться...

Для фотокора важлива не кількість людей, а їхні дії. Наприклад, на параді 1 травня на Хрещатику було близько 10 тисяч людей, але без особливого сенсу. Цинізм професії в тому, що якщо не приїхав «Беркут» і нікого не «запакував», то у випадку з акцією протесту це майже нульова подія. Не тому, що фотокорам подобається штовхатися, бігти за мітингувальниками і вивертатися від співробітників міліції. На жаль, люди швидше прочитають новину про бійку в центрі Києва, ніж подивляться фоторепортаж з відкриття виставки відомого художника. У випадку з інформаційним агентством ця сумна тенденція відображається в кількості переглядів матеріалів. Новину про чергове вбивство прочитало 5 тисяч людей, а матеріал про дитячий будинок сімейного типу — близько 300 чоловік.

Виходить, що в суті будь-якої новини — конфлікт, який потрібний читачеві. Якщо конфлікту немає, новина не читатиметься. Дуже часто від свого редактора я чув слова: «Якби він категорично висловився про опонента, тоді — так, в іншому разі — нічого ж не сталося». Іноді, даючи чергову конфліктну новину, пригадую слова «блаженні миротворці» — і мені робиться сумно, бо я на той момент ніяк не можу назватися таким.

Втішає, що хоча б почасти журналіст може працювати своєрідним фільтром, який вибирає те, що вважає за потрібне, і передає читачеві. Мені залишається сподіватися лише на велику Милість і на те, що моє око буде чистим, а «фільтр» працюватиме якісно. У цьому питанні не згоден з Володимиром Познером, який сказав, що журналіст не має права не повідомляти про якісь важливі для країни події.

3. Обід у Кабінеті міністрів

Наступне місце на карті подій — Кабінет міністрів, де проходитиме розширене засідання уряду. Сьогодні тут буде президент і всі представники міністерств, а отже, і багато журналістів.

У «Милому другові» Гі де Мопассан змалював випадок, коли журналіст однієї з паризьких газет навіть не ходив на подію, але при цьому написав чудовий матеріал, перебуваючи в сусідній з редакцією кав’ярні — він і так знав, що і як скажуть головні дійові особи. Приблизно так само і я можу передбачити, що скаже той чи інший спікер на майбутній прес-конференції.

Отже, «штурм» Кабміну. Якщо мене немає в списку акредитованих журналістів, я розкланююсь і вирушаю на вулицю чекати наступної події. Але цього разу все вийшло, я є в списку. Перевірка моїх особистих речей. Після першого кордону — ще як мінімум один. Частину журналістів пускають до залу засідань, частину — відправляють до прес-центру, де буде вестися пряма трансляція. Один французький журналіст сказав у своїй лекції, що після прибуття на місце подій головне — знайти розетку і можливість підключитися до інтернету. В інформаційній журналістиці так і є... Але, якщо чесно, найприємніше місце в Кабінеті міністрів — їдальня. Тут можна пообідати за невеликі гроші, але смачно.

Іноді головне — просто передати основну думку до редакції, після чого редактори зроблять усе інше — «підшиють бек» (історію питання), знайдуть читабельний і «вражаючий» заголовок, розширять одну ключову фразу до необхідних розмірів — і вийде важлива й гарно оформлена замітка. Власне, саме тому інформаційна журналістика може бути чудовою школою для новачків, що вона яскраво показує, з яких «кубиків» складається текст.

...Але сьогодні «коротко» не вийде. Наступні дві години мені доводиться займатися написанням стенограми виступу прем’єр-міністра. З двогодинного виступу (понад 10 сторінок тексту) вийшло не більше 8 новин, загальний обсяг яких — 2 сторінки.

До речі, у деяких інформагентствах існує так звана норма. Наприклад, журналіст має зробити 4 матеріали з однієї події — три замітки із самої прес-конференції і один ексклюзив, який має братися тет-а-тет у одного з тих, хто виступає.

Мої колеги «спали» під час виступу, проте коли прем’єр заговорив про відомий політичний процес, доволі гостро висловився про своїх опонентів, багато хто включився і став відправляти новини до редакції. Такі фрази зазвичай займають 15–20 секунд. І часто тільки заради них журналісти приходять на події. Інтернет-сайтам не потрібні розмови про гуманізм — їм потрібний трафік.

Гадаю, журналістика була такою завжди. Варто лише згадати фотографію, на якій журналісти наввипередки біжать до пунктів зв’язку, аби передати новину про початок Другої світової війни. Але це не означає, що іншою вона бути не може. Коли «події» перестануть створюватися штучно, а більша частина журналістів замість «Беркута» буде шукати живих людей, тоді журналістика справді може перейти на новий виток розвитку. Тому мене тішать ті фотокореспонденти, які йдуть до лікарень, їдуть у далекі країни, у гарячі точки, аби знімати людей.

4. Прогулянка як мистецтво

Буває так, що події скасовують або на них мене просто не пускають — утворюється порожній часовий простір. Я отримую особливе задоволення від можливості спокійно пройтися містом. І навіть під час таких спокійних прогулянок, тим не менше, я не перестаю бути журналістом. Одне з улюблених питань, що обговорюється на перших курсах журфаку: журналістика — це ремесло чи мистецтво? В інформаційній, «телеграфній» журналістиці — майже завжди ремесло, адже будь-яка запланована подія радше нагадує полювання. Але журналістика дає простір і для мистецтва.

Вправно складати «кубики» тексту, правильно ставити запитання, формулювати заголовки — це справа практики. Серйозне, викуване з професійного та особистого життя слово народжується лише згодом, завдяки читанню, увазі до життя. «Прогулянкова» журналістика для мене — вправляння у спогляданні, у мистецтві, якому неможливо навчити.

5. Вечірнє чергування починається о 18 годині та закінчується о 12 ночі

Якщо вечір не багатий на події, за час чергування можна успішно повечеряти, якщо ні — доводиться або залишатися голодним, або їсти в прямому розумінні слова обійнявшись з ноутбуком.

Чергування полягає в тому, щоб стежити за новинними стрічками і ставити найважливіші новини на наш сайт (майже всі інформаційні сайти є агрегаторами, які просто зосереджують під своїм інтернет-зводом новини, зібрані великими інформагентствами).

Чергування ставить тебе біля джерел інформаційного потоку: ти вирішуєш, оцінюючи численні новини — що варто ставити, а що ні. Адже українських читачів більше зацікавить не 20 осіб, що загинули в Таїланді після землетрусу, а черговий «ляп» керівника держави або ті самі 20 осіб, які загинули в сусідній Чернігівській області. Близькість смерті, навіть географічна, тривожить душі абсолютно всіх людей, незалежно від їхнього віросповідання...

Творець відомого інтернет-проекту Look At Me Василь Есманов справедливо відзначає, що багато читачів значно більш освічені, розумні, начитані й краще розбираються в предметі, ніж той, хто для них пише. Тому, щоб засвоювати «ази» журналістики, сьогодні варто не тільки гнатися за кількістю інформаційних повідомлень, але й займатися самоосвітою. Без цього можна залишитися «телеграфним стовпом», що передає новини з місця події.

При цьому журналіст у першу чергу має бути людиною — попри все. Нещодавно в Санкт-Петербурзі був випадок, коли фотокореспонденту вдалося зупинити бійню, що тільки-но розпочиналася: група молодих людей збиралася закидати камінням своїх опонентів. Відома й інша історія: один із фотокореспондентів замість того, щоб винести з поля бою поранену людину, почав знімати, як це роблять його колеги. Після цього редактор відмовився використати цей унікальний знімок, зауваживши фотокореспонденту, що він перш за все має залишатися людиною.

Одного разу ми з колегами сперечалися, що краще — не пропускати все, що відбувається, крізь себе або все-таки намагатися глибоко відчути кожну свою подію. Попри те, що робота може викликати фізичну відразу, мені все-таки ближчий другий варіант. Хоча б тому, що він дає відчуття життя.

Опублiковано: № 4 (58) Дата публiкацiї на сайтi: 23 August 2012

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 6 з 6
10:52 27.08.2012 | blood clot
дякую!
сподобалось
16:35 26.08.2012 | Катя
Столько интересных и полезных мыслей!Спасибо!!!
14:35 26.08.2012 | Оксана
Думаю, в статье автор описывает свои мысли, через которые он пытается сам себя понять и найти свою уникальность.
Я увидела уникальность молодого журналиста в том, что пропуская происходящие события через себя, он, как православный христианин, помогает читателям увидеть и прочувствовать то, чего не могут дать другие журналисты.
Ведь христианин может видеть всю глубину события, всю глубину человеческих переживаний.
Желаю Александру Божией помощи в его трудах!
21:07 24.08.2012 | Катя
Очень интересно и познавательно! Спасибо!
18:51 24.08.2012 | Татьяна
Спасибо, коллега, за веру в человечность нашей профессии, которую Вы возвращаете своим отношением к ней. Глядя на работу большинства репортеров центральных каналов ТВ, я начала в ней разочаровываться. Спаси Вас Господи, Александр!
13:46 24.08.2012 | Галина
Очень понравилась статья! Чистосердечно написано! Так держать!!!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: