Вiдповiдь на поклик Божий

Афон займає особливе місце в Православ’ї. Його історія, устав, особливі суворі правила чернечого життя, безперервна традиція старчества були завжди еталоном, авторитетом для ченців усього православного світу.

Із однією з давніх афонських обителей — монастирем Дохіар — Іонинський монастир пов’язує багатолітня духовна дружба, і постійні взаємні візити лише зміцнюють її. Не так давно афоніти побували в Києві, і під час цих відвідин редакції «Отрока» вдалося поговорити з проестаменосом (помічником ігумена) монастиря Дохіар, архімандритом Гавриїлом (Юврисом) — монахом, що ось уже тридцять років живе й подвизається на Святій Горі.

— Багато людей вважають, що в монастир можна піти, якщо не склалося життя. Хочеться щось протиставити такому погляду. Як відчути, чи потрібно тобі йти в монастир, чи ні, чи кличе тебе Господь? Можливо, потрібно дійти до певної вікової межі, а потім однозначно йти в монастир, якщо ти не взяв шлюб?

— Перш за все, якщо немає покликання від Бога, то ніхто не зможе стати справжнім монахом. Перший етап на шляху до справжнього чернецтва — це поклик Божий, а другий — це відгук людини на цей поклик і слідування йому. Оскільки існують саме ці дві умови, то інших умов вступу до монастиря немає. Ні вікових, ні ще якихось.

Звісно, юний вік має свої переваги. На моїй батьківщині є така приказка: або юним одружись, або юним пострижись. Усе роби в юності. Чому? Тому що юнак має вогонь, палке бажання, він любить божественне — любить божественне так сильно, як може любити дівчину, це те, що називається словом «πόθος» — бажання, прагнення до єдності. Це почуття — відповідь людини на поклик Божий. Інша справа — розчути, зрозуміти, що це саме поклик Божий. Одні люди розуміють це рано, інші — трохи пізніше, а дехто — зовсім пізно. Але чим швидше людина це зрозуміє, тим краще — перш ніж світ ухопить її і затягне своїми похотями. Для справжнього чернечого життя дуже важливо, наскільки чистою та вільною від мирських пристрастей у нього вступає людина. Наприклад, хтось займається бізнесом, він багатий, у нього повно грошей і статків — йому важко буде відклеїтися від них, тому що він звик до певного способу життя. А інший дуже схильний до якихось гріхів, і йому теж важко їх залишити, щоб стати монахом. Тому в нас і кажуть, що чим раніше людина визначиться і чим чистішою вона вступить у чернече життя, тим більш плідним воно буде.

Тема дуже широка, і її не можна вичерпати в такій короткій відповіді.

— А як не переплутати свої особисті бажання і свої ілюзії з покликом Божим?

— Якщо я маю поклик від Бога, то хіба може йти мова про мою волю? Як можна, відчуваючи покликання, сплутати його з власним бажанням?! Це відчуття поклику Божого настільки яскраве, що його ні з чим не сплутаєш! Якщо мене непереборно тягне бути в монастирі, молитися на службах — просто тягне й усе, і я нічого не можу з цим удіяти, якщо я люблю молитву, якщо я б ліпше вибрав сидіти при порозі дому Бога мого, аніж жити в наметах безбожності (Пс. 83,11), то це явна ознака того, що є покликання. А якщо людині, навпаки, подобається сидіти в кафе, спілкуватися з друзями, а в храм іти вона силує себе, очевидно, що покликання до чернецтва немає.

— Геронда, а як Ви пішли в монастир?

— О, це довга історія! Треба багато часу, щоб усе розповісти, та й незручно якось говорити про себе. Я не розумію, як опинився в монастирі. Мені змалечку подобалося ходити в храм. Зазвичай ми ходили на службу з бабусею. З батьками теж, бувало, але частіше з бабусею. Вона була й глуха, і зовсім неписьменна, але вона хотіла завжди першою приходити в храм, раніше за священика. Дідусь їй казав: «Куди ти йдеш? Ти ж усе одно нічого не чуєш!» А вона відповідала: «Я нічого не чую, зате все розумію». Ми не пропускали жодного богослужіння! Мабуть, це було першим стимулом для прийняття чернецтва... Я був маленьким хлопчиком і ще не знав, що існують обителі, де живуть ченці — у нашому селищі не було монастирів. Я вчився в церковній школі й хотів стати просто парафіяльним священиком. Коли закінчив школу, мені хтось із родичів сказав: ти знаєш, тепер, щоб стати священиком, ти маєш одружитися. Я вжахнувся: як це — одружитися?! І чути такого не хочу! Це зараз уже необов’язково одружуватися, можуть висвятити й целібатом.

Я, до того як дізнався про геронду Амфілохія (Макриса) з острова Патмос, і не думав ставати монахом, а коли познайомився з ним... уже й не пам’ятаю, як опинився в монастирі. Це неможливо пояснити! Господь так управив, що ця історія продовжується до цього часу.

— Як уникнути збайдужіння в духовному житті?

— Наше духовне серце ніколи не буває постійно гарячим, у нього є різні стани. Колись ми піднімаємося, колись спускаємося, колесо обертається. У період збайдужіння в духовному житті ми не повинні впадати у відчай і кидати свій подвиг, якраз навпаки — подвиг потрібно ревно продовжувати. Колесо підніметься, й усе прийде в норму, потрібно лише потерпіти. Іноді таке збайдужіння посилає Сам Господь, забирає у нас Свою благодать на якийсь час, щоб наблизити нас до Себе ще більше. У такому разі збайдужіння можна назвати даром Божим. Господь ніби каже: якщо хочеш отримати благодать, наблизься до Мене, пошукай її. Якщо ти старанно шукаєш, то отримуєш, але все знову повторюється, і благодать відходить, але все ж таки не треба журитися і впадати у відчай, потрібно продовжувати боротьбу.

— Бувають випадки, коли людина здається в цій боротьбі й іде з Церкви.

— Це може трапитися, тому що сама людина не може знести такого стану в духовному житті, це надто тяжко, але ж у неї є духовний наставник, і в такі моменти потрібно звертатися до нього. Він візьме за руку, втішить і допоможе пройти цей нелегкий шлях духовної боротьби разом.

— Але багато людей не мають духівника. У наш час досить складно знайти духовного наставника. Що робити в такому разі?

— Що робити? Потрібно шукати. Справді, зараз мало духовних отців. Але ж ми немало сил витрачаємо, щоб знайти хорошого лікаря, котрий би зцілив наше тіло? З такою ж пильністю потрібно шукати й хорошого духівника, який буде кермувати нашою душею.

— Що таке розсудливість?

— Це ще одна велика тема. Щоб розсудити, що є добро, а що зло, потрібно, щоб Господь дав тобі розум, відкриті очі й вуха, — це дар Божий. Якщо ти не можеш розрізнити, краще запитай духівника. Я зазвичай так і роблю.

— Одна з обітниць чернецтва — це цнотливість. Але в сучасному суспільстві прийняті вільні стосунки до шлюбу і це вважають нормою. Як людині зрозуміти, що таке цнотливість, якщо вона вже згрішила?

— Дізнатися, що таке цнотливість, можна лише в родині, в якій тебе змалку привчають до цього. Невже ви думаєте, що людина виросте й сама дізнається, що таке цнотливість? Це вже має відбутися якесь чудо! На жаль, зараз самі батьки підштовхують дітей до нечистоти, не усвідомлюючи, який осуд вони понесуть за такий вчинок. Адже мати й батько поставлені Богом виховувати своїх дітей, а вони штовхають їх до розпусти! Моя мама була зовсім неписьменною, але вона ніколи не переставала слідкувати за нами, за тим, щоб ми росли в чистоті, не зваблювали дівчат і не вешталися ночами з поганими компаніями.

— Зовсім захистити дитину від зовнішнього світу, від подібних спокус, непристойної реклами неможливо...

— Якщо в неї є основа, фундамент, вона знає, що робити. Якщо ж ні, то вона тут же падає.

— Чи може християнин прагнути земного щастя? Можливо, Ви розкажете про істинне розуміння щастя для християнина?

— Власне, що таке щастя? Це мир у душі. Якщо людина сімейна, то для неї щастя — це мирні стосунки з другою половинкою, з дітьми, рідними. Мирне улаштування душі — ось що таке щастя. Деякі люди вважають, що щастя — це багато грошей, розкішні будинки, вілли та інше, чим прийнято насолоджуватися тут, на землі... Але не слід забувати, що якщо отримаємо насолоду в цьому житті, то це все втратиться в житті майбутньому, пам’ятаєте, як у притчі про багача й Лазаря, коли Авраам каже багатієві: «Чадо, ти вже все отримав у житті своєму, тому тепер страждаєш, а Лазар відпочиває. Щастя не в земних насолодах і надбанні, а в устремлінні й наближенні до Бога».

Записала Варвара Зуєва

Старець Амфілохій (в миру Афанасій Макрис) народився в 1889 році на острові Патмос у селянській родині. У сімнадцять років юний Афанасій став послушником монастиря святого Іоанна Богослова, де й був пострижений з іменем Амфілохій.

Через своє смирення монах Амфілохій довго відмовлявся від прийняття священного сану, але коли в 1919 році це все ж таки сталося, у нього швидко з’явилося багато духовних чад серед ченців і серед мирян, яких притягувала любов і особлива батьківська турбота отця Амфілохія. Він став захисником Православ’я в роки італійської й німецької окупації грецьких островів; у цей час створювали таємні школи, де дітям викладали грецьку мову й навчали основам православної віри, що під час окупації було офіційно заборонено. Багато років старець був настоятелем монастиря Іоанна Богослова на Патмосі, також його стараннями були засновані монастирі на Егіні, Ікарії, храм на Криті й жіночий монастир на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці на Патмосі, котрий процвітає й сьогодні.

Старець Амфілохій був відомий своєю ревністю в чернечому подвигу, місіонерській роботі, своєю любов’ю, смиренням і палкою вірою. Насіння, кинуте ним, принесло багатий урожай: його учні стали старцями й ігуменами монастирів на Афоні та інших обителях по всій Греції.

Опублiковано: № 5 (59) Дата публiкацiї на сайтi: 18 October 2012

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Вiдповiдь на поклик Божий

Вiдповiдь на поклик Божий

Журнал «Отрок.ua»
Із однією з давніх афонських обителей — монастирем Дохіар — Іонинський монастир пов’язує багатолітня духовна дружба, і постійні взаємні візити лише зміцнюють її. Не так давно афоніти побували в Києві, і під час цих відвідин редакції «Отрока» вдалося поговорити з проестаменосом (помічником ігумена) монастиря Дохіар, архімандритом Гавриїлом (Юврисом) — монахом, що ось уже тридцять років живе й подвизається на Святій Горі.
Розмiстити анонс

Результати 1 - 1 з 1
15:01 19.10.2012 | Анна
Спасибо.

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: