І коли входив Він до одного поселення, зустріли Його десять чоловіків прокажених, котрі зупинилися віддалік і дужим голосом говорили: Ісусе Наставнику! Помилуй нас! Побачивши їх, Він сказав їм: підіть, покажіться священикам. І коли вони йшли, очистилися. Один із них, побачивши, що зцілений, повернувся, і почав голосно прославляти Бога, і упав ниць до ніг Йому, дякуючи Йому; і це був Самарянин. Тоді Ісус сказав: чи не десятеро очистилися? Де ж дев’ятеро? Чому ж вони не повернулися прославити Бога, окрім одного чужинця? (Лк. 17:12-17).
...У безкінечній милості Божій я впевнилася особисто. Коли приблизно 3 роки тому загинув мій чоловік, спадок залишився непростий. Троє маленьких дітей, з яких молодшій доньці 9 місяців, відсутність роботи і дуже складні стосунки зі свекрухою та свекром. Коли вони забрали майже всі гроші, я дуже боялася, що заберуть і квартиру. Боротися з цими «акулами» було смішно, залишалось лише молитися. І Господь здійснив диво. Тепер у нас із дітьми є квартира, робота, дача і навіть машина! Бог з надлишком задаровує нас своїми милостями. Коли важко і немає сил терпіти всіх і себе самого, Він бере нас на руки, і заколисує, і жаліє, і гладить по голівці, як маленьких і нерозумних. І все налагоджується, і знову добре і світло, і сонце світить, і радість, і щастя... А ми, невдячні, знову грішимо. Знову надимаємось і засуджуємо, гніваємося та злимося. Як можна це витерпіти? Та терпить, жаліє і няньчить своїх недолугих та блудних дітей.
Куди там моїй материнській любові? У мене завжди про запас запотиличники і гримання. Господь довірив мені людські душі, які дорожчі за увесь світ, та чи навчилась я дякувати? Як би не так. Пам’ятаю чудово, як студенткою у Москві стояла по дві години у черзі за двомастами грамами сиру. Я тоді й не мріяла навіть, що зможу зайти з візком до супермаркету і купити все, що захочу. Як було мені залишитися з трьома дітьми у той час перебудови? Та мене вистачає лише на те, щоб із гордістю котити переповнений візок до власного авто. Дуже швидко забувається, яке крихке все. Як просто та швидко все може змінитися. Та здається, що все погане — це для інших, а для мене — все лише найкраще і найсвіжіше. Дуже вірно сказала одна людина, що коли показуєш на когось пальцем (нехай навіть подумки), не треба забувати, що три інші пальці вказують на тебе.
Усі ми як ті дев’ять євангельських невдячних. Та, Слава Богу, є ж і той один, який повернувся. Вдячний, моли Бога за нас!
Від редакції
Милість Божа безмірна. Господь постійно подає нам необхідне, «хліб насущний». Та у життєвій метушні ми часто просто не помічаємо цього. Нам здається, що все відбувається «само собою», і почуття вдячності Богу полишає наше серце. Та Господь не залишає нас невдячними. Щоб розбудити від цієї «сплячки», Він часом попускає нам скорботи. Тоді й з’являється у нас потреба у щирій, а не «черговій» молитві. Тоді і вчиться наша душа «говорити з Богом», а не «відбувати молитовну повинність». І за кожну, навіть найменшу милість, ми нарешті нелицемірно дякуємо своєму Творцеві та Владиці.
