Перезавантаження Грузією

Поїздка до Грузії подібна до перезапуску комп’ютерної системи. Від утоми й згаслого погляду не залишиться і сліду, як і від упевненості, що ви достатньо знаєте про життя. Грузія коригує уявлення про красу й смак, родинні зв’язки й людські стосунки. Адже не дарма багато з тих, хто побував у Сакартвело, ділять своє життя на дві частини — «до» і «після».

П’ята заповідь

Коли я збиралася в дорогу, мій тверезий приятель, котрий багато читає, але рідко відриває своє цінне тіло від канапи, всіляко намагався вберегти мене від розчарування. «Куди ти їдеш? Чого очікуєш? Параджанівських двориків, заплетених виноградом? Горців у фольклорному вбранні? Чіто-гвріто? Отямся, дитино, скрізь „Фабрика зірок“ і кока-кола! Немає давно тієї Грузії, про яку...»

Зізнатись, я не дослухала. Тієї класичної патріархальної Грузії, «про яку...», сьогодні справді стає усе менше. Вистачає покинутих будинків на плодючих рівнинах й опустілих селищ у горах. На американські гроші переписуються підручники з історії, і з ровесниками батьків мені сьогодні цікавіше, ніж зі своїми однолітками. Глобалізація, цей блазенський ковпак, так не личить орлиному грузинському профілю, але який сенс говорити про політику? На ній я не розуміюся. Зате бачу, що загалом і в цілому мій приятель неправий. Адже так само срібляться кахетинські виноградники на фоні гірських хребтів, так само щиро зустрічають гостей, і так само центром світобудови для грузина є сім’я. Тут, як і раніше, обожнюють дітей, безмежно поважають старих, живуть в одному домі трьома-чотирма поколіннями. Діти осягають сенс п’ятої заповіді — шануй батька й матір — не з нотацій, а з буднів власної родини, де вирішальне слово — завжди за дідом, а то й за прадідом. Слова «вітчим» і «друга дружина» тут іще багатьом ріжуть вухо.

Коли знайомишся з грузинами, майже всі ставлять одне запитання: а в тебе мама є? Часто просять розповісти, яка вона, чи разом живете, скільки ще дітей. Мати для грузинів — святе, про це вони кажуть із гордістю. Можливо, є частка істини в анекдоті, де говориться, що росіянин, маючи дружину й коханку, завжди більше любить дружину, француз — коханку, а грузин по-справжньому любить лише маму. Живописний батоно посеред гамірного застілля пояснював мені: «Ти зрозумій. Якщо ти образиш матір грузина, він тебе вб’є! І не думай, що він „може вбити“. Він уб’є!»

Можливо, саме тому літні грузинки дивляться якось заспокоєно, з самої глибини єства, ніби знають щось, володіють чимось. І якимось зовсім природнім у цьому антуражі видається фантастичне для мене бажання — оселитися в одній із цих хатин на краю Дар’яльської ущелини, народити сімох маленьких генацвале і гойдаючи колиску, тихенько наспівувати: «наніна, нана, нанао»...

Бути жінкою

Ділячись із подругами враженням про гостинність грузинів, я жартувала, що «блідолицій» дівчині в Тбілісі достатньо просто спитати дорогу — і все, вважай, ти вже заміжня. Всі слухали пильно і сміялися в потрібному місці. Й ось, не минуло й півроку, як подруга Катя, разом з якою ми борознили простори Сакартвело, повідомила мені, що виходить заміж. Причому за того самого хлопця, котрий у день нашого від’їзду показував їй дорогу.

Сам щасливчик у розпалі весільного застілля, ніяковіючи й перепрошуючи за свою російську, виклав свою версію подій. У такому прозаїчному місці, як вагон метро, він побачив біляву незнайомку, котра марно вслухалася в грузинське «обережно, двері зачиняються» у спробах розібрати назву станції. Мужнє серце горця тьохнуло. Але перш ніж кинутися на допомогу, він звернувся з молитвою до свого святого покровителя... Відомо, що в грузинській мові немає жіночого, чоловічого й середнього родів, тому кульмінація прозвучала особливо яскраво. «Я просив святого Давида, щоби він, — тут молодий, під дружній сміх гостей, кивнув на сяючу наречену, — став моєю дружиною!»

Головне, як казав Йосиф Бродський — це велич замислу. А в таких питаннях, як кохання з першого погляду, на Кавказі запрягають недовго і їдуть що-духу. Ні від’їзд героїні, ні тисячі кілометрів не стали перепоною на шляху в закоханого. Ну і святий Давид, вочевидь, посприяв хлопцеві... Тепер Катерина, яка журилася з приводу несприятливої демографічної ситуації в Грузії, має шанс узяти справу в свої руки.

З виявами фантастичної турботи й співчуття стикаєшся в Грузії повсюдно. І справа зовсім не в тому, що грузину дай лише привід підійти до молодої жінки. Тобі на кожному кроці пропонують допомогу і поважні пані, і надзвичайно вродливі діти, і персонажі, які мені вподобалися найбільше — всюдисущі грузинські дідусі, готові до світанку розмовляти про життя і смерть. Та й ставлення до жіночої статі зовсім не таке однобічне, як його описують радянські анекдоти з бородою. Пам’ятаю культурний шок у Борисполі, коли ми з подругою останніми завантажилися в автобус, напханий юнацькою збірною Грузії, здається, з хокею. Враження вже саме по собі доволі яскраве, але коли півавтобуса підхопилося, щоб поступитися місцем двом дівчатам... Перша думка була — «мамо, скільки ж мені років?!»

Що не кажи, а країна, де й сьогодні жінка викликає у чоловіка неодмінне бажання допомогти, поспівчувати, услужити й де проміжок між почуттям і дією прямує до мінус безкінечності, — це цілком особливе місце на землі. Може, саме туди варто відправляти, як до санаторію, травмованих феміністок. Можливо, тим, хто втомився бути «бабами», сподобається нарешті бути жінками?

Курс лікування

Іще Грузія лікує красою. Є відома легенда про те, що коли Бог роздавав землю всім народам, грузини бенкетували й усе пропустили. Але Господь так любив цей народ, що коли вони все ж таки із запізненням з’явилися, Він віддав їм землю, яку приберіг для Себе. Скромність, звісно, не найхарактерніша риса грузинського народу, але підстав пишатися своєю батьківщиною в них більше, ніж достатньо. Тут є і сонце, і море, і гори, і напоєні найчистішою джерельною водою родючі поля. Одного разу, стоячи на вершині гори над Давидо-Гареджийським монастирем, наш новий друг Іраклій промовив: «Дивіться, у нас навіть є одна справжня пустеля», — і гордо обвів рукою околиці. Ми здивовано перезирнулися: під нами розкинулися безкрайні зелені пагорби з чистісінькими озерами, на яких паслися кучеряві овечки. «Що ви, пустеля — це каміння й пісок», — спробувала заперечити я. — «Ні, — відповів грузин, — пустеля — там, де нічого не можна виростити».

Про красу грузинських храмів можна говорити безкінечно. Якщо найдавніший пам’ятник у Києві датовано ХІІ століттям, то в Тбілісі, коли ти маєш обмаль часу, тобі спочатку покажуть храми V-VI століття, а вже потім, якщо залишиться час, «пізніші». Грузини стали християнами ще в ті часи, коли полянські князі засновували Київ. Цей мужній і хоробрий народ просвічений жінкою, сестрою великомученика Георгія Побідоносця — святою рівноапостольною Ніною. Поворотні події грузинської історії відбувалися у Мцхета — самому серці Грузії, стародавній її столиці. Тут, під спудом собору Светіцховелі, зберігається велика святиня — хітон Христовий. Над Мцхета височіє храм монастиря Джварі, де тужив лермонтовський Мцирі. Звідси добре видно місце, «где, сливаяся, шумят, обнявшись, будто две сестры, струи Арагвы и Куры». Води Кури (грузинською Мткварі) — глинисті, жовті, важкі, а річка Арагві подібна до блакитного срібла. Під час заходу сонця гарно читати «Сни про Грузію» Белли Ахмадуліної, і, завмерши, спостерігати, як на Мцхета спускається ніч.

Грузія багата на рідкісні християнські реліквії. Аби об’їхати святі місця цієї землі знадобиться не один тиждень. Житія грузинських святих не менш захопливі, ніж східні казки, лише з тою різницею, що герої і події історично достовірні. Ще й сьогодні, блукаючи по горах, можна натрапити на руїни старовинних замків часів цариці Тамари, а можна спеціально спланувати відвідання печерного міста Вардзія, збудованого в ХІІ столітті легендарною царицею і її батьком Георгієм ІІІ.

Особливий момент терапії — народні пісні. Про що співає душа? Про найголовніше — про Бога, любов і смерть, про весінній цвіт і збір урожаю. Не кажучи вже про відоме грузинське багатоголосся, від якого підгинаються колінця й у горлі надовго застрягає клубок, спів вражає одночасністю глибини, простоти й мудрості. Приємним відкриттям було й те, що молодь знає ці пісні. Юний тбіліський художник, якого ми позаочі прозвали Піросманішвілі, переклав мені слова своєї улюбленої пісні. «Всесвіт кольору сутінок стає темнішим і темнішим. Чим є наше життя? Воно випурхне, як птаха. На місці, де стояв наш дім, буде колихатися трава. Рушницю з’їсть іржа, іржу — земля, а серце людське — журба і рана...»

Звістка про те, що довге словосполучення «на місці, де стояв дім» у грузинській мові позначається одним словом, мене вельми надихнула. І, повернувшись до Києва, я негайно записалася на курси грузинської.

Талант незаконної радості

Як не намагайся наслідувати художника-примітивіста, накладаючи швидкі щільні мазки на полотно, Грузія не вміщається в раму однієї маленької статті. Це той розмах, до якого можна бути причетним лише зсередини. Про одну тільки Кахетію, де назва кожного села знайома за марками улюбленого вина — Хванчкара, Алазані, Мукузані... — можна говорити годинами. А ще ж є Імеретія, Аджарія, Сванетія, Мінгрелія...Є Казбек, «Кавказу цар могутній». Правду кажучи, такі подорожі не слід відсувати на безрік, адже світ змінюється, і новини з кожним днем втішають усе менше. Вірю лише, що грузини ні на що не розміняють свій головний талант, про який влучно сказав уродженець Грузії, філософ Мераб Мамардашвілі. «У мене завжди було відчуття одного таланту, властивого простору, в якому я народився. Я б назвав це талантом життя або талантом незаконної радості. Ось немає, здавалося б, жодних причин, щоб радіти, а ми влаштовуємо радісний бенкет з нічого. Й ось ця незаконна радість всупереч усьому є нотою того простору, в якому я народився».

Опублiковано: № 5 (47) Дата публiкацiї на сайтi: 31 January 2011

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237254938.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 17 з 17
06:23 11.07.2011 | seriozhka
molodets molodets hot' i chrezmerno romantichno no horosho
18:45 11.02.2011 | Светлана
Может в Грузии действительно так, как Вы описываете... Сама я из Беларуси. У меня после отпуска в Абхазии совсем никакого желания ехать опять в эти края. Единственно хорошие впечатления - это природа (горы и реки). А вот люди... наверное попадались не те :( И Абхазия это не та Грузия, о которой Вы пишите.
21:47 09.02.2011 | Виктория
Я под таким же впечатлением приезжаю из Абхазии. Сотмрю на них - почти по-детских радушных и открытых и при этом во многом куда более "продуманных", чем наши, и думаю о том, что завидовать нехорошо... А еще - о том, что жаль, что такая могучая империя как СССР развалилась, посеяв вражду и войны между такими прекрасными, каждый по-своему, народами.
К стати, там можно совершенно смело сидеть одной на пляже хоть далеко заполночь, и подходящим черноглазым местным можно без особого труда объяснить, что "я не такая" - и он поймет, поизвиняется, пожелает хорошего отдыха и пойдет икать дЭвушку подоступнее. У нас же - рисковано идти по родному городу уже в 9-10 часов вечера...
21:16 04.02.2011 | Нина
Вы как будто мысли мои читали, Екатерина. Спасибо, это так, все так... Я была там совсем недавно, забыть невозможно. Есть похожие впечатления на http://marfamaria.ru/redkie-programmy/gruziya-bez-politiki
17:41 03.02.2011 | Галина
Мой папа - русский прожил с семьей в Грузии с 3 лет,ушел в армию и остался в России.Сейчас живем на Украине.Мой двоюродный брат,русский,но выросший в Грузии свою маму боготворит,ко всем нам -женщинам относится трепетно,с уважением.Мы много ездили с родителями по СНГ и я понимаю, что культура есть там,где есть корни,традиции.Люблю Западную Украину,люблю Грузию...Центр,особенно Восток Украины- тут смешалось много народностей,соответственно и нет семейных генетических традиций.И у меня иногда щемит душа, что живу я не там ,где родилась,где прошло мое детство- в Сибири.
13:58 03.02.2011 | Vika
як хочеться перезагрузитися:) дякую!
12:16 03.02.2011 | Максим
Какие разные впечатления. И все правда :)
09:05 03.02.2011 | Игорь
Напрашивается вывод: "Хорошо там,где нас нет"? ;)
03:29 03.02.2011 | Nino
Это - все красивая сказка. Приятно почитать, виды посмотреть (для сравнения только что видела фотографии грузина, видимо, не православного, но кресты, храмы снимал), повпечатляться. Хорошие отзывы. Была в Грузии 33 года назад. У тети = дедамтили. Жить там трудно и местным и чужим. Никогда в качестве женщины там быть не захочешь. Менталитет не тот.По улице в одиночку ходить нельзя, впрочем в соседних республиках тоже.Нас не любят, презирают, за многое (я с ними не согласна). Но вам, наверно, это не интересно. В этом, или следующем году поедем с сыном, впрочем возраст позволяет одной ехать. Проблемы с проездом через Абхазию, Украина выступала на стороне Грузии в конфликте. Но самолет в один конец 1 человек: 2600грн = вдвоем Москва-обратно, или одному в Сибирь-обратно. Паспорт дешевле 400грн. Вот такая романтика.
Мне за нашу державу не обидно, тк меня никто не спрашивал: отделять меня от России, или нет. Если кому-то испортила настроение, извините, только такая романтика хороша в компе без всяких перезагрузок. Компьютерный стаж тоже 33 года. Пусть милость Господня пребывает со всеми вами.
12:09 02.02.2011 | Максим
Мне тоже за НАШУ державу ОБИДНО
21:00 01.02.2011 | Дмитрий
Спаси Бог Вам за такое описание Сакартвело, но....
Давайте также патриотически писать о нашей Украине, где, Я ,по национальности, русский, хожу в храм УПЦ МП , а рядом есть храмы католиков, УПЦ КП, на красивейшей Западной Украине много УПГКЦ храмов,а также есть секты, протестанты.... Обычному человеку НЕ разобраться!!! Есть это в Грузии???? Скажите???
Но там почему-то есть Российская Армия??? Мне, как русскому, за эту армию СТЫДНО!
Возвращаясь к Украине - где объединение ПАТРИАРХОВ, ЦЕРКВЕЙ??? И как моим еще неверующим друзьям объяснить ЭТО нежелание объединится ????
Повторюсь, что я, русский, но живу всю жизнь на Украине и хочу чтобы здесь, как в Грузии: уважали старших, быстро получали водител. права, не имели ни одного вора в законе ( все выехали - грозит тюрьма), не имели раздутый госаппарат, не давали взятки... и хочу РАДОВАТьСЯ, что Бог дал мне жить здесь - на рідній Україні!!!!
Еще раз Спаси БОГ за статью, простите.
20:17 01.02.2011 | Нина
От всей души спасибо Вам.И раньше очень хотелось посетить святыни Грузии, теперь еще больше
19:14 01.02.2011 | Анна
Здорово написано,вдохновляет!!! Спасибо автору сих строк!
12:09 01.02.2011 | Максим
К женщине бережно относятся не "где", а "кто" :)
10:56 01.02.2011 | Галина
Прекрасно написано!!! Очень хочется побывать в Грузии! Особенно после прочтения книги арх.Рафаила Карелина о грузинских святых "На пути из времени в вечность"... побывать на месте упокоения архим. Виталия Сидоренко, пустынника кавказских гор...эх!
09:18 01.02.2011 | Владимир
Земной поклон тебе,прекрасная Екатерино. И благодарность от всех почитателей Грузии.
07:10 01.02.2011 | Наталья
Очень поэтично,рада ,что Вы можете видеть мир в таком ракурсе и поделиться этим видением с другими.Душа развернулась,так хочется туда где к женщине так бережно относятся...

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 4149439318442625.
Отрок.ua в: