Скільки цеглин було закладено у будівлю історії, перш ніж ми прийшли до тих форм релігійного життя, які нині видаються природними... Сьогодні ми зупинимо увагу на постаті Феодосія Великого — останнього імператора об’єднаної Римської імперії, — чий внесок в історію християнства був особливо значущим.

У 378 році римський світ здригнувся, дізнавшись, що армії Східної частини імперії більше не існує, а її імператор Валент ІІ загинув у вогні. Здобувши перемогу, варварські племена готів почали безкарно хазяйнувати на території сучасних Болгарії, Македонії, південної Сербії та Греції.

Звістка про нищівну поразку римлян під Адріанополем застала Граціана, правителя західної частини імперії, у провінції Іллірик (сьогодні це землі Албанії, Хорватії, Боснії та Герцоговини). Територією провінції війська Граціана йшли на допомогу Валенту. Довідавшись про катастрофу, імператор перейшов від тактики нападу до захисту й закрив прохід варварам через Балкани. Тепер йому слід було визначитися з кандидатурою нового співправителя на сході. Ним став командувач військами провінції Іллірик, римлянин за походженням, Флавій Феодосій. Талант і майстерність полководця зіграли не останню роль у справі майбутнього обрання його імператором. Ще одним фактором, який рішуче вплинув на висунення Феодосія, було його походження: на той момент серед усіх воєначальників імператора Граціана лише Феодосій походив з питомо римської родини.

У 379 році в місті Сірмій (сучасне сербське місто Сремська Мітровіца) Граціан проголосив Феодосія своїм співправителем та імператором Східної частини імперії. Незабаром відбулася генеральна битва з варварами, де римляни під командуванням Феодосія здобули перемогу. Переконавшись у правильності свого вибору, Граціан вирушив на захід.

Своєю резиденцією новий імператор обрав Фессалоніки, розташовані осторонь від епіцентру воєнних дій. Ще дорогою до міста Феодосій довідався про незвичайного ченця Ісаакія, який залишив пустелю і прийшов до Константинополя з тим, аби попередити імператора Валента про майбутню поразку. Самітник тричі просив правителя припинити переслідування православних і повернути їм храми, обіцяючи швидку перемогу над готами. Проте Валент учинив інакше — і програв. Подробиці цієї історії Феодосій з’ясував уже в самого Ісаакія. Незабаром імператор заснував Далматський монастир, ігуменом якого став Ісаакій.

Після прибуття до Фессалоніків Феодосій тяжко захворів. Самопочуття василевса погіршувалося з кожним днем. Готи, скориставшись цією обставиною, зробили свої набіги частішими. Коли стан імператора був визнаний безнадійним, він вирішив прийняти хрещення. На той момент на сході домінували єретики аріани, проте імператор забажав прийняти таїнство від православного єпископа.

Невдовзі після хрещення Феодосій почав одужувати й зміг продовжити війну з готами. У 380 році від видав свій знаменитий Едикт De fide catholica, в якому говорилося, що єдино правильним християнським ученням є віросповідання, зафіксоване на Вселенському Соборі в Нікеї. У тому ж 380 році Феодосій увійшов до Константинополя, і незабаром у столиці пройшов Другий Вселенський собор, де остаточно був сформульований Символ віри.

У 382 році закінчилася виснажлива війна з готами. Згідно з мирним договором, варвари ставали тепер союзниками імперії і отримували право зайняти території прикордонних провінцій Мезії та Фракії (сучасна Болгарія). А у Феодосія з’явилася можливість звернути увагу на стан справ на Близькому Сході. Однією з основних причин військових сутичок з Персією, як і раніше, залишалася боротьба за Велику Вірменію. Досягнувши угоди про розподіл сфер впливу в цьому регіоні, імператор зміг забезпечити стабільність на значній ділянці кордону. Мир з Персією дав можливість Феодосію зосередитися на західному напрямку.

У 388 році почалася війна з Магном Максимом. Після того як він у 383 році розправився з Граціаном, його повноваження правителя Британії, Іспанії та Галлії набули законної сили. Проте чотири роки по тому узурпатор порушив умови договору й увів війська в Італію, яка підпорядковувалася його співправителю Валентиніану ІІ. Останній змушений був тікати до Феодосія. Максим, таким чином, узурпував владу над усією Західною Римською імперією. І ось у 388 році спалахнула війна. Успіх був на боці армії Феодосія. Уже в серпні того самого року імператора-узурпатора схопили в Аквілеї і через кілька годин йому відтяли голову. Правитель сходу поновив у правах Валентиніана. Після закінчення кампанії Феодосій тимчасово розташувався в Медіолані (сучасний Мілан). Італійське місто на три роки стало його резиденцією.

Феодосій І Великий був уродженцем Іспанії. Його батько, який також носив ім’я Феодосій, досяг великих успіхів у кар’єрі військового, прийняв командування над усією кіннотою Західної частини імперії. Стопами батька пішов і син, призначений командувачем військами провінції Мезія. Тут Феодосій зіштовхнувся з войовничими сарматами, але зміг отримати над ними низку значних перемог.

Проте в 376 році його батько був звинувачений у зраді й страчений. Полководець змушений був шукати притулку, оскільки репресії могли торкнутися і його самого. Але дуже швидко, на прохання імператора Валента, він знову обійняв посаду командувача військами провінції. Тепер це був Іллірик, де Феодосій з таким же успіхом, як і в Мезії, продовжував відбивати набіги сарматів.

За наступні шістнадцять років правління він зміг вирішити готське питання. Окрім цього, низкою своїх указів імператор утвердив православ’я як державну релігію, потіснивши з цієї позиції аріанство. Водночас василевс завдав нищівного удару по язичеству. Під страхом смертної кари заборонив він жертвоприношення, а також наклав великі штрафи на тих, хто продовжував вшановувати старих богів. З цього часу попередні вірування, які так ревно відстоювали деякі попередники Феодосія, стали поступово зникати з повсякденного життя римлян. У цей же час у Греції припинилася більш ніж тисячолітня традиція проведення Олімпійських ігор. При цьому філософська школа в Афінах не зазнала якихось утисків, а в Александрії молоді люди, як і раніше, вільно могли вивчати класичну античну філософію.

 

У 390 році увагу імператора привернули події у Фессалоніках. Відомо, наскільки важливе місце в громадському житті того часу займали перегони — змагання колісниць. Пристрасті вболівальників кипіли не на жарт, часто змішувалися і з політичними мотивами (наприклад, повстання «Ніка» — найбільше у візантійській історії, що забрало більше 35 тисяч життів, — розгорілося з конфлікту угруповань константинопольських уболівальників). Правитель Фессалонік Ботеріх, гот за походженням, заарештував за звичайну побутову провину популярного в місті візника. За кілька днів мали початися перегони, і містяни звернулися до нього з проханням звільнити улюбленого ними візника. Проте Ботеріх вирішив залишитися при своїй думці — за що був забитий камінням.

Феодосій цінував мир з готами й наказав покарати містян. Виконання волі василевса було покладено на місцевий військовий гарнізон, який складався з готів. У розпочатій різанині загинула майже десята частина мешканців мегаполіса. У цей час імператор усе ще перебував у Медіолані, де архієпископську кафедру посідав святитель Амвросій. Коли могутній правитель рушив до головного храму міста на богослужіння, на паперті собору його зустрів Амвросій. Він нагадав імператору про нещодавню бійню у Фессалоніках, наклав на нього єпитимію і не впустив до храму. Феодосій упокорився і на свято Різдва Христова, знявши із себе символи імператорського достоїнства, публічно в соборі покаявся. Лише після цього він був допущений до Святих Таїн.

У 392 році був убитий західний співправитель Валентиніан ІІ. Не чекаючи рішення Феодосія, імператорський трон посів начальник канцелярії покійного правителя Євгеній. Улітку 394 року імператор сходу знову спрямував свої війська на захід. Армії ромеїв зійшлися в сутичці в передгір’ях східних Альп на річці Фрігід. Авангард Феодосія, що складався з 10 тисяч готів, був повністю розбитий Євгенієм. Причому цей факт самі римляни сприйняли більше як благо, аніж втрату. Увечері узурпатор уже почав святкувати перемогу. Однак на бік східних легіонів перейшли солдати полководця Арбіціона. Того ж вечора до намету Євгенія прорвалися воїни Феодосія, схопили його й обезголовили. Голову узурпатора насадили на спис і продемонстрували військам західних римлян, після чого вони перейшли на бік переможців.

З цього моменту Феодосій став правителем обох половин імперії. Перебуваючи в Римі, василевс проголосив сина Гонорія своїм співправителем, відмінив низку язичеських церемоній і рушив на схід. Через погіршення самопочуття він зупинився в Медіолані. 17 січня 395 року Феодосій помер від водянки. Управління державою перейшло до його синів: схід дістався Аркадію, а захід — Гонорію. Імперія знову розділилася на дві половини, а Феодосій увійшов в історію також як останній правитель єдиної Римської імперії.

Особистість правителя, як і особистість будь-кого з нас, — багатогранна. Кожному в житейських перипетіях часом буває нелегко зробити правильний вибір. А тому, хто на роздоріжжях історії приймає рішення, тим більше непросто. Наслідки їхнього вибору житимуть у віках... Подібно до свого великого попередника Константина, імператор Феодосій зміг закласти унікальний вектор розвитку великої держави. Сума його діянь і ті мотиви, якими керувався Феодосій, — те, що змусило християнських істориків назвати його Великим, а Церкву — прославити його в сонмі святих.