Раб Божий Карл і крапка

По суботах перед вечірньою ми з однокласниками заїжджали до хоспісу — поспілкуватися з пацієнтами. Переважно із самотніми літніми людьми.

Один з них — Дядью`ра — завжди передавав через мене записку (за упокій) на проскомидію.

І хоча ми кілька разів розповідали, «як треба», Дядьюра все одно вперто виводив великими літерами «КАРЛ» і неодмінно ставив крапку.

Чесно кажучи, ця крапка почала мене дратувати, і я став виправляти її на літеру «А» (зазвичай уже в храмі).

Якось перед тим як попрощатися, я машинально простягнув руку (за запискою), а Дядьюра просто відповів рукостисканням. Про записку він забув.

— Айн момент... — бурмотів він і ніяк не міг знайти записник.

Я одразу простягнув йому свої «канцтовари».

— Данке шьон, — кивнув у відповідь Дядьюра і, як завжди, великими літерами написав угорі аркушика: «ЗА УПОКІЙ», а нижче — «КАРЛ». Ще нижче — «ВОЛОДИМИР». І лише потім поставив крапку.

— А хто це? Володимир... — сам не знаю чому прохопилося в мене. (Я ж і про Карла ніколи не питав).

Дядьюра розгублено знизав плечима.

— А по батькові вас як?

— А як Лермонтова звали? — відповів він запитанням на запитання. І я раптом відчув себе, наче на неймовірному чаюванні з казки Керрола...

— Ну, був такий поет, — не вгамовувався Дядьюра, — на тебе схожий: вусатенький такий...

Але я не зміг вичавити із себе жодного слова.

— Ну, «тучки небесные, вечные странники...» — втративши терпець, голосно карбував слова Дядьюра, — «цепью лазурною, степью жумчужною... мчитесь вы, будто как я же... изгнанники... с милого севера в сторону южную»! Невже не пам’ятаєш? Ну, у нього ще дуель була із цим... Ну, із цим: «Над землёй летели ле-беди со-олнечным днём...»

— З Мартиновим, чи що? — гигикнув я.

— Точно! — кивнув Дядьюра. І тільки тут я помітив, що обличчя його стало якимось іншим, якимось впевнено-усміхненим... Як у популярного артиста на зустрічі з шанувальниками. — То як його звали?!

— ... Звали його Михайло Юрійович.

Дядьюра одразу відвів очі, згорбився і, тяжко зітхнувши, нерішуче спитав:

— А цього... котрий усміхався... як його?...

Я намагався щось швидко вигадати, аби надихнути співрозмовника, але — як на те — у голову нічого не лізло.

— Кешо`! — Дядьюра називав мене на французький манер, з наголосом на останньому складі, — а як звали цього?... Котрий усміхався так... Ну Гагаріна як звали?

Виявилося, Дядьюра був поранений в голову. Давно, коли виконував «свій» інтернаціональний обов’язок в одній жаркій заморській країні.

— Гагаріна? Юрій Олексійович.

— І мене так само звали! — несподівано пожвавішав дядя Юра.

— А батька вашого, виходить, Олексієм! — підхопив я.

— Еге ж. Олексієм Михайловичем! А діда — Михайлом Юрійовичем! — радісно повідомив тезка Гагаріна і спішно доповнив записку іменами батька, діда і прадіда.

— А Карл з Володимиром?

— А Карл... Раб Божий Карл — це Чарльз ¬Діккенс, — пояснив дядя Юра і якось по дитячому всміхнувся.

— А Володимир?

— А Володимир... не пам’ятаю...

І усмішки — як не було.

Так сталося, що наступної суботи до хоспісу я їхав сам.

До Юрія Олексійовича мене не впустили. Просто. Без пояснень.

Чергова, яка курила на ґанку, витягла з пачки цигарок учетверо складений папірець і мовчки простягла мені.

Розгорнув.

Чотири зелені перекошені літери «КАРЛ» і крапка.

Крапку звично перетворив на «А». Потім додав:

«ВОЛОДИМИРА

ОЛЕКСІЯ

МИХАЙЛА

ЮРІЯ»

І після імені Дядьюриного прадіда рука чомусь сама поставила крапку.

Опублiковано: № 4 (58) Дата публiкацiї на сайтi: 25 June 2012

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Раб Божий Карл і крапка

Раб Божий Карл і крапка

Вікентій П`ятниця
Журнал «Отрок.ua»
По суботах перед вечірньою ми з однокласниками заїжджали до хоспісу — поспілкуватися з пацієнтами. Переважно із самотніми літніми людьми. Один з них — Дядью`ра — завжди передавав через мене записку (за упокій) на проскомидію. І хоча ми кілька разів розповідали, «як треба», Дядьюра все одно вперто виводив великими літерами «КАРЛ» і неодмінно ставив крапку.
Розмiстити анонс

Результати 1 - 2 з 2
15:25 03.07.2012 | Светлана
Спасибо:)
14:33 26.06.2012 | Галина
Да, имя Карл и для меня памятно. У нашей прихожанки папа был австриец Карл. Он был лютеранином. Она его по смерти записала на псалтирь, и постоянно подает в алтарь. Наш батюшка принимал Карла и молился за него много лет. А новые священники отказываются принимать Карла. И точка! :-(

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: