Мої російські предки колись потрапили до Америки з Харбіна, проте я народилася вже тут. Моїм найріднішим і найулюбленішим містом було Сан-Франциско. Я глибоко переконана, що кращого місця на землі просто не існує.
Своїм друзям з інших міст я показувала «Золоті ворота» й «Окленд» — наші відомі мости. Ми каталися у цікавих вагончиках канатної дороги й задерши голову, витріщалися на хмарочоси. Ганяли альбатросів на острові тюрми-музею Алькатрас. Після цього я вела їх до себе додому на 43-ю вулицю поряд із Тихим океаном і величним зеленим парком. Мої гості збирали стиглі каліфорнійські груші в моєму садочку, дивуючись великій кількості пташок колібрі. На ніч я радила гостям: «Не зачиняйте вікна. Бачили, скільки тут у горах росте евкаліптів? У нас найчистіше та найздоровіше повітря в світі».
Особливим предметом моєї гордості був наш православний собор на честь ікони Пресвятої Богородиці «Усіх скорботних Радість». Ми з моєю маленькою донечкою частенько бували в ньому. Я все думала: скоріше б вона підростала, щоб учитися в місцевій православній гімназії.
Лише одна обставина бентежила мене в нашому соборі. Після молебню з акафістом відкривали раку з мощами святителя Іоанна Шанхайського і Сан-Франциського. Люди з розчуленням та благоговінням прикладалися до святого, а я швиденько відходила до свічного кіоску, тягнучи за собою дитину. Я просто не могла себе змусити цілувати чорні руки померлої людини!
Мені розповідали, що це великий святий, святитель російського зарубіжжя, чудотворець. Я все це розуміла, проте серце не сприймало кривеньку людину на іконах. От чому він був такий негарний з вигляду? Окуляри носив!
Я мало не провалилася під землю, коли отець Павло зробив мені зауваження: «Що ж це ви від святих мощей відвертаєтеся? Це не по-православному». Було соромно, але я нічого не могла з собою вдіяти.
Напевно, для мого напоумлення і прийшло до нас велике горе. Моя донечка серйозно захворіла. Її стан погіршувався. У лікарні запропонували операцію, інакше могло трапитися найгірше. Я вагалася і впала у зневір’я: що робити?
Мене втішали наші парафіяни. «У нас у соборі чудотворець лежить. Просіть у нього молитов за дівчинку». Різні випадки розповідали.
... Хлопчика Микиту збив автобус у далекій Німеччині. У нього була тяжка травма мозку, і лікарі були одностайні: не виживе! Батьки намащували хвору голівку олією, освяченою на мощах святителя Іоанна Шанхайського, і молилися до нього. І не лише вижив Микитка, але й почав швидко одужувати.
...Дорослий чоловік помирав від церебральної кровотечі. Лежав під кисневою маскою і чекав смерті. Поклали йому ікону владики Іоанна на ліжко. Хворий не тільки вийшов з коми, але й повністю одужав.
...Одного військового спіткало нещастя: до зорового тракту, який веде у мозок, потрапила рідкісна інфекція. Для одужання потрібна була термінова й дуже складна операція. Та коли священик помазав хворе око цілющою олією від мощей святого архієрея, інфекція повністю зникла.
Я вже давно подолала почуття бридливості заради моєї донечки, та сумніви були, чи вибачить мені святий Іоанн?
Одного разу ввечері подзвонив лікар: «Вірогідність залишитися в живих у вашої дитини дуже мала — 10%. Погоджуйтеся на операцію — або готуйтеся до найгіршого». Насправді лікарі вважали, що шансів взагалі немає, лише хотіли дати матері останню надію.
Моя дівчинка вже ледь розплющувала повіки. Я залишила іконку святителя Іоанна біля неї на тумбочці, підписала всі необхідні папери й побігла до банку за грошима.
Операцію призначили на 8 годину ранку. У цей час я вже поливала сльозами раку зі святими мощами святителя Іоанна, цілувала його нетлінні руки.
Пройшла година, друга, третя. Вже з останніх сил молила я святого допомогти моїй донечці. Нарешті мене підняли за руки й повідомили, що дзвонили з лікарні.
Я помчала вулицями Сан-Франциско у своєму автомобілі, продовжуючи молити святих, Богородицю, Господа.
В очах лікаря я відразу помітила деякий подив:
— Знаєте, операція пройшла просто чудово. Ваша дитина обов’язково видужає. Тільки будь ласка, скажіть вашому родичеві, щоб не заходив до операційної і не заважав нам. І хто його тільки впустив?
— Якому родичеві? У нас немає тут родичів.
— Та тому, що на фотографії, яка біля вашої дівчинки стоїть.
Я одразу згадала про ікону святителя Іоанна на тумбочці — і знову вмилася сльозами. Сльозами радості.
Записав ігумен Варсонофій (Подима)