Портрет Доріана Грея

Оскар Вайльд пише «Портрет Доріана Грея». Свідомо чи несвідомо, він пише художню ілюстрацію до слів апостола Павла про двох людей усередині однієї особистості — про людину зовнішню і внутрішню.

Там, де геній скаже дві-три фрази, талановита і працьовита людина напише багато книжок. Апостоли не були геніальними в античному значенні цього слова. Вони були благодатними. Проте там, де вони зронили кілька слів, виросла велика культура й література. Література християнська, навіть із переходом у постхристиянську, все ж таки продовжує живитися з євангельських джерел. Надзвичайно глибокими мають бути ці джерела, якщо автори, які зневажають етичні норми християнства, продовжують перебувати в полі тяжіння смислів Нового Завіту.

«Зовнішня наша людина тліє, ¬¬— пише апостол, — а внутрішня оновлюється». Павло дуже гостро переживав тимчасовий конфлікт між тим, що людина вже порятована у Христі, але продовжує страждати, і все творіння — «вся твар» — змушене стогнати й зітхати разом із людиною. Апостол язичників каже, що «надією бо ми спаслися», що «скарб благодаті ми носимо в глиняних посудинах», тобто в смертних і крихких тілах. Він говорить про потаємне життя серця, розуму й совісті, і верховний Петро вторує йому, згадуючи про «внутрішню, потаємну людину».

І ось Вайльд пише живу ілюстрацію цих слів. Щоправда, сам письменник своїм способом життя підпадає під гнівне звинувачення того ж Павла в його Посланні до Римлян. Він, Вайльд, один із тих, хто не спромігся «мати Бога в розумі», і за це Господь віддав його «на розум перевернений чинити непристойне». Письменник є одним із тих, хто залишив природні стосунки з жіночою статтю і розпаляється похітливим жаданням до подібних собі чоловіків. Він не гермафродит і не тиран, що втратив розум від скоєних злочинів. Він — естет. Світогляд еллінів суголосний його серцю, і Вайльд готовий відступити у глиб стародавніх світоглядів, щоб ковтати слину від вигляду юнацьких тіл. Тому його апологія Павлових ідей — не пряма, а апологія від протилежного.

В апостола внутрішня людина прекрасна, якщо вона відроджена дією Духа Святого. Зовнішня ж людина з її зморшками, карієсом, слабким зором, хрустом кісток щоранку, тобто з усіма ознаками смертності й тимчасовості, приречена зітліти, щоб потім воскреснути. В англійського естета, від якого відвернулося суспільство на його батьківщині, все навпаки. У нього зовнішня людина прекрасна, як античний бог, проте внутрішня, відповідно, гнила й потворна. Це і є доказ від протилежного. Будь-який математик скаже, що такий доказ підтверджує істину початкового засновку. У нашому випадку це — проповідь апостолів.

 

Отже, «Портрет Доріана Грея». Це книга про те, як у жертву тимчасовій красі й успіху приноситься «сокровенна в серці», внутрішня людина. У нашу візуалізовану епоху людям, які не люблять довго читати, але все ж таки не хочуть залишитися без їжі для душі й розуму, можна порадити подивитися одну з екранізацій роману. Краще ту, де Малкольм Макдауел грає спокусника. Там події вирвані з Вікторіанської епохи й занурені в епоху гламуру й журнального глянцю. Портрет головного героя перетворюється на фотопортрет, відбувається талановита інкультурація головної ідеї в сьогодення. І правильно. Бо душі спокушуються й гинуть в усі епохи однаково. Змінюються лише траурні марші та вбрання на похоронах. А книга варта того, щоб змусити всіх молодих людей, які мріють про зіркову кар’єру, прочитати її.

Фабула проста, як і все геніальне. Юному красеню пропонується угода. Шляхом компромісу з власним сумлінням він повинен закласти свою душу, ту саму внутрішню людину, щоб натомість отримати славу, успіх, нев’янучу красу. Юнак погоджується. Віднині він не буде старіти зовні. Замість нього буде старіти його портрет (фотопортрет, якщо говорити про фільм). Усі його гріхи, всі його підлості відтепер будуть відбиватися на портреті у вигляді потворних рис. Зовні ж усе буде так, як про це мріє кожен із тих, хто не вірить у життя вічне і хто не дуже прислуховується до своєї совісті.

 

Спочатку Доріану добре. Він стає об’єктом заздрощів, пліток, шепотіння за спиною. Він — lucky-boy, пестунчик долі, на його місці мріють опинитися юнаки і в його обіймах мріють опинитися дівчата. Та Доріан не міг бути просто безсовісним щасливчиком. Про внутрішнє перетворення його душі йому щоденно нагадує портрет. І в цьому є велика сила справжнього мистецтва, за допомогою якого розкриваються внутрішні механізми людського життя та викривається гріх. Найчастіше викривається сам митець. Багатії та акторки, диктатори та самозакохані люди впізнають себе в художньому творі. Вони замислюються над своїм «портретом», якого начебто і немає в природі, але який, однак, існує. Цей портрет не висить у таємній кімнаті. Він живе у сумлінні.

Що на ньому? Чи з’явився ще один фурункул після вчорашньої вечірки? Чи не загноївся знов уже підсохлий струп після підписаного напередодні контракту? Скільки нових зморшок з’явилося на цьому портреті, поки господарю робили укол, який розгладжує зовнішні зморшки? Щоб розгледіти, немає потреби бігти до спальні, і дивитися на портрет. Тим паче не потрібно сідати біля трюмо і вдивлятися у дзеркало. Художній вимисел, вирощений з євангельського матеріалу, повертає читача до себе, тобто до своєї совісті. І чим більше спільних рис між Доріаном Греєм та читачем (зовнішня слава, здобута ціною внутрішнього компромісу), тим очевидніші й незаперечніші внутрішні паралелі.

Василій Великий в одному з повчань каже, що неминуче закінчиться погано те, що погано почалося. Портрет буде гноїтися на очах, вказуючи на процеси, які відбуваються в серці. Колишній первообраз замість того, щоб розквітати, теж буде гноїтися, внутрішньо. Від своїх гріхів Доріан буде вже мертвий душею, хіба що заморожений на якийсь час так, що ані запаху, ані вигляду мерця помітно не буде. Далі конфлікт сягне найвищої точки, і lucky-boy здійснить специфічне самогубство, зазіхнувши на цілість портрета. Удар в обличчя власній мерзотності, втіленій на картині, стане ударом у себе самого. Красень упаде мертвим, умить перейнявши свій справжній образ. Потворність портрета перейде до мерця, а в рамі залишиться зображення «того» Доріана, прекрасного й увічненого в його назавжди зниклій красі.

Це стосується не тільки актрис і плейбоїв, збочених на ліпосакціях і фотосесіях. Ця тема стосується всіх, оскільки кожен, хто зазирнув у власну внутрішню огидність, захоче вдарити ножем це чудовисько. Це й буде самогубство.

 

Дуже цікаво знаходити мандрівні біблійні теми у відомих творах мистецтва. Навіть загальновідомі факти, наприклад, зв’язок між книгою Іова та прологом «Фауста», або тема антихриста в «Ревізорі», радісно паморочать голову, незважаючи на звичність. Тим приємніше відкрити для себе історію про прекрасного Йосипа в «обгортці» «Вогнів великого міста» або щось подібне. Ромео і Джульєтта, наприклад, приречені від самого початку. І вони невинні. Саме невинна смерть повинна була примирити ворогуючі клани. Хтось може не погодитися зі мною, проте для мене це — література, що виросла на християнському ґрунті, на ґрунті віри в Невинного Викупителя, приреченого стати Жертвою одвіку. Там бере коріння і «Доріан Грей».

Якщо вже продовжувати вивчати коріння, пригадаймо і блаженного Августина. Він казав, що моральність людини розташована між двома гранями. Це — любов до Бога аж до ненависті до себе — і любов до себе аж до ненависті до Бога. Між цими гранями перебуває кожна людина. І вона не стоїть, а рухається. Оскар Вайльд будував своє, гідне жалю, життя на «любові до себе», вважаючи за краще фразу до кінця не договорювати. Тим дивніше те, що він написав таку розумну й прозірливу книгу, яка батожить не менше за інших його самого.

Час повернутися до початку статті: надзвичайно глибокими мають бути християнські джерела європейської культури, якщо автори, які зневажають етичні норми християнства, продовжують перебувати в полі тяжіння смислів Нового Завіту.

Опублiковано: № 3 (45) Дата публiкацiї на сайтi: 02 July 2012

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 5 з 5
20:03 09.06.2013 | нина
Читая в молодости Оскара Уайльда,запомнила :"Красота выше Гения ибо не требует понимания"
12:52 09.08.2012 | Катерина
буквально три недели назад, прослушала радиоспектакль по этому произведению.
Статья пришлась как раз кстати, для того что бы подвести итоги и сделать выводы. Возникло желание прослушать и прочитать все вместе еще раз с друзьями.
спасибо!
15:35 03.07.2012 | Светлана
Спасибо:)
12:26 03.07.2012 | Анна
Спасибо!
00:56 03.07.2012 | Ирина
Как всегда, кратко и блестяще, о. Андрей. Возникло желание прочесть, пересмотреть и еще раз обдумать.

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: