Землетрус — звичайна для Японії справа. Трясе щодня, по кілька разів. Але японці звикли, навчилися будувати сейсмостійкі будинки, швидко евакуювати узбережжя на випадок цунамі. Іноді може труснути і по-справжньому, і рахунок жертв іде на сотні тисяч, як 1923 року. Щоразу, проте, країна відновлюється і як і раніше лідирує в рейтингу світових економік. Але землетрус і цунамі 11 березня 2011 року змусили нас знову замислитися. І не тільки про долю Японії, але й усього людства. Адже всі ми — на одному, Адамовому, ковчегу.

Людство наївне, воно вважає, що щастя, здоров’я та добробут є невід’ємними атрибутами життя. Однак літопис його історії, прочитаний в будь-якому напрямку, хоч по діагоналі, переконує у зворотному. Війни та хвороби, голод та вбогість, техногенні катастрофи та стихійні лиха набагато типовіші для нашого буття, ніж блаженне процвітання людей, що аж пашіють здоров’ям, у тіні сікомор і пальм на берегах смарагдових озер.

Але ж це очевидне протиріччя. Ніхто не бажає нещастя — навпаки, усі разом і кожний окремо — усі без винятку люди прагнуть бути щасливими.

Поетичний геній гірко резюмує: «щастя немає». Філософський геній дивиться глибше: «що більше освічений розум віддається думці про насолоду життям і щастям, то далі людина від справжньої задоволеності». Істина ж говорить: Блаженні вбогі духом, бо їхнє є Царство Небесне (Мф. 5, 3).

А отже, щастя є. Проблема, мабуть, в іншому: у хибному розумінні щастя людством. Не там шукаємо. Не до того прагнемо. Рік у рік, зі століття в століття — і все мимо. І ніяк безпомилкове відтворення зроблених помилок не еволюціонує в безпомилковість.

А щастя, цілком уявлюване людське щастя, здається, завжди таке близьке, таке можливе. І люди підштовхують його до здійснення — наївними й недієвими засобами.

Увечері 31 грудня 2010 року всі дзвони Японії відбили 108 ударів. Японці вважають, що кожним ударом знищується один порок (усього пороків шість: жадібність, злість, дурість, легковажність, нерішучість, заздрість, — але в кожного по вісімнадцять градацій). У перші секунди нового 2011 року 130 мільйонів японців засміялися — вважається, що це приносить удачу на цілий рік. Зібравшись навколо святкових столів, японці їли довгі макарони — символ довголіття і квасолю — символ здоров’я. Кожен японець озброївся бамбуковими граблями — ними, за повір’ям, у новорічну ніч слід загрібати щастя на весь наступний рік.

Але 11 березня 2011 року — знову, вкотре, ще раз — стало зрозуміло, що жодні амулети й ритуали не здатні впливати на хід подій. Нічого зі звичайного людського арсеналу: ні граблі, ні макарони, ні колективний сміх за годинником — не допомагає. Сила, якій неможливо протистояти, з раптовістю, яку неможливо передбачити, знову нагадала: щастя не є неодмінним, керованим і програмованим атрибутом людського життя.

Чому ж людина — творіння милостивого й милосердного Господа — опиняється у світі, сповненому невідворотним стражданням і плинним щастям?

Дуже яскраву аналогію — як відповідь на це запитання — ми можемо знайти в сучасному світі. Людство розкрило таємницю ядерної енергії. Виявилося, що дрібні, не видимі оком частки здатні вивільняти колосальну у своїй руйнівній потужності енергію. Порівнянну хіба що із землетрусом і цунамі. Розхожий вислів «мирний атом» може викликати тільки жах — після Чорнобильської катастрофи 26 квітня 1986 року та аварії на АЕС «Фукусіма» 11 березня 2011 року.

Не менша за своєю руйнівною потужністю енергія приховується в самій природі людини. Це — гріх.

Первородний гріх ушкодив і саму людину, і світ, у якому ми марно намагаємося віднайти щастя. В одну мить було змінено майбутнє людства. Мабуть, сукупного арсеналу ядерних держав світу не вистачило б на таке.

Гріх повів людство шляхом нещасть. І нещасне людство пішло цим шляхом — усе ще сподіваючись, що по дорозі до свого щастя.

Цей світ давно б загинув, коли б не перебував в ідеальному балансі. Усі сили в ньому врівноважені. Руйнівна сила гріха врівноважена творчою силою Любові.

Прояв цієї Любові — мученицька смерть і славне воскресіння Спасителя, щоб кожний, хто вірить у Нього, не загинув, але мав життя вічне (Ін. 3, 15). Важко собі уявити об’єкт, менш гідний подібної Жертви, ніж людство...

Господь, звісно, милостивий і милосердний, і ми за своєю мізерною природою просто не можемо уявити масштабів Його милості й милосердя. Але пекло — це реальність, як і рай. Навряд чи обидва будуть порожніми після Суду.

А тому попускаються нам страждання. Тому наше прагнення до «земного щастя» часто приносить гіркі плоди. Тому іронізує над людством його нещаслива доля, і ядерні реактори несуть смерть мешканцям Острова щастя, а льотчики-християни обрушують ядерні заряди на Нагасакі, заснований як центр усіх християн Японії...

Мине цей рік, настане зима, планета знову почне готуватися до Нового року. Увечері 31 грудня 2011 року дзвони Японії продзвонять звичні 108 ударів... Земляни! Не будемо в цю ніч розмахувати бамбуковими граблями, викидати з вікон старі меблі, доторкатися до сажотрусів, бити чашки на ґанку сусіда, надягати червону білизну та їсти довгі макарони. Це не принесе нам щастя. Відрахуємо разом із японцями ці 108 ударів — адже кожен дзвін світу «дзвонить по тобі». Згадаємо, що гріх знищується не дзвоном, а діяльним каяттям. Перемога над одним гріхом веде до перемоги над наступним — така от ланцюгова реакція. Запустимо її — і хтозна? — може статися, вже наступний, 2012 рік, буде щасливішим за нинішній. Що б там не пророкували про нього Голівуд, календар майя і тлумачі Нострадамуса.