Самореалізація: жіноча думка

Обираємо власний шлях

Колись у першому класі нас повели на екскурсію до музичної школи. Ніколи раніше мені ще не доводилося бачити нічого подібного. Здавалося, що вздовж незвичайних коридорів якось по-особливому бігають якісь надзвичайно обдаровані діти. Такі самі школярики, як і ми, вони запросто вживали слова «сольфеджіо», «п’єса», «репетиція». До того ж, зазирнувши в клас, побачила звичайнісінького на вигляд хлопчика, що сидів за піаніно і грав усім відоме «От улыбки станет всем светлей». Та мені було зовсім не до усмішок. Мене вразило, як це можна отак просто сісти і зіграти щось невимовно гарне, з мультика, а ось він — уміє і грає! І тоді я зрозуміла, що я так ніколи не зможу. Мої сім років видалися мені зовсім порожніми, марно прожитими. Я поволі причинила двері та пішла собі геть з тієї школи. Назавжди.

Таке благоговіння до всіх чужих успіхів і просто здібностей досить часто заважало мені і в майбутньому, доки я не вивела перше правило для тих, хто хоче реалізуватися: не озиратися на всі боки!

Цей написав книгу, а той (у твоєму віці!) став лауреатом усіх можливих конкурсів, подруга вже повела сина до школи, а колишній однокласник, хто б міг подумати... Ось тут найкраще зупинитись і спитати себе: «Ну то й що? Чи насправді ти теж хочеш свою книгу, перемогу на конкурсі — а, можливо, й заміж? І коли це їхні шляхи, то має бути і твій власний, варто лише спокійно і розважливо, без паніки і заздрощів дослухатись і придивитися до себе. Адже Бог нікого не залишає без талантів, аби ж бо ми використовували їх на добро, а не заради хизування. Можливо, звучить немилосердно, та сліпому бачити — це диво, Божий дарунок, а тому, хто не може ходити, ця здатність (така звична для нас) — благо понад усе. А тому, якщо комусь допомагати, на якийсь час зробитися для когось рукою, ногою, очима, то хіба це не самореалізація, справжня, хай не така конкретна, як дисертація або посада топ-менеджера у зв’язках із стратегічними клієнтами? Відомо, що постійне порівняння себе з іншими, успішними, дуже ятрить душу. Ще й ота історія з хлопчиком-піаністом — і от у підсумку, на наш погляд, ми не лише нічого не досягли, а й навіть не спробували щось зробити для власного задоволення. Самі збитки.

Маленька жiноча таємниця

Чоловіки зазвичай мають доволі віддалене уявлення щодо уподобань жінок, їхніх бажань і пріоритетів. Невже жінки щодо чоловіків так само помиляються? Уявіть собі молоду людину, яка прагне самореалізуватись. Якщо вона не складає віршів, не пише картин чи музики (що найбільше вражає дівчат!), то зазвичай перевіряє ребра на міцність завдяки різним пристосуванням — як то парашут, сноуборд чи боксерські рукавиці. Завжди цікаво: що ще я можу зробити ось цими чудовими руками, ногами, а то й головою? Ще б пак, молодому птаству подобається випробовувати крила.

Як же довго жінкам доводилося відвойовувати право бути схожими на чоловіків! Тепер нам так само можна все: займатися бізнесом, дайвінгом, політикою, служити в армії, підкорювати гори — словом, реалізовувати себе на повну силу. Справедливість узяла гору, навіть занадто, бо перевага тепер на боці дівчаток, дівчат та жінок. Так-так! Річ у тому, що крім усіх наших перемог і досягнень ми маємо маленьку таємницю: ми можемо ще й народжувати дітей! У запалі боротьби за права й рівність «Ч» і «Ж» якось забули, що вони тим не менше трохи різні. Доки не прийде час дарувати життя іншому, маленькому і зовсім новому в цьому світі створінню, ми — як усі: вчимося, працюємо, шукаємо і знаходимо улюблену справу, домагаємося поставленої мети чи то стосовно кар’єри, чи стосовно нової сумочки. Та згодом приходить час дивовижної і пречудової нової самореалізації — ошатної нареченої, коханої дружини і турботливої, чуйної, найкращої у світі матусі. Що ж далі? Хтось повністю порине в сімейні клопоти, збагнувши, що саме тут твоє щастя, невичерпне джерело натхнення, творчості та звичайної роботи на все життя. Комусь вдасться чудово поєднувати улюблену професію, чоловіка і дітей... Якби ж то!

Бог дарує людині життя через батьків, доручає їм велику важливу справу. Стати спільницею Бога, дати і зберегти життя, виховати хорошу людину, наповнити її любов’ю — чи ж не є це реалізацією?

Запишiть на мiй рахунок

Самореалізація — це добре, та інколи буває, що процес рухається на повну силу, а оточуючі чомусь цьому не радіють. Тоді слід замислитися над двома запитаннями. Перше, з якого, як правило, починають: та що вони всі від мене хочуть?! Запитання № 2, яке ставлять рідше: а за чий рахунок, власне, бенкетують?

У дитинстві батьки створюють усі умови, аби малюк зростав нагодований і здоровий. У школі ніяких зайвих турбот — аби вчився. Гуртки, танці, басейн — «аби не вулиця». Далі — аби лише вступив, склав, влаштувався та щоб подобалося!

Ситуація, коли заради самореалізації молодого таланту працює вся сім’я, не таке вже рідкісне явище. «Талант» виростає і перетворюється на дядечка Ваню, котрий заклопотаний утаємниченою, «глобального масштабу» справою всього життя, тоді як про нього і далі дбають рідні та близькі. Якщо вони обуряться, то їм одразу ж дадуть відсіч: як можна вимагати огидних грошей від альтруїста і мислителя?

Очевидно, що в «самореалізації» це саме «само» повинно, наче тінь, знати своє місце.

Принагiдно

Як казав Курт Воннегут, якщо чиєсь життя без видимої причини переплелося з вашим і ви ніяк не можете розійтися, то це, певно, член вашої «караси», команди, яку сам Бог зібрав, аби вона нарешті бодай щось для нього зробила.

З одного боку, ми не завжди опиняємося там, де хочемо, і не завжди робимо те, що хочемо. З іншого боку, якщо вірувати в Бога і довіряти Йому, замість незадоволення і образ ми починаємо шукати, навіщо склалася та чи інша ситуація, сталася та чи інша зустріч, або, припустімо, чи випадковим є те, що якісь лиходії завернули на доробку вашу курсову. Якщо самореалізація — це розкриття і розвиток, то логічно припустити, що мають розкриватись і такі якості, як терпимість і смирення, а розкривати їх буває не надто легко, навіть болісно з незвички. У повсякденному житті якось стаєш схожим на устрицю, нарощуєш навколо себе захисні шари, міцно-міцно зачиняєшся, а вже тоді, у темряві й безпеці, починаєш міркувати про самореалізацію (проте якось так, щоб не доводилося вилазити з черепашки). Бог усе це бачить і, аби остаточно не дати людині задихнутися у стулках, починає виводити її на світло, де доводиться і спілкуватись, і допомагати, і, можливо, проявляти себе не в зовсім звичних ролях. Під тиском обставин і «випадків» мушля кришиться, тріскається, і буває, що зігнутий і замкнений у ній мешканець встає на повний зріст, струшує з себе залишки крейди, потягується, всміхається — і ось тоді починається його справжня самореалізація.

А якщо серйозно...

...то стає і моторошно, і дуже цікаво, бо самореалізація — це очевидне і все-таки неймовірне, щось просте і складне, відповідальне і радісне. Хто міг би про неї сказати краще, ніж святі, — люди, котрі справді самореалізувались? Ось слова архімандрита Іоанна (Крестьянкіна):

«Воля Божа щодо нас та, щоб ми, живучи на землі, навчилися пізнавати Бога й з радістю і бажанням прямували услід Його волі — єдиній рятівній і сповненій істинним смислом життя. А людина може виконувати будь-яку роботу — від нікчемної до найзначимішої — і цим або рятуватися, або гинути».

Опублiковано: № 2 (32) Дата публiкацiї на сайтi: 12 June 2008

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 11 з 11
14:17 17.01.2011 | татьяна
Спасибо автору за воодушевляющие строки!
10:14 26.01.2010 | Неля
Уже какую статью читаю, не устаю удивляться - насколько точно изложены мысли. Эта статья описывает часть моей жизни. Большое спасибо автору. Ваша статья очень мне помогла, особенно в душевном плане. Спасибо.
23:36 17.12.2009 | Света
Все хорошо.. Только где это автор нашел такое, чтобы "тоже можно всё: заниматься бизнесом.... служить в армии"
Найдите мне такого кадровика, который женщину на боевые возьмет... Это очень повезти должно да блат иметь... А все по той же причине - "а вдруг она ребенка захочет",. так что - с одной стороны плюс, с другой - минус.....
23:52 23.03.2009 | Лия
Где то даже утешила меня эта статья,верю,всё не случайно,для чего то мне было дано её прочесть,как и многое другое из этого чудного журнала.Особенно "задело" о ракушке.
14:21 05.08.2008 | Максим
Очень волнующая тема. Спасибо автору за храбрость вырожать свои мысли и за искренность.
Я думаю очень важно не обманывать себя, хотя так легко. Признавать хоть и не всегда сладкую. А еще быть отважней и смелее. Ведь мы так хотим знать вот какой путь точно правильный на 100% и если я буду пойду по нему то в конце концов точно все будет хорошо. Мы так ищем этакой беспечности и безопасности, что сами порой становимся рабами своей крепости.
А еще как то раз один мой друг сказал что мы знаем в каждый момент жизни как нам правильно поступить (спасибо совести), вот только не всегда удобна так поступать и уж конечно так не просто просто :).
А еще делать выбор самому и быть ответственым за него, а так не хочется. А хочется что б точно наверняка, но так не получится да так наверно и лучше ведь скушнатищя была бы.
По этому спасибо что все именно так. Спасибо за дар свободы выбора.
В надежде и с верой, с открытым сердцем в путь :)
12:33 10.07.2008 | Катя
Мне понравилась точка зрения по поводу равенства мужчин и женщин. Ведь действительно мы отличаемся, а хотим быть на равных.
16:07 25.06.2008 | Bayard
Полностью согласен с предыдущим постом Константина.
19:09 22.06.2008 | Екатерина
Еще недавно для меня слово "самореализация" не вызывало смятения в душе. Внутреннее желание самореализоваться для меня было настолько сильно, что затмевало порою память о Боге. Вот почему меня так страшит это слово в действии. Мне кажется, что каждый человек прежде чем он решит самореализовываться - должен ответить себе на вопрос - "А что же для тебя на первом месте". Тогда все становится на свои места, и путь становиться более понятен и точен... "Ищите прежде Царствия Небесного,а остальное все приложится вам".
11:21 20.06.2008 | Ольга
Интересная трактовка самореализации.
Волнующий меня вопрос в последнее время.
Затронуло.....
и как говорится no coment...
23:09 19.06.2008 | Константин
Почему больше никто не коментирует? Самореализация никому не интересна?
09:10 15.06.2008 | Коннствнтин
Да, самореализация - очень важный аспект жизни любого человека. В теории А. Маслоу вершина потребностей человека венчается так называемой самоактуализацией.
Я думаю, что соединение человечечкого естества и Божественного, посредством наития Святаго Духа и есть для человека вершина самоактуализации. И Святые отцы, достигшие этого, оставили нам свой опыт.
Сфера деятельности человека значения не имеет. Пусть человек делает то, что ему приносит удовольствие и то, что у него получается. Только осуществляет свою деятельность соблюдая принципы и рекомендации Евангелия. В этом случае самореализация просто незбежна.

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: