Кажуть, до хорошого швидко звикаєш. Звичка — найлютіший ворог віруючого серця. Подібно до пилу, звичка робить тьмяними і непримітними ті речі та явища, які завжди — дарунок, завжди — диво. Найдивовижніші, чудові дарунки, які спочатку сприймаються з трепетом і захопленням, з плином часу нам починають здаватися чимось само собою зрозумілим. І ось ми вже перестаємо дивуватися та дякувати за можливість бувати в храмі, молитися під час літургії, стояти перед Богом...

Освіжають, здмухують пил з дійсності золоті слова святителя Іоанна Златоуста — ще одне з багатьох див, на які ніколи не збідніє Церква.

Як сіячам немає жодної користі, коли вони кидають насіння при дорозі, так і нам немає жодної користі від того, що звемося християнами, якщо не виправдовуємо найменування відповідними справами. Якщо бажаєте, представлю вам достовірного свідка цьому, брата Божого Якова, який говорить: віра без справ мертва (Як. 2:14-26).

Але як, скажеш, живучи у світі, серед неспокою, можу я врятуватися? Що ти говориш, людино? Хочеш, я стисло покажу тобі, що не місце рятує, а спосіб життя і благодіяння? Адам у раю, неначе в пристані, зазнав краху, а Лот, живучи серед содомлян, неначе в морі, врятувався. Іов заслужив виправдання, перебуваючи на гнойовищі, а Саул, знаходячись у світлицях, позбувся і цього царства, і майбутнього.

Не можна виправдовуватися словами «не можу я жити у світі, серед неспокою, і врятуватися». Звідки береться таке виправдання? — Від того, що ви не часто приходите, одні — на молитву, інші — на божественні зібрання. Хіба ви не бачите, як стараються ті, хто бажає одержати почесті від земного царя, і як вони схиляють до клопотання (за них) інших, щоб не втратити того, чого вони домагаються? Це йдеться про тих, хто залишає освячені зібрання і в годину страшної і таємничої трапези займається бесідами і порожніми розмовами. Що робиш ти, людино? Чи не обіцявся ти священику, і на його слова «до неба вознесемо розум і серця», чи не сказав «вознесемо Господові»? Ти не відчуваєш страху, не соромишся виявитися брехуном у найстрашніший час? Дивовижно! Коли уготована таємна трапеза, коли заколюється замість тебе Агнець Божий, коли замість тебе трудиться священик, коли духовний вогонь тече від пречистої трапези, з’являються Херувими, літають Серафими, шестикрилі затуляють свої обличчя, усі безтілесні Сили молять за тебе разом із ієреєм, духовний вогонь спускається з неба, від пречистого ребра проливається в келих Кров на твоє очищення, — ти не боїшся, не соромишся в цей страшний час виявитися брехуном? Зі ста шістдесяти восьми годин на тиждень одну лише єдину годину виділив Собі Бог: невже ти й ту витратиш на справи житейські, на сміх і розмови? З якою після цього зухвалістю візьмешся ти до Таїнств? З якою оскверненою совістю? Невже ти, з по´слідом у руках, наважився б доторкнутися до краю одягу земного царя? У жодному випадку.

Не вважай, що (це) хліб, і не думай, що вино, бо вони не виходять з людини, як інші види їжі. Ні; не міркуй так! Але подібно до того, як віск, торкаючись вогню, нічого із себе не втрачає і нічого не отримує, так само думай і тут, що таємниці співрозчиняються із сутністю тіла. Тому й починаючи, не думайте, наче ви приймаєте божественне Тіло від людини, а уявляйте, що ви приймаєте божественне Тіло, наче вогонь з кліщів самих Серафимів, котрих бачив Ісайя (Іс. 6), спасительну ж Кров станемо приймати немов торкаючись вустами божественного і пречистого ребра.

Не будемо тому, браття, полишати зібрань, так само як і під час зібрань віддаватися порожнім розмовам: будемо стояти з острахом і трепетом, опустивши очі додолу, а душу маючи вгорі, та із зітханням будемо вигукувати не голосами, а серцем. Чи не бачите, як ті, що стоять перед видимим, тлінним, тимчасовим і земним царем бувають нерухомі, мовчазні, спокійні, не блукають поглядом у різні боки, а стоять потупившись, спокійно і з острахом? Візьми їх за зразок собі, людино. Так стійте перед Богом, прошу вас, як нібито ви з’явились перед лицем земного царя. Перед Небесним Царем слід стояти зі значно більшим острахом.

Входячи до церкви, увійдемо, як належить перед Богом, не маючи в душі злоби, щоб при молитві нам не молитися проти самих себе, кажучи: прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим (Мф.7,12). Страшне слово це, і той, хто промовляє його, немов звертається до Бога: я простив, Владико, прости і Ти; якщо я не відпустив ближньому, і Ти не відпускай моїх гріхів. Якою мірою міряв я, нехай відміриться і мені.

Знаючи це і розмірковуючи про те страшне дно і уявляючи той вогонь і страшні покарання, звернемо нарешті зі шляху, по якому блукали. Настане час, коли припиниться видовище цього світу і не буде вже часу для звитяг. Не можна по закінченню життя займатися справами, не можна по припиненню видовищ здобути вінок. Теперішній час — час покаяння, майбутнє — час суду, тепер — час звитяг, тоді — час вінців; тепер — час праці, тоді — час втіхи; тепер — час знесилення, тоді — час подяки. Постаньте, молю, постаньте і пильно вислухаймо те, що говорять нам. Ми жили по плоті, станемо ж тепер жити по духу; ми жили в плотських задоволеннях, житимемо тепер в доброчесності; жили в недбанні (про гріхи), поживемо ж у покаянні.

Чого пишається земля і попіл (Сир.10, 9)? Чого надимаєшся, людино? Чого надто вихваляєшся? На яку світську славу та багатство ти сподіваєшся? Підемо, прошу тебе, до могил і побачимо таїнства, які відбуваються там, побачимо поруйноване єство, поїдені кістки, зогнилі тіла. Якщо ти мудрий, поміркуй, і якщо розумний, скажи мені: хто тут цар і хто посполитий, хто шляхетний і хто раб, хто мудрий і хто нерозумний?.. Де тут краса юності, де привабливий погляд, де миловиді очі, де прегарний ніс, де рожеві вуста, де колір ланіт, де блискуче чоло? Чи не все прах? Чи не все попіл? Чи не все порох? Чи не все черва´ і сморід? Чи не все тлін? Маючи все це на думці і розмірковуючи про наш останній день, звернемо, браття, доки є у нас час, з нашого шляху, по котрому ми блукали...

Попередь покаянням і виправленням відхід душі, аби, коли прийде смерть, не виявилося вже безсилим усяке цілительство покаяння, бо ж тільки на землі має силу покаяння, а в пеклі воно вже безсиле. Шукаймо Господа, доки є в нас час. Робімо добро, аби врятуватися і від майбутньої нескінченної геєни і удостоїтися Царства Небесного благодаттю та людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, Котрому слава і держава на віки віків. Амінь.