Пояс Богородиці

У моєму рідному Рочестері було багато церков, але я, як і мої батьки та їхні батьки, ходила до англіканського храму. Наша родина завжди вирізнялася благочестям, зберігала традиції. І хоч потрапили наші предки в цю божевільну Америку років із двісті тому, ми зберегли дух старої доброї Англії.

У неділю ми завжди піднімалися рано. Треба було добре підготуватися до служби — адже до Бога в гості йдемо. Всі чистенькі, випрасувані, комірці накрохмалені, білі-білі.

Крім вірності традиції, була ще одна причина, чому в день сонця я завжди була у храмі. Це — наш пастор, наш отець Джеймс. Сказати, що ця людина дивовижна, чудова — нічого не сказати. Це була сама бездоганність! Це була сама досконалість! Бездоганність і досконалість у всьому. Краса богослужіння, репутація, зовнішній вигляд, манери — на всьому жодної темної плямочки.

А проповіді! Вони проникали в самісіньку душу. Я стільки разів плакала від розчулення! Всі ми слухали його, мов загіпнотизовані. Він навіть іноді виводив нас із якогось заціпеніння питанням або жартом.

Його бесіди продовжувалися за чаєм. Тоді ми всією громадою засипали пастора питаннями. Не відмовляв він у спілкуванні навіть під час зустрічі на вулиці. Його кругозір був найширшим. Його інтелект був найглибшим. Він володів декількома мовами, навіть давньогрецькою.

Особливо добре розумівся він на різних релігійних течіях, що наповнювали таку різноманітну Америку. Називаючи нашу громаду високою церквою, отець Джеймс аргументовано критикував демократизм крайніх протестантів, які заперечують церковну ієрархію, і наполегливо закликав їх мати вдома портрети королеви Єлизавети II і принца Чарльза. Особливо діставалося нашим фермерам — чи то анабаптистам, чи то менонітам, — які оселилися на сільських хуторах. Отець Джеймс іронізував з приводу їхнього заперечення благ цивілізації — телефона, телевізора, автомобіля. «Невже Господь буде любити мене менше з моїм „фордом“, ніж із конем, що погано пахне?» — запитував він.

Найсерйознішим чином ми розбирали Римську Церкву. Їхнім досягненням у богослов’ї, безумовно, є відкриття сходження Духа Святого «і від Сина», але яким чином людина — Папа — може бути непогрішимою?

Хтось із наших парафіян мимохідь запитав про православних. Пастор так само мимохідь і відповів: «Це найбільш фанатичне відгалуження від католиків, з купою помилок і забобонів. Вони, наприклад, поклоняються всіляким святим, їхнім зображенням, їхнім останкам і навіть речам. Як можна, наприклад, ганчірочку шанувати нарівні з Богом?» — пастор говорив, а мене переповнювала радість, що я належу до істинної, високої церкви.

Ось у такому радісному піднесенні я одного разу не йшла, а летіла додому з церкви, нічого й нікого не помічаючи. Раптом, неначе з іншого світу, я почула крик: «Обережно, леді!» — але було запізно. Всі перехожі встигли відскочити від падаючої важкої драбини, а мені вона впала просто на голову...

«От роззява! Рота розкрила», — картала я себе вже пізніше, коли, з милості Божої, рана загоїлась і болі припинилися.

Одного разу, йдучи на недільне богослужіння, я раптом з подивом помітила, що листя клена в сквері посиніло. А жовта стіна банку раптом стала рожевою... Уже в церкві в мене різко потемніло в очах і запаморочилося в голові. Завжди харчуючись здоровою їжею, я вперше в житті відчула сильну нудоту. Мої рідні вивели мене на повітря.

Таксі відвезло мене додому, там мені стало легше. Зовсім мене відпустило, коли ввечері отець Джеймс зі старостою провідали мене.

Але вночі я раптом прокинулася від того, що хтось душить мене. Увімкнула світло — нікого. Спробувала знову заснути, але задухи повторювалися, і я вже боялася лягати.

Вранці, розбита, я попленталася до лікаря, але, ледь подолавши сходи клініки, втратила свідомість...

Біла стеля, білі халати. Голоси далеко й біль у спині. Сильний біль на місці відкушеного кінчика язика. Байдужий вирок лікаря: епілепсія.

Тепер життя моє потекло від нападу до нападу, між якими були лише туга, злість, страх. Лікування медикаментами не допомагало. Співчуття наших парафіян й увага рідних усе більше дратували. Я лише кричала на них, а вони поблажливо знизували плечима: «Ну що з неї візьмеш? Усе більше позбавляється розуму». А якими страшними були ночі! Багато разів я просиналася з жахом від кошмарів. Коли було трохи легше, заливала ліжко сльозами.

Одного разу, плачучи, я побачила біля себе Жінку, Яка виразно сказала мені такі слова: «Прикладись до Мого поясу — і відразу зцілишся».

З Її величного вигляду я відразу зрозуміла: Богородиця! Боячись раптового нападу або помутніння, зателефонувала отцю Джеймсу. Той сонним голосом промовив: «Не звертайте уваги. Це маячня».

Богородиця приходила ще раз із тими ж словами. Професор психіатрії повторив слова отця Джеймса: «Не хвилюйтеся. Гострий параноїд — нормальне для вашої хвороби явище. Маячня».

Коли ж видіння повторилося втретє, я твердо вирішила знайти цей пояс, що б там не було. З жалості отець Джеймс погодився допомогти мені: «Раз ви не хочете лікуватися нормально, спробуємо розвіяти вашу ілюзію — зцілитися від простого матеріального предмета». У місті ми досить швидко знайшли православну сім’ю: похилого віку гречанку та її 99-річну матір.

— Наскільки я знаю, пояс Богородиці зберігається тільки в одному місці. Це монастир Ватопед на Святій Горі в Греції, — сказала гречанка.

Отець Джеймс навіть присвиснув:

— Я чув про це дивне місце, що зветься Афон. Туди жінок уже півтори тисячі років не пускають.

Мені раптом стало зле. Сильний головний біль звалив на диван, але поки пастор намагався напоїти мене водою, старенька потяглася за олівцем.

— Вона в нас уже два роки не говорить через склероз, але писати поки що не розучилася, — з цими словами дочка подала матері олівець і блокнот. Лише хвилин за десять ми ледве-ледве прочитали на аркуші слова: «Російський монастир у Джорданвілі».

Отець Джеймс пожвавився:

— Та це ж зовсім поруч. Дві-три години їзди. Можемо їхати просто зараз. І що, в них є пояс Діви Марії?

Гречанка знизала плечима, а ми незабаром уже мчали до обителі.

Нас зустріла велична дзвіниця над головним входом.

— Дзвони — непотрібне обрядовірство, — прокоментував отець Джеймс, але я слухала не стільки його, скільки стукіт свого серця. Невже десь тут моє зцілення... мій порятунок?

З воріт вийшов, а точніше, вибіг юнак у чорній шапочці й брудному сіро-чорному платті з потертим, злегка обірваним подолом. Отець Джеймс відразу ж відзначив неохайність його вигляду, а потім зупинив юнака.

— Даруйте. Добрий день. А правда, що у вас в монастирі є пояс Діви Марії?

Молодик заперечливо похитав головою, а я мало знову не зомліла.

— Не пояс, а його частинка, ниточка з давнього сирійського монастиря. Ходімо ...

Такої пишноти я не бачила ніде й ніколи. На стінах, на склепіннях бурих колон, у золотих оправах було безліч святих, які ніби промовляли до мене: «Ласкаво просимо додому!»

Це був будинок Бога. Це був рай! Рай, і в ньому його мешканці!

— Ось те, що ви шукаєте, — сказав юнак і побіг у своїх справах.

Господи, така маленька іконка Богородиці й така малесенька ниточка...

— Ну що? Заспокоїлися? Може, тепер лікуватися все-таки поїдемо? — запитав отець Джеймс мене вже у «форді», але я йому не відповіла. Я знову втратила свідомість, проте не від епілептичного нападу. Я заснула глибоким, міцним сном.

У лікарні пастор весь час розпитував про моє здоров’я, а професор психіатрії лише розводив руками:

— Здорова. Абсолютно здорова. Чудо якесь. Щойно відправив її до санаторію — і думаю: чи треба було?

Після санаторію я, вже ставши прихожанкою Покровського храму Рочестера, зайшла до своєї колишньої церкви. Хотіла побачити й подякувати отцю Джеймсу. Але мені сказали дивовижну річ:

— Немає його тут. Кажуть, він Православ’я прийняв і в російському монастирі живе.

Через кілька годин, під гру дзвонів, я знов увійшла до обителі Святої Трійці — тепер уже до своєї обителі.

— Отця Джеймса вам? Він тепер не отець Джеймс, а ієромонах Яків. Викладає в нас у семінарії давньогрецьку. Двійку мені поставив. Зараз покличу.

Записав ігумен Варсонофій (Подима)

Опублiковано: № 4 (46) Дата публiкацiї на сайтi: 01 November 2010

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Пояс Богородиці

Пояс Богородиці

Журнал «Отрок.ua»
Хтось із наших парафіян мимохідь запитав про православних. Пастор так само мимохідь і відповів: «Це найбільш фанатичне відгалуження від католиків, з купою помилок і забобонів. Вони, наприклад, поклоняються всіляким святим, їхнім зображенням, їхнім останкам і навіть речам. Як можна, наприклад, ганчірочку шанувати нарівні з Богом?» — пастор говорив, а мене переповнювала радість, що я належу до істинної, високої церкви.
Розмiстити анонс

Результати 1 - 9 з 9
16:44 02.12.2011 | Hikari
Спаси Господи! Эта история вселяет надежду, укрепляет.И я в нее верю.
16:59 08.03.2011 | Юлия
Большое спасибо! Эта история меня просто потрясла!
10:23 16.11.2010 | Александр
А я верю. Господь оставляет своих 99 и ищет ту одну, заблудшую, и когда находит, радость бывает велия. В этой же истории Господь взыскал не оду, а две овцы. Слава Тебе Боже!
14:01 10.11.2010 | blood clot
може, не доріс іще...
11:49 05.11.2010 | Mr Ford
Чого там "солоденька"... Людина плакала під час проповіді. В кожного свій поріг чутливості до таких речей.
20:03 04.11.2010 | Praetorian
blood clot, а разве Господу что-то не по силе?)))
18:10 04.11.2010 | Praetorian
Чудесно! Слава Богу, и спасибо молитвам Пресвятой Богородицы!
16:54 02.11.2010 | blood clot
Може, я Хома невіруючий, але історія надто вже солоденька. Так само, як і про "Родственника".
Вибачте.
13:23 02.11.2010 | Дарья
Замечательная история, автору и главным героям спасибо и с Богом!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: