Світло семи Церков: Дорогами святих апостолів

Акрополь древнего Пергама. Руины храма Траяна

Пункт 3. Пергам

До кінця XIX століття мешканці невеличкого турецького міста Бергама навіть не здогадувалися, що під їхніми будинками лежить в руїнах багате й славне місто Стародавнього світу — Пергам. Місто, яке, за словами історика Плінія Старшого, стало вчителем Риму, і за культурним значенням було подібне лише до Александрії та Антіохії... І в той самий час — місто, назване Іоанном Богословом в Одкровенні «престолом сатани».

Чим заслужив Пергам на таку характеристику? Чим жили тут християнські громади в перші століття після Різдва Христового?

Сьогодні руїни Пергама — один із найбільш видовищних археологічних атракціонів Туреччини. Давні греки, які жили на цій землі, безсумнівно, вміли вписати свої міста в ландшафт. Місто розташовувалося на трьохсотметровій скелі, оточеній двома притоками річки Каїк. Еллінські архітектори збудували по суті три міста одне над одним, з’єднавши їх сходами та просторими терасами з витонченими портиками. З висоти горішнього міста відкривався надзвичайної краси вид, і самі споруди з мармуру являли собою витвір мистецтва..

Акрополь древнего Пергама. Место, где находился алтарь Зевса

Століттями викопуючи із землі мармурові уламки, турецькі селяни спокійно перепалювали на вапно прекрасні зразки грецької скульптури. Та століття археологічного буму привело до Бергама інших «копачів», і відтоді турецька земля, що цілком, здавалося, поглинула одне з найпрекрасніших міст Малої Азії, повернула людству чимало скарбів.

Одним із «магнітів» стародавнього Пергама була надзвичайно багата бібліотека. Прохолода просторих мармурових зал, ніші, оздоблені кедром, чиста радість учених занять... Засноване царем Євменом у ІІ столітті до Р. Х., сховище мало 200 тисяч сувоїв із творіннями грецьких поетів і філософів, працями географів, іудейськими, перськими, єгипетськими священними книгами. Бібліотека Пергама по праву змагалася з прославленою Александрійською. Змагалася в прямому розумінні цього слова: одного разу ревнощі єгипетського правителя втілилися в конкретному заході — вивезення папірусу з Єгипту було заборонено — з тією метою, аби позбавити Пергам коштів до збільшення числа рукописів. Багато джерел повідомляють, що з цієї нагоди винайшли новий матеріал для письма — пергамент... Але це не зовсім так. Найімовірніше, тут знову звернулися до відомої, безсумнівно, в Стародавньому світі техніки вичинки шкур домашніх тварин, вдосконалили її і стали широко застосовувати. І дійсно, місто дало своє ім’я цьому «паперу» древності, що відіграв величезну роль у збереженні античної спадщини і поширенні європейської книжності.

Бібліотека виявилася довговічнішою за саме Пергамське царство. У лиху годину вона була захоплена Марком Антонієм — цей розкішний подарунок отримала до весілля його кохана Клеопатра. Таким чином пергамська бібліотека влилася в Александрійську і розділила її гірку долю, щодо якої, до речі, науковий світ і донині не має єдиної думки.

Своїм багатством Пергам завдячував не стільки торгівлі, скільки землеробству (на його розкішних угіддях вирощували хліб, оливи, виноград) та селекційному тваринництву. В самому місті виробляли пахощі, тонке лляне полотно, золоту парчу. Місто славилося як значний релігійний, медичний та освітній центр язичництва. Відомо, що майбутній імператор Юліан Відступник (361–363 рр.) вивчав тут філософію. У період еллінізму (283–133 рр. до н.е.) місто було столицею Пергамського царства. У 133 р. до Р. Х. останній пергамський цар Аттал III зробив ексцентричний жест — відписав своє царство Риму. Під владою римлян населення Пергама становило не менше 200 тисяч осіб. Кількість пергамських капищ є значною. Покровителькою міста була Афіна, їй була присвячена і знаменита бібліотека. На акрополі стояв храм на її честь, а також вівтар Зевса, храми Гери, Деметри, Діоніса, Артеміди, а пізніше й величезний храм Траяна; численні священні фонтани для обмивання жертв і вівтарі для їх спалення. У нижньому місті розташовувався великий комплекс східних богів Серапіса та Ізіди і прославлений «священний курорт» Асклепіон. I свідчення древніх істориків, і археологічні розкопки останніх років доводять: до деяких язичницьких культів у Пергамі ставилися серйозно, «концентрація» антихристиянських сил тут була особливо відчутною.

Як ми пам’ятаємо, в Апокаліпсисі про Пергам досить різко сказано, що там — «престол сатани» і «живе сатана». Сьогодні вчені вважають малоймовірним, що тут апостол мав на увазі якесь конкретне з численних язичницьких капищ Пергама. Так він характеризував сам дух міста і вказував на культ імператора, що розквітав тут, і культ імперії як такої.

Раніше, в дореволюційній науці, на звання «престолу сатани» було два основних претенденти: святилище медичного божества Асклепія і знаменитий вівтар Зевса, що велично підносився над містом на висоту триста метрів і міг справді нагадувати трон. Жертви на вівтарі приносилися просто неба, і це вражаюче і, напевно, моторошне видовище можна було спостерігати на відстані багатьох кілометрів від міста...

Варто сказати кілька слів про красу і пишність цього грандіозного пам’ятника елліністичного мистецтва. Десятиметровий вівтар був зведений у II столітті до Р. Х. на честь однієї з перемог над варварами-галлами. Сто двадцять метрів рельєфного фриза незрівнянної роботи оповідали про битву богів і гігантів. Ясно, що обрані сюжети натякали на роль пергамців як рятівників усієї грецької культури від варварів.

Візантійське благочестя, мечі завойовників і рясні малоазійські землетруси спільними зусиллями на довгі століття поховали цей витвір мистецтва під метрами ґрунту. Однак настав і час «збирати каміння». Німецький інженер Карл Хуман, запрошений наприкінці ХІХ століття турецьким султаном прокладати дороги і будувати мости, виявився пристрасним любителем древніх цивілізацій. У 1878 році Хуман і найняті ним землекопи шматок за шматком дістали на світ вівтар Зевса. Ця подія ввійшла до ряду найбільш значущих в античній археології. Як було обумовлено з османської стороною, Хуман вивіз вівтар до Німеччини, де швидко оцінили масштаб знахідки. Чудово реконструйований пам’ятник сьогодні можна оглянути в спеціально спорудженому музейному комплексі в Берліні (після закінчення Другої світової війни вівтар, вивезений серед багатьох інших культурних цінностей радянськими військами, встиг «погостювати» в Ермітажі, але в 1958 році повернувся до Німеччини).

Однак, згадуючи про «престол сатани», найбільш вірогідно, що апостол вказує не на Пергамський вівтар, а на роль міста як найважливішого оплоту імперського культу. У 29 році в Пергамі був споруджений перший у імперії вівтар на честь Октавіана Августа — так місто стало офіційним центром ушанування кесаря у Малій Азії. Вираз лояльності до влади відтепер набував абсолютно релігійного характеру. Положення християн, для яких участь у таких громадських проявах почуттів вірнопідданих була неприйнятна, відразу ускладнилося. Це видно і з перших рядків послання до пергамської Церкви, що міститься в Одкровенні.

І все ж таки загроза ззовні — не найважливіше в посланні. За справедливим зауваженням видатного біблеїста Р. Брауна, сучасний читач Одкровення часто виносить враження, що гоніння є єдиною небезпекою, заради якої і про яку написана ця книга, і часто тлумачать її у значенні зовнішніх загроз, наявних сьогодні. Насправді ж в Одкровенні досить багато говориться про теплохолодність і конформізм, які для сучасного християнства становлять загрозу більш актуальну. Ми не стоїмо перед проблемою вживання в їжу ідольських жертов, але хіба сьогодні християни не йдуть із легкістю на компроміси з духом часу, поступаючись своїми принципами?

Фрагмент із бесід архімандрита Іаннуарія (Івлієва) «Апокаліпсис. Бесіди на радіо „Град Петров“»
12 А до Ангола Церкви в Пергамі напиши:
Оце каже Той, Хто має меча обосічного:
13 Я знаю діла твої, і те, що там, де ти живеш, престол сатани. І тримаєш ти Ймення Моє, і ти не відкинувся від віри Моєї навіть за днів, коли у вас, де живе сатана, був убитий Антипа, свідок Мій вірний. 14 Але трохи Я маю на тебе, бо маєш там тих, хто тримається науки Валаама, що навчав був Балака покласти спотикання перед синами Ізраїля, щоб їли ідольські жертви й розпусту чинили. 15 Так маєш і ти таких, що тримаються науки Николаїтської так само. 16 Тож покайся! Коли ж ні, то до тебе прийду незабаром, і воюватиму з ними мечем Своїх уст. 17 Хто має вухо, хай чує, що Дух промовляє Церквам: переможцеві дам їсти приховану манну, і дам йому білого каменя, а на камені написане ймення нове, якого не знає ніхто, тільки той, хто приймає його.
Християни Пергама, незважаючи на переслідування, безбоязно сповідують Христа і тримаються віри в Нього. За це вони гідні похвали. Не забуте й те, що один із членів Церкви, Антипа, помер мученицькою смертю. Він названий «вірним свідком», бо він, як і Сам Христос, своїм життям засвідчив істину. Тут слово «martys» ще не стало твердим позначенням християнських мучеників. Це слово означає «свідок», який сповідує Христа, а це веде до смерті. Тому Антипа — не від того свідок, що він був замучений, убитий, але він був убитий від того, що був свідком.
Складніше, ніж із нападками ззовні, йдуть справи з внутрішніми небезпеками. Про це говорить критика на адресу християн в Пергамі. Вони терплять у своїй Церкві лжевчення, яке назване «вченням Валаама» (див. Числ.). Іоанн тлумачить вчення Валаама як спокусу до ідоложертовного і до блудодійства. Але постає питання, як він усе це розуміє. В іудейській традиції розбещувальна порада «їсти ідольські жертви і чинити розпусту» розумілася буквально. У нашому ж випадку це є спірним...
Чинити розпусту» — це просто інше позначення ідолослужіння через вживання жертовного м’яса. Мається на увазі відпадання від істинного Бога й перехід до язичницьких божеств. У цьому ж сенсі пізніше буде названа «великою блудницею» всесвітня столиця Рим (17,1; 19,2). Так Рим названий не тому, що всі жителі його займалися блудом у прямому значенні, але тому, що майже всі жителі його були язичниками. Це проливає світло й на розуміння вживання ідольських жертв. Звичайно, мається на увазі не просто вживання такого м’яса, але й участь у жертовних ідольських бенкетах і таким чином визнання й сповідання язичницьких богів. Докір Церкві (2,14) тим самим стосується області віри, а не етики.
«Вчення Валаама» є нічим іншим, як визначенням омани николаїтів, про яких вже йшлося в «посланні» до Ефесу. Николаїти були готові йти на компроміс із язичницьким оточенням і таким чином спокушали до ідолослужіння і відпадіння від Бога. Церква терпить у себе це лжевчення, і тому неминуче буде притягнута до відповіді... При цьому сповіщається швидке пришестя Господа до всієї Церкви («до тебе прийду незабаром»). Але суд при цьому загрожує тільки таким, що «тримаються науки николаїтської», проти яких Господь буде вести війну («воюватиму з ними»). Єдиною зброєю в цій битві буде Слово Боже, що судить («мечем Своїх уст»).
Переможцеві (тобто вірним християнам) дається обітниця «потаємної манни». Образ есхатологічної манни слід розуміти як протилежність ідоложертовній їжі. Цим образом символізується спасіння. Символ манни бере виток в іудейському уявленні, згідно з яким манна зберігається на небі для обраних месіанського часу. В даний час манна, як і інші спасительні блага, прихована до їх есхатологічного одкровення. Ця нагорода в кінці часів «відшкодує» вірним християнам їх нинішню відмову від вживання ідоложертовного м’яса, що означає ідолослужіння. Образ манни міг нагадувати християнам і Євхаристію, Трапезу Господню, святкуючи яку вони вже тут і тепер долучаються до участі в есхатологічному бенкеті Царства Божого.
Щодо обітниці білого каменя з написаним на ньому новим ім’ям, цей символ узятий з народного звичаю тримати при собі амулети-обереги, камені з таємничими чарівними іменами. Той, хто знав чарівне ім’я, мав владу і захист від злих духів і демонів. Тому власник амулета дбав про те, щоб це ім’я залишалося в таємниці. Тут Іоанн, використовуючи цей образ із народного забобону, теж підкреслює, що рятівне ім’я знає тільки переможець (тобто всі вірні християни). Нове ім’я, написане на білому камені (Іс. 62, 2; 65, 15), — Ім’я Самого Ісуса Христа (пор. 3, 12). Тільки християнам, які залишаються вірними, відоме це ім’я. Тільки ті, хто «тримають» це Ім’я, візьмуть участь у повноті особистого спілкування з Христом, у вічному житті та спасінні.

Славі Пергама сприяло велике святилище лікарського божества Асклепія (Ескулапа), влаштоване на зразок сучасних спа-курортів. Асклепион. Фрагмент колонны с символикой культа АсклепияСюди з’їжджалися за зціленням жителі всього Середземномор’я. Хворі жили в святилищі упродовж тижнів, проходячи курси лікування і приносячи жертви очищення й подяки. Обов’язковою складовою терапії було «лікування мистецтвом». Асклепіон мав власний театр на 3500 глядачів (у наші дні театр відновлений, тут і сьогодні йдуть вистави, популярні серед туристів).

Цікаво, що ще в IV столітті до нашої ери греки віддавали належне дієвості методу навіювання. До масажів, розтирань, гімнастики та грязьових ванн, запропонованих пацієнтам, незмінно додавався «голос бога», що наздоганяв хворих під час інкубації — лікувального сну в спеціально влаштованих спальнях. Часом «Асклепій» давав хворому конкретні медичні рекомендації, що виконувалися лікарями, але частіше його промови мали на меті вселити хворому просту думку: все буде добре. Цікаво, що метод працював: в археологічному музеї Бергама можна подивитися на дари, принесені Асклепію його вдячними пацієнтами — золоті або срібні копії зцілених частин тіла.

Цей язичницький «санаторій» подарував Риму знаменитого Галена: другий після Гіппократа медичний авторитет античності, особистий лікар Марка Аврелія починав свою практику з лікування гладіаторів Пергама.

Акрополь древнего Пергама. Руины театра

Можна зрозуміти, чому культ Асклепія настільки спокушав християн. Асклепія офіційно іменували також σωτήρ — «рятівник», «цілитель». Легко уявити, яке неприйняття, в контексті біблійної символіки, викликав серед християн і символ цього культу — змії, що обвиває чашу (сучасна медицина також використовує цей символ).

Після утвердження християнства Асклепіон продовжував функціонувати ще протягом довгих століть. Церква, приймаючи досягнення античної медицини, очистила її від язичницьких елементів. Язичницькі храми комплексу перетворилися на християнські, а лікарі, прийнявши християнство, продовжували лікувати хворих.

Після указу імператора Феодосія 392 року про заборону язичницьких зібрань християни перетворили на церкви й багато інших язичницьких храмів — на це вказують вирізьблені хрести на входах до святилищ храмів Серапіса, Ізіди, Артеміди, Аполлона. Тільки в храмах імператорського культу ніяких християнських символів археологи не виявляють — по всій імперії ці споруди або знищувалися, або принижувалися якимось підкреслено зневажливим використанням. Храми імператорів для християнської свідомості були дійсно «престолами сатани», адже саме через них відбувалися криваві зіткнення Церкви і «звіра» — Римської імперії. І якщо триматися версії, що Апокаліпсис написаний під час правління Доміціана (90-ті роки I століття), який вперше надав такого серйозного значення культу кесаря і розгорнув справжні «ідеологічні» гоніння на християн, то «престол сатани» — це вказівка на новий, страшний для Церкви виклик.

У 713 році Пергам був зруйнований арабами і поринув у небуття. Тепер інший народ відчуває себе вдома тут, на руїнах легендарного давньогрецького царства. Але, мабуть, і сучасні господарі цієї землі — лише гості в низці поколінь і цивілізацій: такі закономірності історії.

Від епохи перших християн нас відділяють два тисячоліття. Сучасна наука дозволяє чимдалі ясніше уяви­ти реалії їхнього життя, і вдумливе прочитання апостольських звернень до перших громад відкриває уважному читачеві, як багато зі сказаного стосується безпосередньо нас самих.

Опублiковано: № 4 (64) Дата публiкацiї на сайтi: 12 September 2013

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 1 з 1
06:33 13.09.2013 | Михаил
Благодарю Вас.
Вас и отца Андрея всегда интересно читать.
Спаси Вас Господи.

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 4149439318442625.
Отрок.ua в: