Підписатись на розсилку нових статей

С 2009 года журнал издается при поддержке Международного благотворительного фонда в честь Покрова Пресвятой Богородицы


Журнал «Отрок» приглашает авторов для сотрудничества! Пишите нам на адрес: otrok@iona.kiev.ua

Рекомендуємо відвідати

Свято-Троицкий Ионинский монастырь Молодость не равнодушна Покров Страничка православной матери Журнал Фамилия Ольшанский женский монастырь

Наші друзі

Плоди Різдва на Гоа

Образ Індії витканий із тисячі божків, мерехтливих барв, співучих кінодив, неосяжної екзотики, несподіваних технологічних проривів і сили-силенної мракобісся доісторичного. Тому, коли несподіване відрядження до спекотної вічноязичницької Індії зриває ваші плани напередодні найдомашнішого Нового року, цілком природно схлипнути по-пушкінськи: а як же сніги, а сосновий запах у вітальні, «а зимових свят блискучі тривоги?» Але, всупереч усім упередженням, сяяння різдвяної пори відкрило Індію з несподіваного боку...

Проповідь для європейців

На початку моєї вимушеної подорожі до Індії напередодні Різдва все йшло згідно зі сталими стереотипами — у літаку супутниками виявилися москвичі, які прямували в пошуках сенсу до делійського гуру. Знаком Делі стала величезна храмова скульптура мавпоподібного божества. Заввишки з п’ятиповерховий будинок, «це&raфquo; виникло із закоптілого туману неймовірним червоним чортом. Його можна було б сплутати із декорацією Діснейленду, але «погані» в мультиках виглядають не так жахаюче. У делійському таксі біля водія також розхитувалося щось страхополошне, щось із дитячих жахів, можливо — з дитячих жахів людства. Взагалі, своєю клаптиковістю, ляльковістю, колоритною неохайністю Індія нагадує одвічну малу дитину, безпритульника, якому вдалося понатягати в кишені що попало і всього підряд...

Злам трафаретного образу Індії почався з переміщення на західне узбережжя, у маленький курортний штат Гоа. Під’їжджаю до готелю і, як кажуть, очам своїм не вірю — біля входу, на найчільнішому місці, гостей зустрічає сяючою благодаттю чудова «інсталяція» Різдва Христового! Далі подібні вертепи, з любов’ю облаштовані, виявлялися практично біля кожного готельчика, біля кожного ресторану і навіть біля житлових будинків. Ну, гаразд, — спочатку подумалося мені, — вертепи — це замануха для європейських туристів, тривіальний комерційний хід у тиждень католицького Різдва.

Але тоді чому в усіх гоанських таксі перед водієм жевріє зображення Богородиці, просто як у наших київських маршрутках? Хіба на догоду роззявам облаштовують таксисти своє ризиковане місце роботи? Довелося розговоритися з водієм.

Сором і ганьба мені, упередженій невігласці! Виявляється, майже половина населення штату Гоа — християни, оскільки західне узбережжя Індії — це колишня колонія ревних португальських католиків. І тут само серед кошлатої мусонної рослинності як ілюстрація дивом дивним випливла строга католицька базиліка й глибинний звук дзвону довів, що всередині утверджується дух.

А під час піших прогулянок, де б ми не ходили, зустрічали обабіч вулиць мармурові каплички. На іконах золотистий німб увінчував виразні риси смагляволицьої діви. Ім’я святої було сховане від нас витонченою індійською в’яззю. Я висловила припущення, що це місцевошанована угодниця. Можливо, за триста років португальського володарювання на Гоа з’являлися люди, які прославилися в християнському Богові. Ось тобі і язичницька Індія!

Вечірній Гоа неначе вирішив добити мою упереджену сухість. Раптом ми потрапили в затор. Здавалося, що все населення штату зібралося біля чудового озера, на якому була споруджена... найграндіозніша «інсталяція» різдвяної події, котру лише можна уявити! На протилежному березі, над величезною, ніжно сяючою зсередини печерою, ширяв ангел із крилами... метелика. Звідкись зі сходу за зіркою простували волхви. З іншого боку до вертепу прямували пастухи. Вівці та воли супроводжували їх у дорозі. І хто знає, які ще тварини рушили вклонитися своєму Творцеві? Автори місцевої вистави припускають, що цілком могли б верблюди, слони, носороги, тигри та буйволи. Велична музика й промені прожекторів супроводжували черепах, крокодилів, пеліканів і лебедів, які плили по воді до Богонемовляти. А на прибережному дереві всі гілки обліпили... кажани! Разом із бутафорними персонажами десятки тисяч живих людських очей милувалися, світилися від щастя, торжествували, переживаючи таїнство народження Спасителя. Місцеві індуси та приїжджі європейці. Волхви та пастухи. Крокодили та метелики. Усяке дихання хай хвалить Господа!

Захопливе сприйняття Індією різдвяної благодаті сколихнуло мене, як колись європейців сколихнули християнські проповіді індуса Сундара Сінга. У минулому — сікх із багатої родини, Сундар у пошуках істини вивчав багато релігій, але ніде не знаходила його душа повноти відповідей, доки він не розгорнув Євангеліє. Сундар був вражений. Спочатку він опирався, він психував, він розривав святі сторінки, він довго не знаходив собі місця, поки повністю, гаряче й безоглядно не увірував в Ісуса Христа. У його часи — кінець ХІХ століття — Європа почала цікавитися індійськими гуру, які успішно поширювали дивовижні ведичні мудрості, потаємні езотеричні вчення — витвір індійських умільців. Тому індус, який приїхав до Лондона, аби заявити, що всі ці винаходи не дали йому спокою, аби сповістити європейцям стару звістку про те, що Христос — єдиний Шлях, Істина й Життя, справив на західне суспільство нечуваний вплив. Агностики ставали віруючими, а людям віруючим поверталася свіжість сприйняття. Один англійський професор сказав Сундару: «Не ваші проповіді навернули мене, але ви самі, ви, індус, подібний до Христа в дусі, у поведінці. Ви є живим свідком Євангелія й Особистості Ісуса Христа».

Таємниця зірок і ликів

І літургійна висота різдвяної ночі, і трепетна сніжність оновленого світу — усе це вдома... А тут, у Гоа, інше — поєднання помпезності опери й щирості шкільної постановки Різдвяного сюжету. Ми любувалися різдвяними ілюмінаціями на озері до останнього. Далеко за північ наш шлях до готелю закінчувався вузькою дорогою, схожою на стовбур дерева. В її відгалуженнях, у глибині пальмових лап, що нагадують збільшені хвойні лапи, наче величезні іграшки, сяяли будинки та готельчики, оповиті гірляндами, увінчані різдвяними зірками. Пам’ятаєте, як Лускунчик спускався по стовбуру ялинки? Різдвяна ялинка — це найточніша метафора гоанської дороги вночі! Правда, різдвяні зірки здорово бентежили своєю подібністю до кремлівсько-радянських — п’ятикутних, рубінових відтінків... З чого б це? О, індійський Гоа дарував запитання і відповіді упереміш.

А наступного дня мені показали місцеву ікону Таємної вечері, на якій і Ісус, і апостоли були наділені виразними індуськими рисами обличчя. Можливо, лики в придорожних капличках з чорнобровою святою — це інтерпретація індійськими іконописцями образу Богородиці. Загадка ж різдвяних зірок «кремлівського карбування» була вирішена, коли на пляжі сусідський хлопчак став витягувати з дна морські зірки — правильної п’ятикутної форми, рубінових відтінків. Усе зрозуміло! Індія дбайливо уподібнила до себе всі євангельські сюжети, реліквії, символи, лики тіл небесних і святих.

Але свої власні християнські святі в Індії теж є. Неподалік столиці Гоа, у базиліці Ісуса, заснованій у 1603 році, зберігаються і раз на десять років виставляються для поклоніння нетлінні мощі святого Франциска Ксав’єра — одного з найплідніших місіонерів католицтва: Індія, Китай, Японія — основні території його проповіді в ХVІ столітті.

Інший індійський священномученик Іоанн Бритто, який називав себе на місцевий манер Аруланандар, член чернечого ордену єзуїтів, учасник португальської місії в Індії з 1673 року, попрацював над індіанізацією християнства, підшукуючи зрозумілі паралелі та аналогії для індусів: так церква стала називатися ковил, священик став айаром, а меса — пуджей.

Але джерела християнської проповіді в Індії місцеві віруючі знаходять іще раніше. Вони не сумніваються, що християнство на Індостан приніс у 53 році апостол Фома, так само як ми стоїмо на тому, що береги Дніпра вперше освятив проповіддю про Ісуса Христа апостол Андрій Первозваний. Передання індійських християн твердить, що апостол Фома висадився на Малабарському узбережжі й заснував там сім храмів, і за те, що його проповідь дала багаті плоди, був убитий місцевим брахманом. Спадок цього переказу — громада, яка називає себе «Християни апостола Фоми», та його іменний храм, що зберігає ту саму руку апостола, котру він зважився вкласти в рани Христа.

Португальська, англійська, а тепер американська експансія стала незаперечною основою поширення християнства в Індії. Але що там, за дверима католицьких та протестантських храмів і молитовних будинків? Сходознавці у своїх працях свідчать, що там — проповідь про спасительні страждання Христа й допомога, і підтримка найзлиденніших злидарів. Адже більшість християн Індії належить до касти «недоторканних» — тобто людей, до яких не торкаються, аби не осквернитися, які не можуть стати священнослужителями і в християнській церкві, які мають статус домашньої худоби, які живуть у гетто, яких навіть не ховають поруч із представниками інших каст... А як же «немає ні елліна, ні іудея, ні обрізання, ні необрізання, варвара, скіфа, раба, вільного, але все і у всьому Христос» (Кол. 3,11)? Схоже, що онтологічні підвалини індуїзму так само важко витравити зі свідомості індусів, як язичницькі «іван-купали» зі звичаїв слов’ян...

Різдвяний подарунок від індійського народу

Під ці роздуми я спостерігала, як на пляжі шоколадний індус чіпляв на вудочку скляні кулі, аби дотягнутися і прикрасити гілки високої сосни, різдвяного дерева, встановленого тут, серед мушель і шезлонгів, тут уже точно — на честь північних туристів. Аравійське море, по якому плавав Сіндбад-мореплавець, бачило багато неймовірного, але навряд чи омивало такі викрутаси, як сніговики з піску, виліплені ностальгуючими мешканцями півночі. Море на кілька днів навіть принишкло. Тут, уперше, на ніжних хвилях-подушках я, цілком сухопутна істота, зрозуміла, що потонути неможливо — пружна вода тримає будь-яке тіло, що повторює фігури морської зірки!

Та за добу піднявся вітер і пригнав превеселі хвилі, на яких так чудово стрибати! Глибоко не заходжу, але раптом відчуваю — дна більше немає. Стрімкий переляк перетворив усі мої руки-ноги на пропелери, які спрямовували до берега і, ура, невдовзі коліна врізалися в струменистий пісок. «Алекс, назад до берега, хутко!» — кричу сусідському хлопчаку. Але Алекс уже волав у відповідь: «Не можу, допоможи!» Я рвонула до дитини, дно знову зникло... У мене вистачало сил тримати себе й Алекса на плаву, але ось просування до берега нівелювалося потужним відкотом хвиль. Слоновий відважний спокій — потонути неможливо — тримав мене на воді. Страху не було — лише передчуття довгої, небезпечної, втомливої роботи у боротьбі з хвилями. Ми потрапили у відбійну прибережну течію, яка під прямим кутом від берега відносить в океан усе, що гордовито вважало себе непотопаючим... І раптом, по діагоналі з боку пляжу, з’явилися дві чорняві голови: «Хелп ю?» «Хелп же, хелп!» Коли перший рятувальник наблизився, я вручила йому Алекса, мовляв, сама я вже виберусь. Та щойно до мене доплив другий рятувальник і підставив свою руку, жилаву й сильну, як моє тільце перетворилося на важкий якір, який залізно прямує до дна...

На березі, у рваних оборках скаженої лінії прибою, ми з Алексом валялися якийсь час знесилені й очманілі від щастя. Трохи очунявши, ми підійшли до гострозорих рятувальників зі словами: «Як звуть вас, наші супергерої?» Індус усміхнувся: «Май нейм...» — і далі буквально щось проспівав. Не те щоб запам’ятати, навіть повторити це хитросплетіння звуків було неможливо. Я перепитала, але у відповідь прозвучав той самий незрівнянний мотивчик. Такі вже в них імена... І тоді я вирішила, що дякуватиму за порятунок у морі всьому індійському народу. Це мені від нього такий різдвяний подарунок — урятоване життя.

Вдячність у формі храмової молитви зачекала до повернення на Батьківщину. Бо в Гоа, на жаль, православної парафії немає. Більше п’ятдесяти тисяч російськомовних туристів щорічно приїздять до індійського штату Гоа, у тому числі і я, а який сенс?

Тим часом практично всі конфесії, відгалуження християнства, що існують у світі, укоренилися на ґрунті Індостану. За різними підрахунками, сьогодні в Індії християнами себе вважають від 24 до 70 мільйонів осіб. Серед мільярдного населення всієї країни це лише від 2 до 5 відсотків, однак ... Хіба в нас у православних храмах вміщується більша кількість від усього народу? Те, що Його послідовниками будуть одиниці, Христос пророкував, говорячи, що «ви — сіль землі». Але ж солі потрібно не так багато, аби м’ясо не зіпсувалося. Якщо ж сіль втратить силу, то чим зробиш її солоною? Вона вже ні до чого не придатна, хіба що бути викинутою геть на потоптання людям (Мф. 5, 13). Виходить, якщо християни планети виконують призначення солі, то ми відповідаємо за запашок цього буремного світу...

Симфонія гоанських вечорів

Симфонія гоанських вечорів.... Ми зібралися тут із різних міст і країн наче для того, аби почути свої голоси в обрамленні тріскоту тропічних цикад. Умиротворені простори перегукуються дзвонами, мопед, що запізнився на вечерю, і пунктуальний чайник додають свої п’ять нот. Ми на затишній терасі, з нами — духмяні аромати тропічних квітів і фруктів. Рожева папайя з чорним насінням на тремтячих ніжках, золоті ананаси, котрі, якщо дозрівають, виявляється, не мають дерев’яного осердя. Перед нами гора рідних новорічних мандаринів і жодної тарілочки традиційного олів’є. Ми на терасі, під лампою, в оточенні вологої оксамитової темряви. Там, в її смислових джунглях, криється безліч багатослівних правд усеїдної Індії, які владно вкриває уважна тиша передріздвяних вечорів, щоб ми змогли розчути головне.

І ми говоримо, ми мовчимо, ми перериваємося, ми вслуховуємося... У християнському храмі маленького гоанського містечка знову стримано й багатозначно висловлюється церковний дзвін: «Дууум»...

«Я думав раніше, що люди західних країн повинні бути живими християнами. Але коли я відвідав ці країни, моє враження змінилося. Я побачив зовсім інший стан. Поза сумнівом, і серед них є справжні служителі Божі, але не всі є християнами. Раніше я думав: „Який я нещасний, що народився в язичницькій країні, і які щасливі ті, котрі з дитинства знають Христа!“ Але зараз я прославляю Бога, що Він дозволив мені народитися в язичницькій країні, бо я був невдоволений і став шукати Бога; у той час як жителі християнських країн перебувають у цій вірі, мають усе й не мають потреби шукати. Я почав порівнювати жителів язичницьких країн і християнських. Перші є язичниками, оскільки вони вклоняються ідолам, що зроблені руками. У так званих християнських країнах я відкрив гірший вид ідолопоклонства: люди вклоняються самим собі. Я почав розуміти, що жодну європейську країну не можна розглядати як християнську, бо справжніх християн лише одиниці». З першої промови індуса Саду Сундар Сінга, проголошеної на Рlace Мontbenon 5 березня 1922 року.

Опублiковано: № 1 (67) Дата публiкацiї на сайтi: 17 February 2014

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Плоди Різдва на Гоа

Плоди Різдва на Гоа

Наталія Багінська
Журнал «Отрок.ua»
Захопливе сприйняття Індією різдвяної благодаті сколихнуло мене, як колись європейців сколихнули християнські проповіді індуса Сундара Сінга. У минулому — сікх із багатої родини, Сундар у пошуках істини вивчав багато релігій, але ніде не знаходила його душа повноти відповідей, доки він не розгорнув Євангеліє. Сундар був вражений. Спочатку він опирався, він психував, він розривав святі сторінки, він довго не знаходив собі місця, поки повністю, гаряче й безоглядно не увірував в Ісуса Христа.
Розмiстити анонс

Результати 1 - 1 з 1
09:53 20.02.2014 | Галина
С превеликим удовольствием прочла!!!! Нестандартно, живо и познавательно! Несбыточная мечта - увидеть Индию! :-)))

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: