Півгодини тиші

Одні шукають її, інші страшаться. Для перших вона — повітря, для других — суд. Вона нечаста гостя в наших домівках, але без неї не дозріти й не вирости душі. По-справжньому почути свій власний голос можна тільки поруч із нею. Ми говоримо про тишу.

У ті роки, коли сонце світило яскравіше, а фарби життя навіть серед сльотавої весни або мрячної осені здавалися соковитішими, ніж зараз, коротше кажучи, — у дитинстві в усіх газетах і журналах раз за разом друкували рубрики з назвою «Їхні звичаї». В одній із таких рубрик, я пам’ятаю це чітко, якось було надруковано статтю про те, що на загазованих вулицях Токіо продають кисень. Люди підходять до автоматів і так само, як ми, звично кидаючи монету, отримують право не на склянку газованої води, а на ковток чистого повітря. Далі говорилося про те, що Мехіко, Нью-Йорк, Токіо й низка інших міст задихаються у вихлопних газах та у фабричному диму. Про те, що люди на Заході тепер купують те, чим раніше всі користувалися безкоштовно й необмежено.

Чимало води збігло з тих пір. Їх звичаї стали нашими. Ми також задихаємося, хоча свіже повітря ще не купуємо.

Та замітка згадалася мені, оскільки в ній чітко видно тенденцію нашого життя — дефіцит звичайного, нехватка того, без чого життя стає неможливим.

Без дружби, любові, спілкування неможливо прожити. Якщо ми навчилися обходитися без цього, то це вже не життя, а існування. Мільйони людей засохли без любові, сотні тисяч не знають звичайної й справжньої дружби, тисячі полізли в петлю або зробили крок через балкон тому, що ні з ким було поділитися — не було спілкування.

Спілкування — це лише приклад. Не воно нас зараз цікавить. Цікавить тиша й самотність.

 Те, як росте із зерна колосся, добре уявляють, але погано розуміють навіть титуловані біологи. Особистість же росте в тиші й самотності. А в нас немає ні тиші, ані самотності. Лише шум і метушня, лише штовханина й тріскотня.

Гучні свята — зворотній бік відчаю. Спроба втертися в натовп людей, що веселяться, — найгірший варіант втечі від самого себе. Найгірший тому, що безуспішний. Сам себе все одно наздоженеш. На лікарняному ліжку, коло розбитого корита — все одно.

Ніде й нема коли виростати особистості. Шаблон, стандарт, розмін на задоволення. Не дивно, що віра Христова переживає не найкращі часи. Іудеї й мусульмани вірять усі разом, спільнотою, народом. Християни сповідують віру Соборній Церкві, але вростають у неї окремо. Церква як спільнота складається з не розчинних ні в чому, неповторних особистостей. Євангеліє звернено до потаємних глибин кожної окремої людини. Від того, наскільки зорано землю серця, скільки на ній бур’яну, залежить проростання Насінини.

Наших билинних орачів в дитячих книжках зображують такими, що розсипають зерно широким і щедрим жестом. Так само щедро ми поливаємо наші газони й городи. А на Сході, де води мало, її не ллють по площах. Шланги протягуються вздовж кущів і дерев. Вода не ллється, але скупо й точно крапає на корінь рослини. Це — особистісний підхід. Бог акуратно напуває нас живою водою й цікавиться кожним окремо. А ми не цікавимося до пуття ані Богом, ані собою. Тому що себе не знаємо, а про Бога не пам’ятаємо. Оглухнули від суєти, як від бомбардування.

Хочеться говорити про тишу й творчу самотність, про ті кімнати, де можна купити півгодини спокою для важливих думок. Пофантазуймо.

Уявіть, ви бачите на вулиці бутик, над дверима якого написано: «Півгодини тиші. Час, що народжує вічність». Текст може варіюватися. Ви купуєте квиток, заходите й починаєте думати вперше про те, про що досі думати не виходило.

Звісно, абсолютної тиші немає. Завжди є цокання годинника, шум машин за вікном. Є, нарешті, стук серця всередині грудної клітини. Але навіть відносна тиша будить у людині сплячі думки. Налякана ними, людина завжди боялася й буде боятися тиші. Але ми увійшли. Ми не з лякливих. Кого ми зустрінемо?

Спочатку набіжать найближчі враження, обличчя, словесний гамір й інше. Вони будуть танути так, як тане піна у ванні. Це треба просто перечекати. Потім, до закінчення півгодини, може більше нічого не відбутися. Так, щось згадається, про щось подумається. Перелоги мотлоху всередині занадто великі, щоб споглядати лазур з першої спроби. Але навіть якщо після такого першого — відносно безплідного — досвіду мовчання людина матиме нагоду опинитися на футбольному матчі, вона буде здивована, а може, й уражена контрастом. Ще нічого особливого в душі не ворухнулося, але вже багатоликий натовп, об’єднаний почуттям безглуздої й шаленої єдності, почне лякати. Мітинги й демонстрації збирали б куди менше людей, якщо б цим людям наказали півгодини посидіти й помовчати перед заходом.

Уникати збудженого натовпу так само природно, як і не підходити до вулкану, який вивергається. Заслуг чи приводів для зверхності тут немає ані грама. Набагато важливіше продовжити подорож у країну відносної тиші й тимчасової самотності. Не виключено, що до вас з часом можуть прийти ті, хто схожі на вас, або ті, кого ви колись образили. Все, що відбулося в нашому житті, для совісті відбулося «сьогодні». Як тільки повсякденні враження втратять яскравість, совість поквапиться нам нагадати багато про що. Ошукані люди, невиконані обіцянки, тяжкі камені великих помилок і дрібний пісок метушні, що наповнив не один мішок, — все це пливе нам назустріч, повільно, але безповоротно, як баржа, яку тягнуть бурлаки.

Людина, яка нерухомо сидить у самотності, час від часу глибоко зітхає. Короткі святі слова на зразок «мама!» або «Господи, помилуй!» час від часу ворушаться на її вустах. Але не тільки віра народжується в тиші. Найотрутніші думки прагнуть проникнути в розум під її покровом. У тиші найдивніший холод заповзає через вуха й прагне до серця.

А що ви хотіли? Щоб віра була наївною й нічим не випробуваною? Ні. До переможної «осанни», що не сумнівається, треба дійти крізь найрізноманітніші перепони. Найнебезпечніші сплять усередині й прокидаються в самотності.

 Чому так тривожно й тяжко помирають люди? Не засинають тихо, не надсилають прощальних усмішок і благословень. Не кажуть «до зустрічі» й не дивляться вдалину з радісною надією. Точніше, все це є, але становить частіше рідкісний виняток, ніж загальне правило. Звідки ці хрипи й агонії, метання на ліжку й борсання, як у пташки, спійманої хижаком?

Може, звідси, від небажання зайнятися головним? Все якось гадалося, що все встигнеш. Жив поруч із чарівною кімнатою, але так жодного разу й не зайшов. Не встиг. Забув. Не вийшло.

Думав, пишу в чернетці, а вони взяли й відібрали зошит. Виявилося, це була директорська контрольна. Тепер хоч згори від сорому.

Після подібних думок не хочеться розгортати газету або вмикати телевізор. А якщо вмикають інші, то дивишся в нього байдуже й безтямно, як риба, що підпливла до ілюмінатора субмарини. Правда, продовжується це недовго.

Опублiковано: № 5 (41) Дата публiкацiї на сайтi: 08 December 2009

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Півгодини тиші

Півгодини тиші

Андрій Ткачов
Журнал «Отрок.ua»
Те, як росте із зерна колосся, добре уявляють, але погано розуміють навіть титуловані біологи. Особистість же росте в тиші й самотності. А в нас немає ні тиші, ані самотності. Лише шум і метушня, лише штовханина й тріскотня.Гучні свята — зворотній бік відчаю. Спроба втертися в натовп людей, що веселяться, — найгірший варіант втечі від самого себе. Найгірший тому, що безуспішний.
Розмiстити анонс

Результати 1 - 25 з 35
13:17 29.03.2011 | Александр
Выхожу один я на дорогу... - Лермонтов М.Ю.

1841

1
Выхожу один я на дорогу;
Сквозь туман кремнистый путь блестит;
Ночь тиха. Пустыня внемлет богу,
И звезда с звездою говорит.

2
В небесах торжественно и чудно!
Спит земля в сиянье голубом...
Что же мне так больно и так трудно?
Жду ль чего? жалею ли о чем?

3
Уж не жду от жизни ничего я,
И не жаль мне прошлого ничуть;
Я ищу свободы и покоя!
Я б хотел забыться и заснуть!

4
Но не тем холодным сном могилы...
Я б желал навеки так заснуть,
Чтоб в груди дремали жизни силы,
Чтоб, дыша, вздымалась тихо грудь;

5
Чтоб всю ночь, весь день мой слух лелея,
Про любовь мне сладкий голос пел,
Надо мной чтоб, вечно зеленея,
Темный дуб склонялся и шумел.
01:28 29.03.2011 | Евгения
Большое спасибо за выражение того что давно чувствовалось.
11:19 25.03.2011 | Наталья А.
Спаси Господи за прекрасную статью!

***
Сомкните плотнее веки
И не открывайте век,
Прислушайтесь и ответьте:
Который сегодня век?
В сошедшей с ума Вселенной,
Как в кухне среди корыт,
Нам душно от дикселендов,
Парламентов и коррид.

Мы все не желаем верить,
Что в мире истреблена
Угодная сердцу ересь
По имени "тишина".
Нас тянет в глухие скверы -
Подальше от площадей,
Очищенных от скверны,
Машин и очередей.

Быть может, вот этот гравий,
Скамеечка и жасмин –
Последняя из гарантий
Хоть как-то улучшить мир.
Неужто же наши боги
Не властны и вольны
Потребовать от эпохи
Мгновения тишины,

Коротенького, как выстрел,
Пронзительного, как крик...
И сколько б забытых истин
Открылось бы в этот миг,
И сколько бы дам прекрасных
Не переродилось в дур,
И сколько бы пуль напрасных
Не вылетело из дул,

И сколько б "наполеонов"
Замешкалось крикнуть "Пли!",
И сколько бы опаленных
Не рухнуло в ковыли,
И сколько бы наглых пешек
Не выбилось из хвоста,
И сколько бы наших певчих
Сумело дожить до ста!

Консилиумы напрасны...
Дискуссии не нужны...
Всего и делов-то, братцы, -
Мгновение тишины...

мой любимый Л.Филатов
10:46 15.05.2010 | Наталья
В тиши

В тиши приходит истина. Не слышно слов.
Исходит бескорыстие... Живет любовь.
Сознание бесконечности взлетает ввысь!
Мы на ладони вечности... Душа, держись!

Пусть многое не сказано... Но сердца стук
Откроет светочь разума. Ночной пастух
В веретине сияющих на небе близких звезд
Откроет что-то новое... Знакомое до слез!

В тиши приходит истина. Не слышно слов.
Исходит бескорыстие... Живет любовь.
Сознание бесконечности взлетает ввысь!
Мы на ладони вечности... Душа, держись!

Игорь Кривовязюк
Стихи.ру
11:05 12.05.2010 | Наталья
Сутінки. Тиша.
Пошепки лише
Зорі й Земля.
Загомоніло.
Двері відкрила
Доля твоя.

Ранок. Проміння.
Жале сумління
Ціле життя.
Радість. Нестача.
Пригорне вдача.
Напівзабуття.

День. У віконце
Поглядом сонце.
Дощ забринів.
Щось похитнулось.
Коло замкнулось.
Встати не зміг.

Сутінки. Тиша.
Пошепки лише
Чути слова:
Жити, Любити,
Щиро радіти –
Заповіла.

Игорь Кривовязюк
Стихи.ру
10:01 29.03.2010 | Аня З
Спасибо, о. Андрей. Так хочется, что-бы больше людей получали подобную информацию и что-бы воспринимали её как те, которые прокомментировали.
11:42 15.03.2010 | Елена Макеева
Тишина струилась в сердце… Тишина…
(триптих)
1.
Половодье звёзд, бездоние,
Одинокая луна…
Тайны прячет Тишина,

И… небесная симфония,
И волшебная луна…
Тайны прячет Тишина.

* * *
2.
Тишина – мостом хрустальным
Между мною и Тобой,
Господи, стих музыкальный
Вдохнови пропеть душой!

Дай ему любви, тепла,
Светоносных два крыла!

* * *
3.
Тишина струилась в сердце…
Тишина…
Приоткрылась в Тайну дверца,
И – волна
Озаряющего Света…
Навсегда со мною Это.

* * *

Елена Макеева - врач, психотерапевт, поэт
17:14 21.02.2010 | Галина
Спасибо за статью ! Очень понравилась..
21:08 17.02.2010 | strelok-ultra
Хорошая статья. Раньше я всегда мечтал быть одиноким. Теперь одинок, но нет никакой радости. Воистину, человек сам не знает, чего ему надо, знает только Бог.
14:00 16.01.2010 | Нина
Спасибо, о.Андрей, за Ваши полезные статьи. Я тоже очень люблю Тишину. Любовь - это Тишина, и слава Богу! что Вы об этом смогли объяснить людям. Помощи Божией Вам в служении и здравия на многая лета!
17:34 30.12.2009 | Катя
Большое спасибо Вам и храни Вас Бог.
Помолитесь за меня.
00:32 22.12.2009 | Лидия
Милая и родная ТИШИНА! Ты всегда либо перед бурей, либо после, но всегда есть и необходима. Ты даешь возможность сконцентрироваться, настроиться, или расслабиться и получить ответ от Господа. Слава Богу, что ты - есть.
17:05 21.12.2009 | Николай Б.
Да, хорошая статья.
14:34 21.12.2009 | Слава
Спасибо Вам, это золотые слова, а на самом деле - это простая элементарная истина!!!
04:02 21.12.2009 | Витык
Храни ВАс Бог!!!!
23:01 19.12.2009 | о.александр
я попал в церковь.начал понамарить.у меня было время,Господь посылал умные книги.
куда-то исчезли все друзья в один миг.
формально я был в одиночестве.
в дествительности и к счастью,я небыл один.
Был Некто,который всегда был рядом.
Он тихо розговаривал со мной.Помогал,утешал,приносил тихую радость в душу.И Он никогда не бросал меня.
Иногда мне было больно.Было больно,когда находили воспоминания из той ,прежней жизни.Но кто-то утешал и ободрял меня.
Так прошло 5 лет.
Чуть-чуть нарушилась дикция.
Наверно от очень редких разговоров с людьми.
Так получилось что,это было очень хорошее время для меня.
Я это понял ,после того как это время закончилось.
21:00 19.12.2009 | Елизавета
Волшебная статья... я помню, что, если мне нужно принять какое-то решение важное я прошу всех выйти и сижу/лежу в комнате чуть более часа, думаю обо всякой ерунде.. и вдруг.. оно! Решение, спокойное, мирное, хорошое...
23:25 18.12.2009 | сергей
Спасибо Вам.
19:42 15.12.2009 | Юлия
А я так раньше на службы ходила. Стою, ничего не понимаю. А мысли постепенно улегаются. Думаю: вот для чего у нас в Православии такие длинные службы - хотя бы перед концом хоть одна несуетная мысль посетила!
22:45 14.12.2009 | Ирина
Смотрю и слушаю Вас на канале Киевская Русь. Вы помогаете мне найти путь. 14.12 Вы упоминали о романе Булгакова "Мастер и Маргарита " а роман Столкнера " Скорбь сатаны " можно ли отнести к хорошему чтению?
17:49 14.12.2009 | Андрей К.
Спаси Вас, Господи, батюшка, и с прошедшим Днём Ангела!
18:49 13.12.2009 | Игорь
с днём Ангела!Спасибо за публикацию.
17:59 13.12.2009 | Оксана
З днем Ангела о.Андрій.Многіі Вам літа!!!Спасибі за Ваші труди.
17:50 13.12.2009 | Татьяна
Как мне кажется понять себя - это самое трудное в жизни любого человека. Трудно, потому что жизнь наша состоит из суеты и отсутствия тишины. Только в тишин,наедине с собой мы можем попытаться разобрать наши "залежи хлама", найти нужное решение. Да, самое трудное понять себя (не осуждать, не критиковать, не унижать)
Спасибо за статью. О.Андрей, с днем Ангела вас! Помолитесь о нас.
22:21 12.12.2009 | Дарья
Здравствуйе, о. Андрей!
С Днём Ангела!
Спасибо за Ваш труд в журнале и на радио.
Спаси Вас Господи, Батюшка!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: