Один молодий монах запитував старця, як спастися. Старець у відповідь попросив його згадати й описати свої відчуття, коли той вперше зайшов до монастиря. Молодий відповів, що все йому здавалося дивовижним і святим, все полонило розум і чарувало серце. Отець відказав, що треба до старості зберегти таке ж відчуття, не дати йому щезнути. Необхідно служити всім, як менший і нижчий, і завжди лишатися таким, наче щойно ввійшов у братство, а не обріс із часом зв’язками, зарозумілістю, оманливими думками.
Хвороба, про яку йдеться, називається звичкою до благодаті. Священику, котрий простояв біля Престолу декілька десятків років, буває важко згадати про те, що він не вершитель Таїнств, а служитель Таїнств. Він служить, а звершує ― Господь. Якщо різницю між цими двома поняттями впустити, то вийде те, про що з гіркотою говорив Тихон Задонський: стоять біля Престолу по тридцять років ― час святими бути, а вони ще гіршими робляться.
Отож, перша порада воцерковленій людині ― не звикати до благодаті. Треба шукати і знаходити нові грані церковного життя, яких, на щастя, безліч. Тут доречні й паломництва, і відвідування інших парафій, і гарні книжки.
Друга, не менш важлива порада ― не варто лізти в церковну політику. Людям часто здається, що коли вони когось знають особисто, кудись з’їздили, з кимось спілкувалися; коли вони з перших рук дізнаються новини про призначення архієреїв на кафедри, про кулуарні розмови й закулісні інтриги, то це свідчить про їхню глибоку церковність. Це примітивна брехня й велика помилка. У фільмі «Волга, Волга» товариш Бивалов всюди і скрізь поспішав розповісти про те, що він «особисто знає Шульберта». Цими словами він освідчувався у повному незнанні музики й одночасно в бажанні представитися її знавцем. Такими ж «знавцями» церковного життя є і наші «святенники», котрі знають що завгодно і про кого завгодно, але тільки не те, що треба. Отже, другий принцип формулюється так: не лізти в кипучу діяльність, але, за апостолом Павлом, жити тихо і працювати власними руками (1 Фес. 4, 11).
Людям треба спілкуватися. Брат від брата укріплюється, як місто тверде (Прит. 18, 19), і нитка, втричі скручена, не скоро порветься (Екл. 4, 12). Потрібні брати й сестри у Христі. Ну хоча би брат і сестра, люди, які мають духовний досвід, вірні Православній Церкві, котрі можуть вислухати, зрозуміти, підказати, поділитися. Отже, третій принцип ― спілкування з віруючими людьми поза храмом.
А найголовніше ― це діяльне наближення до Бога через виконання заповідей. Христос вічно молодий. На тлі таких стариганів як Конфуцій, Магомет, Мойсей воскреслий Христос ― це Юнак. Бути з Ним у єдності й не насититися Його свіжістю і новизною неможливо. Якщо вашу душу вкрила короста, якщо ви втомилися, згорбилися у своєму «християнському житті», то є сенс переглянути своє життя. Може, воно не цілком християнське. Адже якщо Господь обіцяє нам скорботи, працю і подвиги, то нудьги й утоми не обіцяє ніколи. І все життя наше ― це довга анфілада кімнат, одна на іншу не схожих. У кожній є багато цікавого, але в жодній із них не можна лишатися надовго. Треба пройти крізь них, як ніж крізь масло, і досягнути кінцевої мети ― єднання з Богом.
Загалом, тим, хто вже встигнув утомитися від віри й кому здається, що він усе зрозумів і до всього звик, треба готуватися до нечуваних змін і до вічного оновлення. Бо таким і лише таким є справжнє церковне життя.
