Коли розплющуться очі

Спочатку я намагалась вирахувати точний час, коли мироточать мощі. «Це — диво, — ласкаво пояснили мені, — його неможливо передбачити». Почаївська Лавра, здавалось, мала бути просто переповненою біснуватими. На превелике моє здивування, її наповнювали звичайні паломники. Я гадала, що духівник — це такий собі старець, який сидить у келії з вивіскою «Духовні поради. Цілодобово». А батюшка виявився незвично молодим і зайнятим різними справами. Я була впевнена, що монахи живуть лише в печерах, а побачила звичайну двоповерхову будівлю. Дуже скоро я помітила, що вони користуються мобілками, всміхаються і навіть вирощують кактуси...

Я з’ясувала, що подвижництво — це не завжди замкнений спосіб життя, а монастир — далеко не «тиха обитель», особливо в вихідні дні. Що батюшки люблять тварин, мають права водія і можуть служити в армії, і взагалі вони не такі, як у книжках. Я чекала на диво і щоранку напружено згадувала сни, намагаючись відшукати в них відповіді святих на молитви; гарячково ревізувала власний гардероб, обклалась духовною літературою та, врешті-решт, обросла церковними забобонами і зневірилась.

Кажуть, що кожен, хто приходить до Церкви, рано чи пізно переживає такий час. Господь випробовує наші сили і відступає, даючи можливість самому відчути благодать істинної Церкви... В якийсь момент я помітила, що заворожено спостерігаю за причастям малюків, — і це було перше несподіване Диво, яке відкрило мені Таїнство Євхаристії. Коли в черговий раз я потрапила в паломницьку поїздку, всерйоз замислилась про Божий промисел. Дива траплялись всупереч моєму розкладу — швидко, в найважчі для мене моменти, і не там, де я очікувала. Дивом виявилось ні з чим не порівнюване відчуття полегшення після сповіді. Як іще можна було пояснити підбадьорливе слово чи дзвінок у хвилини душевної порожнечі і небажання молитись; як пояснити стан, коли напівпорожній вагон метро везе тебе на ранню Літургію...

Абсолютно несподівано Церква відкрилась мені не строкатим бестселером, де з перших сторінок автор захоплює тебе пригодами, а Таємницею, яка вабить до Вічності. Всьому свій час, — сказано в Писанні. І Господь відкриває мені це кожного разу, потрошки показуючи зовнішнє та внутрішнє, мирське та духовне. Завтра — знову Неділя. Я заплющую очі і бачу людей. Стіни. Звички. Розплющую — і бачу Образ Божий.

Опублiковано: № 1 (12) Дата публiкацiї на сайтi: 07 September 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 2 з 2
20:34 27.09.2009 | Светлана
Без комментариев.
Как поразительно. Ко многим статьям просто нет комментариев. Но это не значит, что их не читают или не воспринимают. Просто статьи настолько емкие, настолько полно раскрытые, что просто ничего не хочется добавлять или комментировать. Сказано уже все.
20:14 26.02.2009 | Стас
Бомба))) абсолютная искренность

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: