Є люди, які готові гори перевертати заради того, щоб зробити світ кращим. Вони часто звинувачують у байдужості тих, хто не поділяє їхньої наснаги до змін. Проте варто перегорнути сторінки історії, щоб переконатися, що стати до строю та марширувати недостатньо для загального щастя всього людства. Не є зайвим спочатку зрозуміти, куди прямує цей стрій ентузіастів...

Хтось сказав, що зло тріумфує, коли добрі люди сидять склавши руки. Сказано, як відрізано. Спробуй не погодься. Погодився — й одразу, як марево перед очима, постають образи людей з палаючим поглядом та вольовим підборіддям. Їх багато, цих людей, вони йдуть так, ніби набігають людськими хвилями на берег історії. Вони сміливі й переповнені благородних думок. Їхня мета — змінювати на краще несправедливе життя.

Обережно наближуюся до одного й питаю: «Чи далеко зібралися, товаришу?» — «Крокую, -відповідає, — у спільному пориві змінювати життя на краще. Доволі вже лиху безкарно над людством знущатися». — «А що конкретно будете робити, товаришу?» — питаю обережно. — «Поки що не знаю. Та щось же треба робити. Не можна ж сидіти склавши руки».

Він іде, підхоплений морем подібних ентузіастів, піднімаючи пилюку й дихаючи цією пилюкою. А я залишаюся на місці й повторюю його слова: «Що робити не знаю. Та щось же робити треба»...

Добрі люди, хороші люди, послухайте. Послухайте всі ви, хто вважає себе хорошим, а джерело лиха мислить десь далеко від себе. Послухайте ви, хто не в змозі всидіти на одному місці, і хто чітко не уявляє, що робити. Не мене, звичайно, слухайте. Хто я для вас? Ісаю послухайте.

Я кликнув на теє: ваша сила — сидіти спокійно! (Іс.30,7). І ще: Коли ви навернетесь та спочинете, то врятовані будете, сила вам буде в утишенні та в сподіванні. Та ви не хотіли (Іс. 30,15).

Надлишок енергії разом із моральним пафосом і вкупі з туманом у голові — для сатани це ніби «коктейль Молотова». З правдолюбців та холериків, з тих, хто має підвищений градус вимог до світу, а в голові безліч уривчастих думок, і всі чужі, — власне з таких персонажів можна зліпити все, що заманеться. Хто має сильну волю та чітко поставлені цілі, хто послідовний і злий, той зліпить з цієї маси безглуздих ентузіастів будь-яку фігуру. Якщо, звичайно, самі ентузіасти не позагризають один одного, сперечаючись про те, в який бік робити революційний крок.

Сидіти спокійно. Як це прекрасно. Гадаю, перед тим, як заслужити у Господа похвалу (Марія ж обрала найкращу частку, яка не відбереться від неї), Марія вже любила сидіти на місці, розмірковуючи. Тоді як Марфа, напевно, любила носитися із кутка в куток, та все у справах, і все у невідкладних. Які вони були в житті, такі, вочевидь, і перед Господом. Перша біля ніг з увагою. Друга з каструлями біля вогню. Таких більше. Таких видимо-невидимо.

Ну й бігали б собі. Так ні. Їм хочеться увесь світ втягнути у вир свого холеричного ентузіазму. Вони впевнені, що розуміють усе правильно. Вони не припускають навіть думки, що їхня активність — це не благі наміри доброї людини, а метушлива гидота з претензією.

Років у вісім я потрапив до лікарні з апендицитом. Поряд лежав такий же, як і я, хлопчик. Нас одночасно прооперували. Їсти не можна. Пити не можна. Шов ниє. Перевертатися з одного боку на другий боляче. Няня губи змочує водичкою що півгодини. Вранці прийшли до нас батьки. До нього бабуся. Він ниє: «Їсти хочу». А лікар категорично заборонив давати що-небудь їсти добу чи більше. Не пам’ятаю. Пам’ятаю сказав: «Втратите дитину». Та що таке лікар, якщо дитина просить їсти? Бабуся біжить у хлібний магазин і повертається з плетеником. Онук їсть, а через декілька годин його везуть у морг. Бабуся — вбивця.

Вона вбивця за фактом, але не за намірами. За намірами вона — найкращий друг голодного онука. Проте факт сильніший за наміри. Вона — вбивця. Причому вбивця через свою людинолюбну впертість, через апріорну впевненість у своїй правоті. «Я ж не хочу поганого. Я доброго хочу». Спробуй пояснити такій людинолюбній дурепі, що несвоєчасна й нерозумна любов страшніше за пістолет. Не поясниш.

Була б вона одна така. Але такий увесь рід людський. Усі впевнені в своїй правоті, усі готові горло перегризти, доводячи, що бажають тільки добра. І всі вбивають один одного, якщо не одним махом за допомогою каменюки чи ножа, то повільно за допомогою ворожнечі, образ, пліток, підступів, осуду. Просто якась банда людинолюбних убивць, впевнених у кришталевій чесності власних намірів. Класичний злодій на такому тлі виглядає пристойною фігурою. Принаймні, фальшу менше. І все зрозуміло від самого початку.

Лихо тріумфує не тоді, коли добрі люди сидять тихо. Лихо тріумфує, коли моральні пігмеї уявили, що вони велетні. Коли ці удавані велетні закотили рукава й вирішили боротися зі злом, яке, як їм здається, зрозуміле й очевидне. Тоді лихо, тонке і вислизуще, хитре й невловиме, оволодіває цими сліпцями й перетворює їх на свою зброю.

Їм би тихо посидіти, поміркувати. Так ні. Відчуття власної правоти кличе в дорогу. Зупиніться, прошу вас. Не я прошу. Пророки просять. На дорогах спиніться та гляньте, і спитайте про давні стежки, де то добра дорога, то нею ідіть (Єр. 6, 16).

Ваша сила — сидіти спокійно.