Під вітрилом любові

Записки щасливої матері

Маленький домик, русская печка,
Пол деревянный, лавка и свечка
И ребятишек в доме орава.
Вот оно — счастье!

Маленький домик, русская печка,
Пол деревянный, лавка и свечка
И ребятишек в доме орава.
Вот оно ― счастье.

Нам було далеко за двадцять, коли ми нарешті зустрілися та побралися. Ми були схожі на два піратських кораблі, що багато років «борознили простори», збираючи неправедне багатство. Слава Богу, ця мандрівка скінчилася ― до берега причалили два пошарпаних уламки, а на землю ступили дві нові людини.

Тепер до нас не долітали справжні урагани ― лише іноді холодний вітер приносив нездійснені надії, та ще накочували напади морської хвороби, яка чомусь мучила лише мене, але милувала мого чоловіка. Проходили тижні, ми навчилися не боятися ані буревіїв, ані ураганів, а моя хвороба вирішилася найчудовішим чином: рівно через дев’ять місяців, як у кіно, в нас народилася Полька, а сімейний човен здобув Вітрило.

Забігаючи назад

Цілий місяць після вінчання ми безтурботно насолоджувалися життям і згодом дізналися, що станемо батьками. Тому декілька наступних місяців мене буквально розпирало від радощів, гордощів і жалощів до себе. Ще б пак! За все своє життя я не з’їла стільки вітамінів, не відвідала такої кількості лікарів та не здала стільки різних аналізів. А все для того, щоб дізнатися: вагітність ― не хвороба!

Досі дивуюся, як, незважаючи на залякування гінекологів, терапевтів та інших вузьких спеціалістів, мені все ж вдалося народити здорову дитину, адже добру половину свого «строку» я провела сидячи в лікарняних чергах.

Бували дні, коли я методично виконувала всі приписи. Їла фрукти, слухала музику, багато гуляла на свіжому повітрі, «дивилася на красиве», займалася спортом, ставала милою та ніжною з оточуючими. А бувало, наступали дні важкі, коли зранку нудило, до обіду спина «відвалювалася», а до вечері залишалося одне бажання ― плюнути в юшку коханому чоловікові.

І все ж таки зараз я згадую цей золотий час з особливою ніжністю: так буває, коли йде осінь, обсипаючись на прощання яскравими й теплими фарбами… З нами назавжди прощалося наше дитинство, обсипаючи нас останніми безтурботними хвилинами.

Якщо б та якби…

У якусь невловиму мить нас «осінило»: пізно заводити чернетки й точити пір’я. Щодня доведеться писати начисто, а будь-яка помилка може виявитися незмивною плямою на полях нашого життя. Ах, якби можна було хоч кілька сторінок переписати наново! Здається, дорожила б хвилинами, словами, поглядами. Не докоряла б чоловікові через стоптані капці й витягнуті коліна. Не пила б каву з апельсинами. Не накупила б купу журналів для майбутніх мам, а прочитала б усього дві книжки. Не провела б два нескінченних тижні в подорожі по дитячих крамницях і вчасно помітила б, що о-о-ось той гарненький костюмчик вже п’ятнадцятий, а письмовий столик навряд чи знадобиться малюкові в найближчі роки. Рідше б відвідувала вечірки й частіше ― всеношні. Ах, якщо б та якби…

Загадка

У мене з’явилося відчуття, що від народження нашої дитини якимось таємним чином залежать усі наші друзі й навіть малознайомі люди. Запитання «Ну, що? Коли?» ставилося зовсім не риторично: ті, хто запитував, з непідробною цікавістю чекали на відповідь. Доречно знадобилася багаторічна звичка відповідати запитанням на запитання: усім, хто «очікує в гості лелеку» раджу підготувати варіанти заздалегідь. Одного прекрасного дня на чергове запитання свого шефа я впевнено відповіла: «Сьогодні!». А день був дійсно чудовий ― свято Вознесіння Господнього. Причастилася, взяла благословення й… через декілька годин опинилася в пологовому будинку.

Ой, ма-а-ама!

Так вийшло, що злощасне питання «Коли?!» заповнило собою важливе ― «Де?» й головне ― «Як?!». Три місяці ми намагалися прийняти рішення завчасно, але так і не змогли… Врешті-решт усе вирішилося само собою: до пологового будинку я приїхала на швидкій, а в передпологовій палаті наді мною схилився лікар ― той самий, чий телефон ми готувалися набрати три попередніх місяці!

Думаю, що завдяки молитвам наших православних батюшок та бабусь пологи пройшли добре, і, як не дивно, саме вони виявилися найприємнішим моментом у пологовому будинку. Про інше промовчу, скажу лише, що дрібниці (на зразок відсутності гарячої води, нормальних ліжок та інших умов перебування, а також незбагненна плинність лікарняних змін, з яких жодна не повторилася в рекомендаціях щодо догляду за новонародженою) дійсно забуваються, варто лише переступити поріг рідного дому в протилежному напрямку, тримаючи на руках своє немовля.

Ось воно, щастя!

Усім відомо, що вдома навіть стіни допомагають. Не знаю, що б ми робили без стін, але нам значно більше допомагали бабусі. Цілих три дні я перебувала в ейфорії: дитина, слава Богу, здорова, їсть, спить і навіть усміхається. Якщо не враховувати кількох нюансів, можна було б зітхнути: «Ось воно, щастя!»

Але саме тут і почалося найцікавіше. Поки в нас не було жодної дитини, ми виношували кілька теорій виховання. Коли ж дитина з’явилася ― не лишилося жодної теорії. Мрія про чепурне малятко, яке солодко спить у своєму ліжечку, розвіялася на четвертий день. На п’ятий ― у дитини почалися кольки. На шостий ― валер’янку пив навіть Польчин тато. Через тиждень ― роз’їхалися наші бабусі, і ми залишилися самі.

Слава Богу, людей, які розуміються на дітях, виявилося немало. Одна медсестра навчала: «Купайте в розчині марганцю, усе пройде». Інша коригувала: «У марганцівці?! Ви з глузду з’їхали. Зіпсуєте дитину». Педіатр розхвалював переваги пелюшок; багатодітна подруга застерігала: «Не здумай. Тільки памперси!»

Ми, звичайно, щодуху намагалися слідувати біблійній настанові: за безлічі порад «відбудеться будь-яка справа», але іноді порад надходила така безліч і вони так суперечили одна одній, що прийняти правильне рішення було практично неможливо. Бувало, вранці ми починали лікувати дитячий прищик новомодною маззю, а ввечері «ставили крапку» звичайною зеленкою.

…Іноді мене тягне сісти за письмовий стіл, вмочити перо в чорнильницю й натхненно написати методичку зі скручування «турундочок», брошуру про боротьбу з прілістю, посібник з грудного вигодовування немовлят та ще й інструкцію з експлуатації газовивідної трубки. Адже крок за кроком, день за днем ми знаходили свої власні дороги, і кожна маленька перемога надавала нам сил і впевненості в собі.

Головна подія

На хрестини йшли як на екзамен. Бабусі ― з квітами, а ми ― із завмираючим серцем: раптом немовля саме в ЦЕЙ момент їсти захоче, чи засне, чи розплачеться, чи ще що гірше зробить? Адже вона ще зовсім маленька, не розуміє, яку важливу й неповторну подію їй належить пережити. Проте страхи виявилися марними. Поля надала урок нашому невір’ю: не пискнула навіть тоді, коли батюшка тричі опустив її в купіль ― повним зануренням!

«Сірі будні»

Наші будні можна назвати якими завгодно, але тільки не сірими. Дивлячись на ці дні з висоти тримісячного «польоту», згадую слова однієї людини, сказані нам невдовзі після народження Поліни: «У вашому житті тепер не буде й двох днів, схожих один на одного». Так і вийшло: багатонадійні доньчині усмішки, що розчулювали нас цілий ранок, легко перетворювалися на гіркий плач із найсправжнісінькими сльозами. І так само легко й несподівано сльози висихали, поступаючись місцем веселим ямочкам на милій фізіономії.

Поживши в такому режимі кілька місяців, ми припинили впадати в крайнощі: не викликаємо швидку, побачивши какашки зеленого кольору, не поспішаємо подавати документи в консерваторію, почувши як чудесно дівчинка «співає». Досі щиро дивуюся, як це раніше я могла не висипатися, ніжачись у ліжку цілісіньку ніч. Справжнім відкриттям стало те, скільки різних справ можна переробити за дві години у перерві між двома годуваннями. А поїздка в супермаркет за памперсами за кількістю вражень затьмарює круїз по Середземному морю.

Одного разу я зауважила, що світ для нас звузився до меж дитячого ліжечка. Тато влучно уточнив: «Не звузився. Розширився!». Я подумала й погодилася. Дійсно, адже ми нічого не втратили, окрім порожнечі, яку довгі роки заповнювали лінню, самовдоволенням і прагненням до комфорту.

Те, що ховалося поміж рядків

Кілька разів опускалися руки. Навіть плакала в подушку. За вікнами літня спека, у телевізорі ― пальми, у журналі ― яхти. А тут іще подруга з Коктебелю телефонує: послухай, каже, як море плескається й чайки кричать. Слухаю. Уявляю: лежу я зараз на пляжі, як усі нормальні люди, приймаю сонячні ванни, устриці ліниво ковтаю. Поруч чоловік коханий у панамці, бронзовою засмагою відливає…

І мріяти б мені далі, але після панамки щось починає барахлити. У солодкі марення вкрадається реалізм. Ну, добре, пролежимо ми на пляжі тиждень, другий… І що в результаті? Стійке роздратування від «пляжних мелодій», валіза сувенірів (на зразок мушель із надписом «Алушта-2005»), дизентерія від немитих фруктів, головний біль від «домашнього» вина та засмага облізла…

І раптом поруч як засопить хтось! Я аж підскакую: хто? що трапилося? чия це дитина?! Та коли розумію, що не «чия», а наша, довгоочікувана, рідна, кохана, то така радість незвичайна раптом наповнює серце, що плакати хочеться! І зовсім не від туги за втраченою обломовщиною…

Народження дитини наповнює не тільки день ― турботами, а й життя ― новим сенсом: виявляється, що недосипати ночей і віддавати весь свій час маленькій беззахисній людинці набагато важливіше й цікавіше, аніж лежати з книжкою на дивані. А головне ― і море, й устриці, і пальми ― це все не те, не про те ми говоримо… Тому що все це я ладна, не замислюючись, віддати за єдину усмішку нашої доньки.

Опублiковано: № 7 (18) Дата публiкацiї на сайтi: 11 September 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Під вітрилом любові

Під вітрилом любові

Олена Кокоріна
Журнал «Отрок.ua»
Ах, якби можна було хоч кілька сторінок переписати наново! Здається, дорожила б хвилинами, словами, поглядами. Не докоряла б чоловікові через стоптані капці й витягнуті коліна. Не пила б каву з апельсинами. Не накупила б купу журналів для майбутніх мам, а прочитала б усього дві книжки. Рідше б відвідувала вечірки й частіше ― всеношні. Ах, якщо б та якби...
Розмiстити анонс

Результати 1 - 6 з 6
20:49 12.12.2011 | Вероника
Очень круто! Я знаю Полю лично...она и впрямь, девочка-радость - моя подруга, как никак:) Повезло тем родителям, которые получили детей в 2005 году - талантливых, нежных и заботливых. Вероника Г. 6 лет
01:47 02.12.2010 | Александр
Большое спасибо, сестра, за статью!
00:06 14.10.2010 | Галина
Молодчина! Дай Вам Бог здоровья!
17:37 28.06.2009 | Лариса
Статья как про нас с сынишкой Тихоном! Нам три месяца и всё это время не было ни дня похожего на другой. Не могу сейчас представить, как раньше жила без сыночка.
А когда детки подрастут, действительно, можно будет устроить и море, и чаек, и устриц.
До сих пор с радостью и теплотой вспоминаю, как несколько раз с родителями ездили на море, когда мы с сестрой были ещё школьницами. В семейной жизни есть этапы, которые проходятся последовательно. И каждый из них прекрасен по-своему.
12:41 30.09.2008 | Елена
Спасибо, алина, за прекрасную, искреннюю и вселяющую радость и надежду статью! И когда это вы умудрились её написать с трехмесячным младенчиком?!))Меому сыну пять лет, но ращу его одна(в смысле, без папы), так что многое(как кажется) понимаю про трудности, но и про радости не меньше! Спасибо, так держать!
01:04 02.07.2008 | Мария
Да,да,все так! А еще лучше,когда оно чуть-чуть подрастет,все-таки поехать туда,где море и чайки..Хорошо все-таки,что они растут!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: