Спочатку я намагалась вирахувати точний час, коли мироточать мощі. «Це — диво, — ласкаво пояснили мені, — його неможливо передбачити». Почаївська Лавра, здавалось, мала бути просто переповненою біснуватими. На превелике моє здивування, її наповнювали звичайні паломники. Я гадала, що духівник — це такий собі старець, який сидить у келії з вивіскою «Духовні поради. Цілодобово». А батюшка виявився незвично молодим і зайнятим різними справами. Я була впевнена, що монахи живуть лише в печерах, а побачила звичайну двоповерхову будівлю. Дуже скоро я помітила, що вони користуються мобілками, всміхаються і навіть вирощують кактуси...

Я з’ясувала, що подвижництво — це не завжди замкнений спосіб життя, а монастир — далеко не «тиха обитель», особливо в вихідні дні. Що батюшки люблять тварин, мають права водія і можуть служити в армії, і взагалі вони не такі, як у книжках. Я чекала на диво і щоранку напружено згадувала сни, намагаючись відшукати в них відповіді святих на молитви; гарячково ревізувала власний гардероб, обклалась духовною літературою та, врешті-решт, обросла церковними забобонами і зневірилась.

Кажуть, що кожен, хто приходить до Церкви, рано чи пізно переживає такий час. Господь випробовує наші сили і відступає, даючи можливість самому відчути благодать істинної Церкви... В якийсь момент я помітила, що заворожено спостерігаю за причастям малюків, — і це було перше несподіване Диво, яке відкрило мені Таїнство Євхаристії. Коли в черговий раз я потрапила в паломницьку поїздку, всерйоз замислилась про Божий промисел. Дива траплялись всупереч моєму розкладу — швидко, в найважчі для мене моменти, і не там, де я очікувала. Дивом виявилось ні з чим не порівнюване відчуття полегшення після сповіді. Як іще можна було пояснити підбадьорливе слово чи дзвінок у хвилини душевної порожнечі і небажання молитись; як пояснити стан, коли напівпорожній вагон метро везе тебе на ранню Літургію...

Абсолютно несподівано Церква відкрилась мені не строкатим бестселером, де з перших сторінок автор захоплює тебе пригодами, а Таємницею, яка вабить до Вічності. Всьому свій час, — сказано в Писанні. І Господь відкриває мені це кожного разу, потрошки показуючи зовнішнє та внутрішнє, мирське та духовне. Завтра — знову Неділя. Я заплющую очі і бачу людей. Стіни. Звички. Розплющую — і бачу Образ Божий.