Підписатись на розсилку нових статей

С 2009 года журнал издается при поддержке Международного благотворительного фонда в честь Покрова Пресвятой Богородицы


Журнал «Отрок» приглашает авторов для сотрудничества! Пишите нам на адрес: otrok@iona.kiev.ua

Рекомендуємо відвідати

Свято-Троицкий Ионинский монастырь Молодость не равнодушна Покров Страничка православной матери Журнал Фамилия Ольшанский женский монастырь

Наші друзі

Звільнення

Є книги, які нагадують про пережиту радість. «Війна і мир», наприклад, нагадує мені моє чотирнадцятиліття, цикламени на тлі засніженого вікна і пронизливе очікування щастя. А в романі «Принижені й ображені» Достоєвського, який я читала в горах, шумить гірська ріка й туман повзе поміж вершин.

Але є книги, сповнені щастя самі по собі. Серед них «Дитинство», «Отроцтво», «Юність» Л. Толстого. І я дозволю собі довгу цитату з «Отроцтва», у перших розділах якого розповідається про те, як головний герой Ніколенька Іртеньєв хлопчиком їде до Москви з батьківського маєтку. Його супутники — брат Володя, сестра Любочка й гувернантка з дочкою Катею. Над подорожніми прошуміла відрадна весняна гроза.

«Душа моя усміхається так само, як освіжена, повеселіла природа. <...> ...Гай... наче в надлишку щастя стоїть, не ворухнеться і повільно зронює зі своїх омитих гілок світлі краплі дощу на сухе минулорічне листя. З усіх боків в’ються з веселою піснею і швидко падають чубаті жайворонки... Такий привабливий цей чудовий запах лісу після весняної грози, запах берези, фіалки, прілого листя, сморжів, черемхи, що я не можу всидіти у бричці, зістрибую з підніжки, біжу до кущів і, незважаючи на те, що мене осипає дощовими краплями, рву мокре гілля пухнатої черемхи, б’ю себе ним по обличчю і впиваюся його чудовим запахом. ...Я, шлапаючи по багнюці, біжу до вікна карети.

— Любочко! Катю! — кричу я, подаючи туди кілька гілок черемхи, — подивись, як добре!»

В цьому уривку збігаються весна душі з весною року, але головний зміст цих розділів — «новий погляд» на світ.

«Чи доводилось вам, читачу, — пише Толстой у розділі, який так і називається „Новий погляд“, — у певну пору життя раптом помічати, що ваш погляд на речі повністю змінюється, ніби всі предмети, які ви досі бачили, раптом повернулися до вас іншим, невідомим іще боком? Такого роду моральна переміна відбулася в мені уперше під час нашої подорожі, з якої я й відраховую час мого отроцтва.

Мені вперше ясно спало на думку те, що не ми одні, тобто, наша родина, живемо на світі, що не всі інтереси обертаються навколо нас, а що існує інше життя людей, які не мають до нас жодного стосунку, не турбуються про нас і навіть не мають поняття про наше існування. Безсумнівно, я і раніше знав усе це; проте знав не так, як я про це дізнався тепер, не усвідомлював, не відчував.

<...> Коли я дивився на села й міста, які ми проїжджали, в яких у кожному домі жила принаймні така ж родина, як і наша, на жінок, дітей, що із хвилинною цікавістю дивилися на екіпаж і назавжди зникали з очей, на крамарів, селян, які не просто не вклонялися нам, як я звик бачити це на Петровському, а й не удостоювали нас поглядом, мені вперше спало на думку питання: що ж їх може цікавити, якщо вони ніскільки не турбуються про нас? І з цього питання виникли інші: як і чим вони живуть, як виховують своїх дітей, чи вчать їх, чи пускають гратися, як карають? І т.і.»

Герой Толстого росте й розвивається, як і повинна рости й розвиватися людина. Якщо ми звернемося до підручника з вікової психології, то переконаємося в цьому.

«Основною характеристикою мислення дошкільника є його егоцентрична спрямованість. Хлопчик стрибає і звертається до мами: «Дивись, мамо, як дерева стрибають!» Дитина впевнена у тому, що сонце спеціально сліпить її, місяць слідує за нею під час прогулянок. П’ятирічний хлопчик, що його бабуся захворіла і потрапила до лікарні, зітхнув і сказав: «А хто ж мені молока наллє?»

До середини першого класу цей же хлопчик сказав батькам: «Я раптом зрозумів, що інші люди, вони теж є».

З жалем додаю, що багато хто так і не переходить цей семирічний рубіж. Я знаю дуже багатьох старшокласників, і серед них усе більше таких, яких у два роки бабуся як поставила на табуретку для загального замилування, так вони досі з неї і не злізли і змінилися лише за розмірами.

Хочеться говорити не про патології, а про природний і правильний розвиток людини. Наступні кроки з егоцентризму — закоханість і творчість.

Закоханість породжує небувале самозабуття, вихід за межі власного я. Найточніше (із того, що мені доводилося читати) передають цей стан рядки Поля Елюара. Вірш про чекання на кохану закінчується словами:

Я так тебе люблю, що я уже не знаю, Кого з нас двох отут нема.

Хороші вірші бувають набагато точнішими за прозу, і якщо хтось захоче відрізнити любов від похоті й пристрасті, камертоном може послугувати вірш Роберта Бернса (рос. переклад С. Маршака):

В полях под снегом и дождём,
Мой милый друг,
Мой бедный друг,
Тебя укрыл бы я плащом
От зимних вьюг,
От зимних вьюг.
А если мука суждена
Тебе судьбой,
Тебе судьбой,
Готов я скорбь твою до дна
Делить с тобой,
Делить с тобой.

Людина забуває про себе у творчості, і в цьому, як на мене, головна відмінність творчості від горезвісної «самореалізації». Цим словом зараз маскують невигадливу програму: дорвися й роби те, що приносить гроші й утішає марнославство.

У словах «творча людина» само собою зрозуміле віддавання себе. «Цель творчества — самоотдача, // А не шумиха, не успех», — писав Б. Пастернак. І для більшої визначеності нині з’явилося нове слово — «креативний». Ніби те ж саме, лише англійською, а сенс — інший. Означає це слово підприємливість, яка принесе гроші та успіх. Коли чую слово «креативний», мені уявляється добре одягнений молодий пройдисвіт, який, будьте певні, свого не впустить.

Але повернімося до творчості. Скульптор Мікеланджело був і поетом. Один із його віршів має чудове закінчення:

Ми в творчості виходимо із себе. І називається це все душею. Я ― молот, що його спрямовує Творець.

Хотілось би так красиво обірвати цю частину статті, однак, щоб бути чесним, варто відзначити, що й закоханість, і творчість можуть виявитися новою шкаралупою — кумирнею: мій чоловік, моя справа, мої внуки, а навкруги — хоч потоп. І річ навіть не у злій волі, а в дивовижній глухоті людей — тим більше глухих, чим більше вони впевнені у своїй правоті й у тому, що люблять вони не самих себе.

Є «вихід із себе» й не настільки добровільний. Більшість людей його спочатку дуже лякається. Це називають «кризою середнього віку», «світоглядною кризою» — це прощання з молодістю. Вік кризи у всіх різний, але крутиться біля сорока.

Сучасний світ, що зробив із молодості культ, дуже багатьох заганяє в паніку. Люди намагаються окопатися в молодості назавжди, і для спорудження цього приреченого доту в хід іде все: від молодильних кремів до нових молодих дружин.

А розумний посібник із психології* пише про це на диво радісні речі:

* Використано текст посібника «Вікова педагогіка та психологія» Т. Склярової та О. Янушкявічене.

«Для людини, що сприятливо пережила світоглядну кризу, зріла пора є свого роду звільненням. Людина отримує внутрішній глибинний сенс життя, вона терпима, має поколіннєву відкритість — кожен вік їй близький і зрозумілий. Саме представники цього віку часто стають хранителями сімейних традицій. Власна криза терпимості виховала новий тип співчуття. Людина може багато що зрозуміти, прийняти, погодитись. Усвідомлення масштабу багатьох життєвих проблем дає змогу зрілій людині приймати зважені рішення».

Для того, аби сприйняти зрілість як звільнення, потрібна мудрість, якою вирізнявся, приміром, Пушкін. Мені хочеться процитувати його лист видавцеві та другові Плетньову, написаний під час епідемії холери:

«Лист твій від 19 сильно мене засмутив. Знову хандриш. Гей, стережися: хандра гірша за холеру: одна вбиває лише тіло, друга вбиває душу. Дельвіг помер, Молчанов помер; зачекай, помре і Жуковський, помремо й ми. Але життя все ще багате; ми зустрінемо ще нових знайомців, нові визріють нам друзі, дочка в тебе буде рости, виросте нареченою, ми будемо старі хричі, дружини наші — старі хричівки, а дітки будуть славні, молоді, веселі; хлопці будуть гультяювати, дівчата сентиментальничати, а нам те й любо».

 

І, нарешті, є ще один вид звільнення, коли людині посилаються життєві обставини, що розламують її благополучний затишний світик, її будь-яку кумирню.

Я з певним острахом звертаюся до «Євгенія Онєгіна», тому що багатьох отруїло шкільне вивчення цього запаморочливо хорошого роману. В зубах застрягли штампи літературної критики, але вираз «страдающий эгоист» абсолютно точний. Власне, будь-який егоїст страждає, але не будь-який про це знає. Спустошений і розміняний на дрібниці Онєгін не здатен любити ні дівчину, ні сільське привілля. Але жах від учиненого розбив шкаралупу його егоїзму. З моменту вбивства Ленського душа його кровить, але оживає при цьому. Він закохався в Тетяну в Петербурзі не тому, що вона інша, а тому, що він інший, здатний закохатися. У Пушкіна, до речі, й у вірші «Я помню чудное мгновенье...» саме така послідовність. Не закоханість воскрешає людину, а жива людина здатна закохатися «Душе настало пробужденье (спочатку! — І. Г.), и вот опять явилась ты...»

Віддамо належне Онєгіну. Печорін так і не ожив.

До літературних прикладів можна додати життєві. Я близько знаю трьох жінок, які дуже тяжко пережили розлучення і врешті-решт вдячні Господу за руйнування їхніх затишних кумирень, де вони поклонялися власному сімейному щастю. Одна з них зі здриганням згадує свою «теорію оазису»: навколо розжарений від убивств і зрад світ, а ми тут заслужили оазис щастя, з нами ніколи нічого такого не станеться, ми так мило бесідуємо з милими друзями на милі теми, і наше православ’я прикрашає наш побут нарівні з хорошим посудом.

Затишні кумирні цих жінок поруйновані, але вітер ворушить їхнє волосся, і вода, від якої вони рятувалися, марно намагаючись заліплювати щілини і тріщини, виявилася живою.

Звільнення від зосередженості на собі радісне, як будь-яке звільнення, як звільнення квітки з-під снігу, листочка із бруньки, курчати зі шкаралупи. Навіть звільнення дерев від листя осінню може бути радісним, коли крони наповнюються світлом.

Опублiковано: № 2 (21) Дата публiкацiї на сайтi: 10 September 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв

Звільнення

Ірина Гончаренко
Журнал «Отрок.ua»
Звільнення від зосередженості на собі радісне, як будь-яке звільнення, як звільнення квітки з-під снігу, листочка із бруньки, курчати зі шкаралупи. Юнацька закоханість звільняє від дитячої егоцентричності, «криза середнього віку» ― це прощання зі зведеною в культ молодістю. Але буває, що для звільнення людині посилаються обставини, які ламають її благополучний затишний світик.
Розмiстити анонс

Результати 1 - 1 з 1
22:14 16.10.2009 | гоги
Братцы, живём в мире!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: