Сміх і гріх

Сміятись я завжди любила, особливо в дитинстві. Але, дорослішаючи, стала помічати, що сміх змінюється: замість радісного дитячого сміху з’являється якийсь інший, що залишає неприємне почуття сорому. Потім у житті відбувається щось приємне — і знову легкий, радісний сміх... У певний час я почала замислюватись: чому одні люди сміються красиво, а інші огидно? Сміх — це ознака доброї чи злої волі? Розуму чи безумства? Якщо і того, й іншого, то де межа? Коли потрібно зупинитися?

Взагалі, що таке сміх? Найзрозуміліша відповідь: це наша реакція на смішне. Проте, сміх може бути проявом як доброзичливості, так і агресії, а може бути ознакою психічного розладу, — і це потрібно розуміти й розрізняти. Гарну відповідь на свої питання я знайшла у Ф.М. Достоєвського в романі «Підліток». Мовою свого героя письменник-психолог розмірковує: «Я гадаю так, що коли людина сміється, то у більшості випадків починаєш дивитися на неї з відразою. Найчастіше у сміхові людей виявляється дещо вульгарне, дещо таке, що принижує того, хто сміється, хоча сама людина, що сміється, майже нічого не знає про враження, яке викликає... Неймовірна кількість людей зовсім не вміє сміятися. Хоча, тут і вміти нема чого: це — дар, і штучно його не виробиш. Виробити можна хіба тим, що перевиховаєш себе, розвинеш свої кращі якості. Сміхом дехто себе зовсім викриває, і ви раптом дізнаєтесь про усі його таємниці. Навіть безперечно розумний сміх буває часом огидним. Сміх вимагає передусім щирості , а де у людях щирість? Сміх вимагає доброзичливості, а люди частіше за все сміються злісно. Щирий і душевний сміх — це веселість, а де в людях у наш час веселість, і чи вміють люди радіти? Веселість людини — це найвидатніша людська якість, з ногами й руками. Якийсь характер довго не розкусиш, а розсміється людина якось дуже щиро, і увесь характер її раптом опиниться як на долоні... Сміх є найпершою пробою душі. Погляньте на дитину: одні діти вміють сміятися досконало... Ридаюча дитина для мене огидна, а усміхнена і весела — це промінь із раю, це одкровення з майбутнього, коли людина стане нарешті так само чистою і невинною як дитя...».

Цей уривок викликав у мене бажання звернутися до статей та заміток про сміх інших людей, чий досвід та спостереження також дозволили мені скласти думку про це явище.

Мислителі давнини неоднозначно ставились до сміху. Наприклад, Гіппократ вважав сміх живильною силою і говорив, що дотепний лікар лікує краще за нудного. А ось Платон бачив у ньому більше негативних рис. На його думку, почуття гумору ґрунтується на злобі та заздрості, а сміх — це реакція на нещастя та невдачі інших. Як відомо, Платон висловлював ідеї ідеальної держави, що уособлює справедливість, і тому у своїх працях розглядав сміх з точки зору політики. Він розумів сміх як зло, насмішки, що можуть бути спрямовані проти держави і нести руйнівні наслідки. Дійсно, памфлети, карикатури, цілі літературні твори, що викликали глузування, використовувались у політичній боротьбі. І сьогодні, увімкнувши телевізор, можна помітити, що в дебатах перемагає дотепніший співрозмовник (навіть якщо він не правий): аудиторія, не вдаючись у суть питання, віддає перевагу зовнішнім ознакам його переваги. Зважаючи на це, дотепність, здатність бути привабливим — це перевага, що впливає на оточуючих та їхні думки.

На відміну від Платона, Аристотель вважав, що в помірній кількості гумор може бути корисним. А тих, хто ніколи не жартує або кому неприємні жарти інших, він вважав дикунами. Однак Аристотель визнавав, що у сміхові має бути стриманість. Давньогрецький філософ наголошував: «У розвагах, той хто тримається середини, — дотепний», — а надлишок дотепності переростає у блазнювання.

Німецький філософ Артур Шопенгауер розглядав смішне як породження інтелекту. На його думку, причина смішного полягає в успішному розпізнаванні абсурду. Іммануїл Кант пов’язував жарт швидше з приємним, ніж із корисним, а все, що викликає веселий нестримний сміх, вважав чимось беззмістовним. У ХХ сторіччі письменник Умберто Еко іронічно зауважував, що оскільки минуле не можна змінити, то над ним можна хоча б посміятись.

З точки зору психології, гумор є корисним, коли спрямований на об’єкт, що до цього викликав небезпеку або страх (війна, стихійне лихо). Він надає людині оптимізму та упевненості в собі. Гумор об’єднує людей, робить їх розкутими та поглиблює відносини між ними. Гумор та сміх народжують у людях надію. Якщо ми здатні сміятися над власними проблемами, то малоймовірно, що нас подолають неспокій, страх, гнів, депресія. Сміх допомагає звільнитися від чималої кількості негативних емоцій.

Почуття гумору властиве будь-якій людині, проте у кожної воно різне і розвинуте по-різному. Кожен із нас, мабуть, знає людей, з якими йому весело, і людей, чиї жарти, навпаки, дивують. Почуття гумору, або дотепність — це властивість бачити, створювати і розуміти дотепне. Механізм такий: дотепність створює смішне, а почуття гумору його розпізнає. Нормальним, здоровим проявом почуття гумору є жарт на адресу близьких друзів, що сприймається як прояв довіри до них, як можливість побачити один одного зі сторони в критичному світлі, виявити в себе непомітні до цього недоліки, аби виправити їх. Про вульгарний гумор скажу лише, що, за вченням святих отців, це прояв ласолюбного серця, слабкої та несміливої душі.

Сміх потрібен людині для того, аби вистояти, не розчаруватися в цьому світі. У важкі моменти життя він зможе наповнити сенсом наше існування, дозволивши поглянути на проблеми з іншого боку. Занадто «серйозна» життєва позиція може призвести до бачення світу крізь сірі окуляри, і тоді світ здаватиметься безрадісним. Наприклад, один із героїв казки «Любов до трьох апельсинів», Панталоне, розмірковує над тим, яке місце займає сміх у житті людей:

Ну можно ли представить мир без шуток?!
Да он без шуток был бы просто жуток!..
Когда на сердце холод, страх и тьма,
Лишь юмор не даёт сойти с ума!..
Судьба играет с нами в «чёт» и «нечет»,
Уныние казнит, а юмор лечит.
Хвала шутам, что вовремя смогли
Нас удержать от яда и петли!..

Інколи ми стикаємося з такою думкою, що у церковному середовищі, а тим більше серед аскетів, сміх є чимось виключно гріховним. Як контраргумент хочу процитувати уривок з життя преподобного Антонія Великого із «Древнього патерика». «Дехто, полюючи в пустелі на диких звірів, побачив, що авва Антоній жартівливо спілкувався з братами, і спокусився. Старець, бажаючи запевнити його, що інколи потрібно давати послаблення браттям, говорить йому: „Поклади стрілу на лук свій, і натягни його“. Він зробив так. Старець знову говорить йому: „Ще натягни“. Той натягнув ще. Старець знову наказує: „Тягни ще“. Мисливець відповідає: „Якщо я почну тягнути надміру, то зламається лук“. Тоді авва Антоній говорить йому: „Так і у справі Божій: якщо ми надміру будемо тиснути, від того вони почнуть сумувати. Тому потрібно інколи давати хоча б деяке послаблення ченцям“. Вислухавши це, мисливець був зворушений і, отримавши велику користь, пішов від старця. І браття, утвердившись, повернулися до свого місця».

Дійсно, сміх може відкрити як позитивні, так і негативні риси характеру, крізь нього проявляється наша подвійна натура. Сміх — це не свобода. У грецькій мові стан людини, що сміється, описується не як її дія, а як дія, що звершується над нею. Негативну сторону сміху С. Аверинцев характеризував як акт відмови від сорому, співчуття та совісті. Висміювання чужого горя, добра або краси — це випадки внутрішнього спустошення. Ми знаємо з досвіду, що іноді під час сміху совість ловила нас на непомітному відступництві і миттєвому зрушенні духовної позиції, які саме сміх робив можливими.

Однак, Православ’я не засуджує сміх, а прихильно ставиться до нього, якщо він добрий. У сміхові потрібно бути обережним, але не завжди обережність передбачає повну відмову. Як і всі якості людської природи, він — дар від Бога. Красивий сміх віддзеркалює внутрішню красу. Наприклад, у Гоголя в «Тарасі Бульбі» Андрій почув «найдзвінкіший та найгармонійніший сміх», що змусив його озирнутися і лише потім побачити красу не лише душевну, а й зовнішню.

Ось над чим дійсно варто посміятися, так це над злом. «Ад всесміхливий», про який оповідає нам канон на П’ятидесятницю, — це в перекладі з грецької на українську «пекло всевисміяне». Смішний у своїй пихатості, диявол безсилий у своїй злобі та бездарний у своїй порожнечі.

Існує час для смутку й для розваг. Є час ридати і час танцювати (Еккл. 3, 4) Потрібно лише навчитися бачити між ними різницю.

Гумор існує у різних формах.

Парадокс — у перекладі з давньогрецької означає «несподіваний, дивний, здаватися». Звідси зрозуміло, що буквально це означає властивість здаватися дивним, несподіваним. Парадоксальність — незвичність, оригінальність, суперечність загальноприйнятому, традиційному. Наприклад, на парадоксах побудована дитяча «поезія безглуздостей» Льюїса Керролла та Корнія Чуковського. Відомі оратори й мислителі у своїх сентенціях також використовували парадокси для створення яскравішого й виразнішого образу. Парадоксальними є безліч афоризмів відомих мислителів. Наприклад, висловлювання Вольтера: «Ваша думка мені глибоко ворожа, але за ваше право її висловити я готовий віддати своє життя», — або вислів Г.М. Фрумкера: «Чоловік від жінки відрізняється тим, що перед скоєнням помилки він все ретельно продумує». Антонім парадоксальності — ортодоксальність — означає, навпаки, перевіреність, традиційність.

Іронія (з давньогрецької — удавання) — це зворот слів, в якому справжній зміст прихований або суперечить явному. Іронія створює відчуття, що предмет обговорення не такий, яким він здається. Аристотель визначав іронію як «вислів, що містить насмішку над тим, хто дійсно так думає».

Сарказм (з грец. перекладається дослівно як «розривати [м’ясо]») — це уїдлива насмішка, яка навмисно розкриває те, що є насправді. Сарказм висміює дійсність. Для нього характерна різкість викриття. Обурення і ненависть є рушійною силою сарказму.

Гумор також виявляється через сатиру, гротеск, карикатуру, пародію, насмішку, анекдот тощо.

Опублiковано: № 1 (37) Дата публiкацiї на сайтi: 09 July 2009

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Сміх і гріх

Сміх і гріх

Ольга Горбатенко
Журнал «Отрок.ua»
Сміятись я завжди любила, особливо в дитинстві. У певний час я почала замислюватись: чому одні люди сміються красиво, а інші огидно? Сміх — це ознака доброї чи злої волі? Розуму чи безумства? Якщо і того, й іншого, то де межа? Коли потрібно зупинитися?
Розмiстити анонс

Результати 1 - 13 з 13
16:29 24.07.2009 | Yarick
Дмитрий
>>Тот кто создал жирафа не >>может не обладать чувством юмора!!!

Откуда такая уверенность, вы случайно фильм "Догма" не смотрели? А то уж больно тезис похож, правда, там про утконоса было. Кто не смотрел - не смотрите - фильм не просто пошляцкий, а глубоко богохульный.
08:53 23.07.2009 | Дмитрий
Тот кто создал жирафа не может не обладать чувством юмора!!!
09:19 15.07.2009 | Yarick
Странно, но почему то смех и улыбка сливается в одно в современных попытках утвердить "смешливое спасение". Есть семх, а есть радость это немного разные вещи
15:47 13.07.2009 | В.А.С.
Да, от чужих мыслей, высказываний, цитат - просто тяжко переварить: что же хотел сказать автор. Простите, а сдесь автора и нету - это самая натуральная "энциклопедическая справка" полная данных но нищая на отношение конкретного человека, и, не интересная.
Если я не ошибаюсь, все точки над и..., были расставленны в статье " Нет нам дороги унывать!". Вродебы и не плогиат - а на мудрствование (только зачем?) - - - похоже!
14:13 13.07.2009 | Андрей
Почитайте о святых старцах, и вы увидите, что они никогда не смеялись, а только улыбались.
22:39 11.07.2009 | Николай
Николай Б., это цитата из отечника свт. Игнатия Брянчанинова. Там более развернутый коментарий, с цитатами из Священного Писания, почитайте, если интересно (история номер 196)

http://www.ispovednik.ru/sirin/Otechnik/Ot5.html
18:01 11.07.2009 | Дмитрий Кузнецов
вредит ли смех спасению?
а вредит ли спасению дыхание?
если человек дышит, при этом согрешая - не лучше ли удавиться?
вобщем, это я к тому, что довести до абсурда можно что угодно.
задаваться же вопросом об уместности смеха - стрелять из пушки по воробьям, кмк. лучше задаться вопросом об уместности своей жизни в целом.
возможно, это и не жизнь вовсе, а медленная смерть.
до смеха ли тут?
17:03 11.07.2009 | Николай Б.
Николай (комментарий от 9.07), с чего Вы взяли, что смех и шутки воспрещены Господом нашим Исусом Христом? Он (Исус) что, не человек был?
20:21 10.07.2009 | Света
Спасибо!
также думала на эту тему и,как всегда,удачно пришла статья:)!
18:25 10.07.2009 | Олег
Йой...О_о Я вижу что с каждым разом темы для статей находить все труднее и труднее. Ну что ж, спасибо - посмешили)))
10:44 10.07.2009 | Yarick
Слышал такое выссказывание о смехе, что смех подобен вину, и как вином можно упиться так и смехом можно "упиться". И одно и другое требует очень осторожного отношения к себе
21:26 09.07.2009 | Николай
Насчет повести про Антония Великого не все так просто, вот что пишет свт. Игнатий Брянчанинов в примечании в своем отечнике (сокращенно):

"""Здесь не лишним будет заметить, что утешением называется некоторое послабление братии, вне обычного порядка и правила для их жительства, преимущественно в пище. ... Никак не должно думать, чтоб послабление состояло в празднословии, шутках и смехе, воспрещенных заповедями Господа и преданием апостольским."""

Так что очень интересно откуда автор взяла про то, что Антоний шутил с братией. Я не раз слышал эту историю именно в трактовке автора, про шутки, а свт. Игнатий говорит что это были не шутки, а послабление, "утешение". Как разобраться кто прав? Где первоисточник?
20:18 09.07.2009 | Екатерина
Спасибо за статью, как раз интересовала эта тема.

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: