В 2002 році західна Пасха святкувалась більш ніж на місяць раніше за східну. В цей день я випадково зустрівся з одним зі своїх знаймих католиків і делікатно, як мені здалося, привітав його «зі святом», не уточнюючи, з яким саме. Він у відповідь зізнався, що деякі православні навіть говорили йому «Христос воскрес!», але виключно пошепки. У них ще тільки починався піст...
Спробуємо розібратися у витоках цього календарного розходження, не вдаючись при цьому в сухі подробиці зі сфери астрономії та математики.

В перші віки одні християни святкували Пасху за іудейським календарем, оскільки й Євангелія недвозначно пов’язують розп’яття і Воскресіння Христа зі святкуванням іудейської Пасхи, тобто згадкою про вихід із Єгипту; тоді як інші прагнули «відірватись» від іудейського календаря, оскільки відносини між християнами та іудеями були не надто райдужними, і прив’язати святкування Пасхи до неділі — адже і в сучасній російській мові цей день зберігає назву, яка походить від Воскресіння Христового. Ситуація ускладнювалась тим, що іудейський календар був місячним, а загальноімперський, введений у свій час Юлієм Цезарем, — сонячним.

Втім, у ті часи подібні різноголосиці зазвичай приводили до домовленостей, а не до релігійних війн і не до взаємного бойкоту. Можливо, свою роль відіграло й те, що за притаманної тим часам багатоманітності календарних систем і способів літочислення люди краще розуміли відносність будь-яких людських календарів. У результаті Перший Вселенський Собор у 325 році вирішив сумістити місячний цикл із сонячним і постановив святкувати Пасху в першу неділю після першого повного місяця, який з’явиться в небі після весняного рівнодення. Здавалося б, система ця досить проста й зручна — але тільки якщо не забувати про те, що земні календарі лише з більшою або меншою точністю відображають рух небесних світил, а зовсім не замінюють його.

На жаль, люди надто часто схильні дивитись не на небо, а в свої власні книги, де розповідається про небо. В результаті в наведеній вище формулі фразу «після весняного рівнодення» почали розуміти як «після 21 березня», хоча юліанський календар, як відомо, протягом багатьох століть зміщувався відносно астрономічного рівнодення. Саме це хвилювало Римського папу Григорія XIII, що видав у 1582 році буллу «Inter gravissimas». Папа наказав викинути 10 днів із календаря на поточний рік, щоб астрономічне рівнодення повернулося на дату 21 березня, а щоб після цього воно нікуди не зміщувалось, наказав відміняти деякі високосні роки (саме тому різниця між грагоріанським і юліанським календарем виросла до початку ХХ ст. З 10-ти до 13-ти днів; у 2100-му році вона становитиме вже 14 днів). Цілком природно, що це радикальним чином відобразилося на обчисленні дати Пасхи.

Це нововведення поступово було прийняте в усьому західно-християнському світі, хоча протестанти ще довго вважали його шкідливою католицькою вигадкою. «Краще розійтись із сонцем, ніж зійтися з Римом», — спершу говорили вони, але поступово на григоріанський календар перейшли й усі протестантські держави. В 1920-і прийняли його і в багатьох православних країнах, причому не лише для громадянського, а й для церковного використання. Подібна спроба була здійснена і в Росії, але спротив віруючих проти підлаштування церковного «старого стилю» до введеного більшовиками «нового» виявився надто сильним, і патріарх Тихон дуже скоро від такої реформи відмовився.

Втім, як не дивно, при переході на новий календар пасхалію залишали стару, і дата головного християнського свята так само відраховується не від фактичного рівнодення, а від 21 березня за старим стилем, та й повня визначається не за реальним виглядом Місяця в небі, а за старовинними й не зовсім точними таблицями. Звідси виникає й розходження між консервативним Сходом і Заходом, що адаптував свою пасхалію до даних астрономії. Оскільки місячний і сонячний цикли кожен рік накладаються один на один по-різному, це розходження може нівелюватися, а може, як у деякі роки, досягати п’яти тижнів. Ще на Сході пам’ятають про древні правила, які забороняють християнам святкувати Пасху разом з іудеями, і тлумачать їх в тому числі й у календарному сенсі: християнська Пасха повинна настати обов’язково після іудейської.

Отож, більшість помісних Православних Церков поєднує григоріанський календар і юліанську пасхалію. Православні в Росії, Грузії, Сербії та Єрусалимі повністю додержуються старого стилю. Є й одна Православна Церква, що повністю перейшла на західний календар і святкує Пасху разом із католиками та протестантами, — Фінляндська. Є в Росії і протестанти, які принципово відзначають Пасху разом із православними співгромадянами... Як бачимо, межі між календарями не обов’язково проходять по межах конфесій.

(друкується в скороченому вигляді)