Просто люблю

Сьогодні вночі тебе так само немає поруч. Я знову один, а цей дім такий самий порожній і в ньому так само тихо, як і в ті години, дні, місяці після того, як наші шляхи розійшлися, і ми перестали бути разом. Лише вода тихесенько шумить у водопровідній трубі, та зрідка кашляне сусід за тонкою стіною, завиє собака на пустирі за вікном, або раптом стиха загуркоче холодильник. Але сьогодні тиша просто дзвенить цим почуттям: я просто дуже люблю тебе, рідна.

Сьогодні це зізнання особливе, ніби лише зароджується: воно не ранить душу так, як було вже сотні разів, а, вперше за довгий час, зігріває її. Я вже не хочу повернути тебе лише тому, що дні мої втратили сенс без мільйонів тих почуттів і фарб, якими ти їх наповнювала щомиті, коли ми були поруч, які були для мене власне життям. І просто через те, що, не маючи можливості бачити твоєї широкої і найдобрішої, найбажанішої, рідної і дорогої усмішки, мені хочеться вити від туги. Ти все ще тут, поруч; і, заплющивши очі, я, як завжди, можу доторкнутися до тебе або всього лиш усміхнутися тобі. Але ти ВЖЕ не зі мною. І я, звісно ж, багато що віддав би за один лише примарний шанс почати все спочатку, пробачивши одне одного й забувши все, через що наше кохання розклеїлося… Але, здається, вперше я не чекаю твого повернення як ліків, котрі вилікують ту тривалу хворобу, що я її так дбайливо й довго плекав. Я неймовірно хочу повернути тебе ― але вже… не хочу. Я просто люблю тебе, де б ти не була, й кому б не дарувала свою світлу усмішку.

Кожен день відтоді, як ми припинили спілкуватися, схожий на невеличке прожите життя. Спочатку я не хотів їсти, пити, спати, говорити, гуляти, дихати й узагалі БУТИ. Потім я лютував і зловтішався, малюючи у своїй уяві той момент, коли ми знову зустрінемося, і ти будеш просити в мене вибачення, а я, з виглядом мученика, підніму очі до неба й почну сумно бубоніти про розбите серце, яке ледь-ледь ожило і яке так легко знову спопелити. А коли злість вляглася, я став для себе самого добрим праведником, який кохає тебе настільки щиро й чисто, що навіть жаліє за те, що ти не можеш бути зі мною. Адже без моєї любові ти, моя дурненька маленька дівчинко, просто не зможеш бути щасливою на цьому світі! Цей калейдоскоп призупинився лише тоді, коли мене вперше осінила вбивча думка про те, що я сам, через власну дурість, наламав дров, і та єдина причина, через яку ти попросту ніколи вже не повернешся ― це я, власною персоною.

А потім, раптом, в одну мить, книга нашого спільного життя розпалася на безліч дрібних шматочків-оповідок, ніби чашка, що після падіння розбивається на мільйон сяючих уламків, де кожен з уламків ― це мій неправильний вчинок, помилка, омана, що розбили кохання й зараз так ясно постали переді мною. І на світ з’явилася повість про те, що буває, коли покладаєш всі сподівання свого життя на людину, а не на Бога, і до чого може призвести піднесення своєї коханої на п’єдестал єдиної життєвої надії, опори й сенсу всього твого існування. Там розповідається про те, якими дурними, безглуздими й болісними для нас обох були мої пошуки розради не в молитві, не у виправленні себе і не в прощенні тих, хто мене «образив», а в гидкому скиглінні про «себе, хорошого» і про «них, гадів», яке тобі так часто доводилося вислуховувати. У цій книзі є розділ про те, що не можна володіти людиною, її не можна прив’язати до себе, як собаку на ланцюг, і заховати її від решти світу, від батьків, друзів, рідних і знайомих. Про те, яка ж це помилка ― замість того, щоб прийняти людину як яскраве, неповторне й дивовижне творіння Боже, намагатися переробити її, вкладаючи в неї досвід власних невдач, марень, прагнень і бажань, намагатися підмінити живу й гарячу душу холодною, ідеальною картиною.

Усе це можна було б пережити, зрозуміти, пробачити й перебороти ― адже з такими перешкодами доводиться боротися багатьом серцям, в яких живе любов. Найсумніша частина очікує нас у кінці: в ній герої зіштовхуються з тим, що закоханість може зненацька проминути, в один момент її може не стати, вона зникне, розвіється як попіл за вітром, а почуття втратять усі яскраві фарби. І якщо кохання базувалося лише на пориві й пристрасті ― тоді ти просто не захочеш знову тягнутися до людини, як би вона не намагалася і якою б хорошою не була насправді. У тебе зникає будь-яке бажання затриматися з нею довше, просто помовчати, сидячи обійнявшись, і не думати про те, що тобі далеко їхати додому до батьків чи завтра рано прокидатися на роботу. І ти ніколи не дізнаєшся, що при цьому буде думати твоя друга «половинка», доки, через деякий час, сам не потрапиш в таку ж ситуацію ― тільки цього разу тобі вже доведеться самому пройти шлях того, до кого тобі не вдалося втримати кохання в своєму серці.

Але ще тут є мій найулюбленіший, великий і світлий розділ, в якому йдеться про те, як, намагаючись хоч якось упоратися з усім цим безумством, що охоплювало мене після нашого розриву, я зустрів людину, котра змусила мене молитися, і як я вперше замислився над тим, чому постійно прошу в Господа прощення за свої гріхи, і що ж це таке ― гріх, за який мені повинно бути так соромно? У цьому розділі я купую свою першу духовну книгу й починаю ДУМАТИ, вимкнувши радіо й телевізор. А потім відбувається диво, і я зустрічаю старого товариша, який веде мене до Іонинського монастиря. Я потрапляю на літургію, вперше намагаюся вслухатися й зрозуміти слова богослужіння, і раптово опиняюся серед людей, які всміхаються один одному так відкрито й по-доброму, ніби вони всі ― члени однієї великої родини! Такого я не бачив ще жодного разу в своєму житті, хоча, мабуть, саме цього завжди шукав. А далі благодатний сюжетний вихор веде мене крізь диявольські перешкоди невпевненості, удаваної сором’язливості й терня вперше усвідомленої гордині. І приводить до першої щирої сповіді, під час якої я, задихаючись під єпитрахиллю, панічно очікую, що земля от-от розверзнеться під моїми ногами; і після якої, незважаючи на всі прочитані книги, до мене не прийшло відчуття миттєвого прощення. І як Господь знову й знову веде мене крізь сумніви й показує найбільше і найщиріше щастя, яке тільки може відчути людина у своєму житті ― щастя Святого Причастя.

Так моя печаль виявилася тими єдиними, гіркими й неприємними ліками, що були здатні вирвати мене з лап душевного недугу, який сам став моїм життям. Так найбільша біда несподівано привела мене до найбільшої радості.

Цей том пишеться вже стільки часу, що я збився з рахунку кількості місяців. І кожного дня мені здається, що все вже скінчилося, і останню сторінку майже перегорнуто ― але приходить річниця нашого знайомства, або просто яка-небудь дрібниця нагадує мені про тебе ― і рука знову тягнеться написати тобі коротеньку смс-ку, і все починається спочатку. І з доброго християнина, який намагається полюбити ближнього, я перетворююся на шаленого власника, у якого відібрали щось таке, з утратою чого йому так нестерпно важко змиритися.

І саме сьогодні вночі, у цій дзвінкій тиші, до мене вперше прийшла впевненість у тому, що нескінченна оповідь підходить до щасливої розв’язки. У цьому хеппі-енді немає радісного весілля, батьки не змахують скупу сльозу, благословляючи на довге спільне життя, і молодята не відпливають на білосніжній яхті назустріч заходу сонця, не випускаючи один одного з обіймів. У цій кінцівці ми не разом, і в кожного з нас ― своє життя. У ній ти йдеш своїм шляхом, робиш свої помилки, у тебе ― свої власні неповторні радості й печалі. І, звісно ж, своя любов. І я більше не відчуваю себе нещасним і покинутим, але починаю відчувати, що щасливий і живий. Тому що ти була в моєму житті й подарувала мені таку любов, про яку, можливо, багато хто з людей навіть і не здогадується. І я більше не веду свій власний відлік часу від того моменту, в якому ти знову кажеш мені: «Милий, я кохаю тебе!», як я це чув мільйон разів у своїх набридливих, невідступних нічних фантазіях. У цьому фіналі я відпускаю тебе, як в улюбленій пісні: «If You Love Somebody Set Them Free» (якщо кохаєш когось ― відпусти його!).

І ось, ця тиша вже не ріже серце тугою, а наповнює її теплим світлом від усвідомлення того, що десь по землі ходиш ти, моя кохана людина, і очі твої такі самі веселі й пустотливі, а ця фантастична усмішка так само дарує всім навколо радість і втіху. І вже відчуваю себе не самотнім від того, що тебе немає поруч ― а щасливим від того, що ти просто є. І коли я вранці, укотре, видихну твоє ім’я, промовляючи: «Спаси, Господи, і помилуй благодійницю мою, рабу Твою…», я промовлю це не тому, що сподіваюся знову бути з тобою, а просто тому, що хочу, щоб у тебе все було добре. І тому, що я тебе просто люблю.

Дата публiкацiї на сайтi: 25 May 2009

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Просто люблю

Просто люблю

Сергій Островський
Журнал «Отрок.ua»
Сьогодні вночі тебе так само немає поруч. Я знову один, а цей дім такий самий порожній і в ньому так само тихо, як і в ті години, дні, місяці після того, як наші шляхи розійшлися, і ми перестали бути разом. Лише вода тихесенько шумить у водопровідній трубі, та зрідка кашляне сусід за тонкою стіною, завиє собака на пустирі за вікном, або раптом стиха загуркоче холодильник. Але сьогодні тиша просто дзвенить цим почуттям: я просто дуже люблю тебе, рідна.
Розмiстити анонс

Результати 1 - 25 з 26
11:33 21.08.2013 | Мария
21:48 03.03.2010 | Sveta
Неужели бівает такая любовь?? - Бывает и это самая настоящая любовь.
19:46 08.03.2011 | Маша
Просто великолепнейшая статья) "Отрок" - мое спасенье!
17:44 05.11.2010 | Люсичка
Наверное, этап любви в своей жизни проходят почти все. Бог даёт скорбь расставания, чтобы мы поняли, что первая и настоящая привязанность должна быть к нему, а потом и к любимому человеку будет крепче и ясней. Именно так.
23:15 02.11.2010 | Julia
Огромное спасибо за статью!Хотя ситуация совсем иная,терзали разные мысли...а после этой статьи посмотрела на все с другой стороны...и стало легче...вдохновили)))
17:29 12.09.2010 | Екатерина
Здравствуйте Сергей!
Спасибо вам огромное за эту статью, которую я уже почти знаю наизусть :)
она очень помогла мне, когда у меня были такие же проблемы...помогла пережить этот период.
я рада что благодаря всему этому вы пришли к Богу, это самое большое счастье, какое только может быть в жизни человека....
Храни вас Бог!
11:04 22.07.2010 | /ALLA/
Прочитала все "от корки до корки" на одном дыхании... и готова подписаться под каждым словом.
21:48 03.03.2010 | Sveta
Неужели бівает такая любовь??
20:02 30.09.2009 | Margo
В этой статье такая светлая печаль и надежда.. Как же это всё знакомо! И также было больно от потери этого светлого и нежного, которое ещё даже не проявилось до конца и продолжало стучать внутри. И сколько сил и мудрости понадобилось, чтобы выпустить его из сердца, которое не умело отдавать столько, сколько от него могут принять и получать столько, сколько ему дают, не требуя большего и не предлагая больше..
Ничто не бывает случайным или напрасным. И если знаешь, что такое боль, то постараешься уже не причинять её тому, кого любишь. Спасибо автору за искренность и тепло!!
21:41 28.06.2009 | Alexandra
Сергей, Вы не понимаете,как Вам повезло, что Вы нашли истинный путь путем столь малых слез. У меня на это ушло 5 лет. 5 лет, пока я осознала про Чистоту, Целомудрие и Благочестие. Спаси Господи. И особая благодарность тому человеку, кто показал Вам молитву и привел на Ваше первое причастие в Ионинский монастырь. Да пребудут с Вами дары Святого Духа.
18:28 22.06.2009 | Светлая
Спаси Господи, Сергей! Вы написали в точности все именно так, как я всегда хотела написать о себе. вы повторили точь в точь тот путь, которым пришла к Богу я год назад и благодарна своему любимому, за то, что фактически наш разрыв, который был такой невыносимой болью, стал таким бесценным подарком мне, такой милостью! Это был конец одной жизни - но началом совсем другой, более светлой, чистой. доброй и правильной! Слава Богу за все, а вам за ваше сердце, которое вы нам открыли! Желаю вам мужества и духовной радости в каждом дне! Вы на очень правильном и светлом пути! Бог в помощь и Ангела-Хранителя!
13:02 16.06.2009 | Татьяна
Сергей, читать вашу статью без слез просто невозможно. Молитесь, и Господь обязательно воздаст вам по заслугам. Очень приятно, что есть на этом свете есть мужчины, способные ТАК любить…..Вы будете очень счастливы, ибо по-другому быть просто не может!!!
00:17 16.06.2009 | Алик
Спасибо большое за материал! Очень многое знакомо,многое то,к чему в уме пришел. Господи,дай сил терпеть и не делать глупостей и служить своим ближним!
Спасибо вам за написанное:)
23:27 11.06.2009 | Вадимка
Для тех, кто боится, самый большой грех - страх!!! Не бойтесь ничего говорить, в первую очередь вам же легче будет, вы будете знать точно!!
Для тех кто не может отпустить - это не любовь, в чистой любви нет права обладания, соответственно нет места ревности. Да и вообще как можно заставить любить кого-то, держа его в клетке! Нужно просто любить, не требуя ничего взамен)))!!
12:56 04.06.2009 | Жанна
Когда-то написала такое начало для статьи:
"...Искры иной..." «…Будто всё здесь ошибка и сердце ждёт искры иной…»
(рок-группа «Пикник»)


"Оно в каждом из нас.Это чувство. То, что на все времена. Как легко иногда принимаются за него страстные отношения. Через свои метания, развороты, забеги не туда и не с теми (хотя и ясно теперь, что ничего не происходит просто так)добредаем к пониманию того, что только «сейчас начинаем дышать». Чтобы честно сказать себе, что любить не умели. «Любили», но при обязательном условии -чтобы любили нас. Желательно больше. Кто посчитал это «больше - меньше»?! Чтобы обрести его- глубокое, неизменное- приходится учиться задвигать своё «Я», которое ещё не вся Вселенная, как оказалось… Горькое, но такое необходимое прозрение - иначе уже невмоготу. При переживании настоящего чувства появляется вдруг опыт отказа от своих претензий, амбиций, да просто капризов в пользу того, кто рядом. Такой опыт дорогого стОит – вдруг понимаешь, что тратить себя, не задумываясь, любить САМОМУ безоглядно, безусловно...–и есть самое важное…"
Сергей, после прочтения Вашей проникновенной повести на эту вечную тему Влюблённости-Боли-Любви, заново почувствовала как непостижимо мы все похожи. Братья -сёстры...Слава Богу! Когда сердце может вместить ВСЁ и ВСЕХ, тогда исчезают страх и боль...Счастья Вам!
08:19 04.06.2009 | Алена
Моя история даже не столь светлая и счастливая...Но, Сергей, мой вам совет-Все Будет Хорошо.Господь ведет нас наилучшими путями.
14:44 03.06.2009 | Андрей
Братии и сестрички, среди писем Святителя Игнатия (Брянчанинова) есть замечательное поучение о любви. Лучше не скажешь! Адресую всех на www.anb.nnov.ru/letters
11:06 30.05.2009 | Людмила
Так трогательно, аж за душу берёт... без слёз читать невозможно... Сергей, у Вас всё будет хорошо, особенно если вы пришли в Иониннский. Я тоже в своё время пришла туда с разбитой душой,как и многие другие. Любовь нужно выпросить у Бога, как величайший дар. Молитесь у Вас всё будет хорошо!
19:39 28.05.2009 | Стас
Тяжело полюбив человека, не сотворить из него кумира(((
19:38 28.05.2009 | Стас
Как тяжело полюбив человека ( по крайней мере так кажется) не сотворить из него кумира))(((
14:00 28.05.2009 | Светлана
(продолжение)
Сказать, что хочу вернуть - нет, иначе он бы не исчез бесследно, не попрощавшись из моей жизни.И ведь я ничего не требовала, не ставила условий, не ограничивала свободу, а просто отдала своё сердце новому, незнакомому чувству.Понимаю, что Бог для чего-то, но подарил мне встречу с ним,это разговор с нами на языке жизненных ситуаций.Я не живу прошлым, отнюдь.Только человечек прочно засел где-то там глубоко...
P.S. любить свыше меры- кощунство?...
P.P.S. а за статью ещё раз спасибо! Храни Вас Господь.
13:32 28.05.2009 | Светлана
Здравствуйте, Сергей! Прочитать Вашу статью иерей Игорь Бачинин посоветовал .Кривить душой не люблю, поэтому:
вызвала слёзы, затронула душу.Я пока только-только иду к этому, хоть и путь длится больше года. Была в монастыре, хожу в церковь...Но я всё слишком хорошо помню, чтобы забыть. Надо лишь изменить отношение к прошлому. Так я и не искажала его...
13:09 28.05.2009 | Светлана
Здравствуйте, Сергей! Прочитать Вашу статью посоветовал мне отец Игорь. Кривить душой не люблю, поэтому:
вызвала слёзы, затронула сердце, и за это Вам спасибо.Я только в начале этого пути, хоть иду уже довольно таки долго- больше года.Ездила и в монастырь, хожу в церковь...Но!
Как бы объяснить... злости нет и не было, только боль...Я счастлива, что он был, что я узнала- как это, чувствовать себя слабым сосудом, как это- когда ты смотришь с кем-то в одну сторону, когда уважают тебя, стремятся искренне бескорыстно помочь ни к чему не обязывая...Как это страшно, что один-единственный человек так много значит, так много в себе воплощает. Гордость, досада, затаённое истинное женское умиление, пугающее сознание какой-то неминуемой беды, гнев, восхищение, печаль,- всё это и ещё много чего ощущала глядя на него. Такой поразительно мужественный, всегда готовый возложить на плечи беды...В нём было всё, что не хватает остальным- культура, утончённость, редкостное обаяние, благородство, непредсказуемость.Владимир тонко видел мир и людей, он делал добро, помогал всем... и как красиво пел.. Только попробуй полюбить человека- и он тебя убивает. Только почувствуй, что без кого-то жить не можешь- и он тебя убивает.
Знаете, разумом я всё прекрасно понимаю, а душа разрывается на части...Останавливаешься и дуреешь от нахлынувшей лавины..есть желание проломить стены, причинить себе физическую боль, лишь бы не чувствовать не проходящий комок горечи... И терзают мысли- всё ли у тебя в порядке?Где ты сейчас? Что делаешь, о чём думаешь...
20:41 26.05.2009 | Євген
(продовження) Ми знаємо одне одного півроку, але в коханні я їй не освідчувався, боявся (і досі боюсь) що я ще не знаю що таке справжне кохання, справжня любов, думаю що лишень почав цьому вчитися, завдяки їй я став задумуватися над тим що значить любити, і зрозумів що це не просто, саме її я сприймав і сприймаю як свою правдиву половину, вона перша дівчина у моєму житті котру, грішний я сприйняв не очима, а серцем (і так жодного разу і не наважився поцілувати), і перш ніж зрозуміти якого кольору в неї очі я зрозумів яка в неї прекрасна душа (а мені таке сприйняття було недосяжне раніше), в ній я сприйняв і змирився з тим, що перед тим зарікався ніколи нікому не прощати. В наших стосунках бувало різне (сварилися-мирилися), і наче все було вже так, що мені не мусить бути соромно за себе, чи незручно перед нею, але, вірніше не але а крапка. Виходить чогось я все-таки не чув, не відчував, не розумів (перечитав щойно написане і виходить що я такий собі занадто позитивний, спростую це – було таке що я розумів але лінувався робити, а вона мені прощала, а я звикав, що прощають і думав, як добре що мені прощають, але прощав і я). Врешті-решт, пишу це не для співчуття, а швидше як реальну ілюстрацію до статті (недарма ж я її прочитав), хоча щоб пройти шлях автора мені зараз бракує сил. Що буде далі, і як бути далі, сам поки не знаю, бо, хоч мені і має бути легше ніж автору (бо я читав його статтю, і знаю як може бути), але все одно важко сприйняти те що трапилося. Щиро дякую автору за статтю, як бачиться випадковостей у цьому світі не буває.
20:40 26.05.2009 | Євген
Прочитав статтю вчора і вона мені загалом сподобалась, не тим що я сам так думаю, чи роблю, чи робив - а радше тим що так було б правильно. В той же час вона мені видалась якоюсь від мене далекою, бо люблю я, люблять мене, людина яку я люблю ніби поруч, ну і навіщо перейматися чимось від себе далеким. Але сьогодні бачу що мабуть не випадково я її прочитав. В обід, чи правильніше в обідній час (бо який після цього обід), моя дівчина мені і каже – “я вважаю що в наших стосунках потрібно ставити крапку”. І менш ніж за добу від прочитання сам мушу (намагатися) йти дорогою автора, розбиратися в собі у своїх гріхах і егоїзмі, і якось сприймати цю крапку. Дівчина сказала (мабуть із ввічливості) що, причина не в мені, а в ній (хоча в чому саме не сказала), а у мене навіть образитись на неї не виходить, бо як я для неї вже ніщо, як вже ніщо наші стосунки, як не має більше ми, а знов є я, бо тій половині мене якою є вона, та половина мене що лишилася – не потрібна, а мені бути цілим собою без неї, вірніше при її відторгненні важко і боляче (див продовження)
11:42 26.05.2009 | Юлия
Замечательная статья. Спасибо Вам Сергей. Очень жизненная ситуация. У меня также похожая ситуация, мой же эгоизм разрушил все. Я потеряла то, что было дорого моему сердцу. Но потеряв любимого человека я обрела Господа, поэтому я благодарна Богу и тому кого люблю. Просто люблю всем сердцем. Ранее я также злилась, сердилась, но сейчас видя и встречая его я улыбаюсь в сердце и радуюсь, искренне желаю ему лишь добра. Искренне молюсь о нем. Он навсегда останется в моем сердце, мне хочется, чтобы у него все было хорошо. Молюсь о нем каждый день. Да хранит его наш Всемилостивый и Всещедрый Господь.
Слава нашему Богу,слава!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: