Підписатись на розсилку нових статей

С 2009 года журнал издается при поддержке Международного благотворительного фонда в честь Покрова Пресвятой Богородицы


Журнал «Отрок» приглашает авторов для сотрудничества! Пишите нам на адрес: otrok@iona.kiev.ua

Рекомендуємо відвідати

Свято-Троицкий Ионинский монастырь Молодость не равнодушна Покров Страничка православной матери Журнал Фамилия Ольшанский женский монастырь

Наші друзі

Світло семи Церков

Світло семи Церков: Дорогами святих апостолів

Пункт 4. Фіатіра

Історики відзначають цікаву закономірність. Про ті пам’ятки старовини, що дійшли до нас у найкращому стані, нам, як правило, відомо до прикрого мало. Так само з усіх послань семи Церквам, що містяться в Одкровенні Іоанна Богослова, найбільш розгорнуте адресовано в місто, про яке ми знаємо дуже мало і від якого майже не лишилося сліду на землі. Четверте місто Апокаліпсису з поетичною назвою Θυάτειρα — «Врата жертвопринесення» — повністю перетворене на пил історії.

З’ясувати місцезнаходження Фіатіри вдалося лише наприкінці XVII століття. Зробив це англійський консул у Смирні. Історичні пошуки привели його до висновку: на місці стародавньої Фіатіри стоїть турецьке містечко Акхисар.

Поселення в районі Фіатіри існувало ще в 3000 році до Р. Х. У IV столітті до Р. Х. регіон захопили перси, потім відбулося завоювання краю Александром Македонським. На початку III століття місто було заново засноване царем династії Селевкідів. Сюди, імовірно, організовано заселили македонську колонію. Залишаючись військовим форпостом, у 189 році до н.е. (якщо не раніше) Фіатіра увійшла до складу Пергамського царства. Після того як у 133 р. до Р. Х. цар Аттал III заповідав Пергамське царство римлянам, Фіатіра опинилася під пануванням римлян.

Людині перших століть назва «Фіатіра» напевне говорило значно більше, ніж нам. У римську епоху місто процвітало — розташоване коло плодоносної долини річки Лік на перехресті найважливіших шляхів, що ведуть до Пергама і Сард, до Магнезії та Смирни, воно було помітним промисловим і комерційним центром. Тут існували численні торгові гільдії: мідники, ковалі, кожум’яки, красильники, вовнярі, ткачі... Фіатіра була містом ремесел, і в релігії та культурі нічим особливим не відзначалась.

Сарды. Руины храма АртемидыСлавилось місто здебільшого текстильним виробництвом і красильнями, особливо пурпуровими тканинами (в Євангелії така тканина називається «багряниця»). У наше технологічне століття важко уявити, що кольоровий одяг в давнину був практично предметом розкоші й цінувався дорого. Можна згадати епізод з історії Іосифа Прекрасного і його батька Іакова:...Любив Іосифа більше, ніж усіх синів своїх, бо він народився за його старості. І він справив йому квітчасте вбрання. І бачили його браття, що їх батько любить його більше, ніж усіх братів його, і зненавиділи його, і не могли говорити з ним спокійно (Бут. 37, 3–4).

Виробництво багряниць було досить прибутковою справою. Тканину фарбували пурпуром, що видобувався з молюсків (ця технологія застосовувалася в стародавньому Тірі), або карміном, виробленим кошеніллю — непримітною комахою. Третім способом, яким користувалися в Фіатірі, було забарвлення за допомогою рослинного пігменту — марени фарбувальної. Цікаво, що, незважаючи на низку завоювань, руйнувань і повну зміну населення, цей бізнес процвітав у регіоні до ХІХ століття — до появи дешевих штучних фарбників. Велика частина місцевої продукції, до речі, йшла на продаж до Російської імперії.

 З книги Діянь нам відомо, що перше на європейській землі хрещення, здійснене апостолами під час їхніх місіонерських мандрівок, опосередковано пов’язане з Фіатірою. Коли Павло й Сила (і, мабуть, також Тимофій) прибули у Филиппи, вони зустріли там жінку на ім’я Лідія: Прислухалася й жінка одна, що звалася Лідія, купчиха кармазином з міста Фіатір, що Бога вона шанувала. Господь же їй серце відкрив так, щоб вона вважала на слова Павлові (Дiян.16, 14).

Лідія прийняла хрещення, а разом із нею хрестилися її домашні. Гостинна Лідія наполягла тоді, щоб апостоли жили в її будинку весь час їх перебування в Филиппах.

Сарды. Здание античного гимнасиума

У Одкровенні Іоанн Богослов від імені Воскреслого Христа сповіщає Фіатірській Церкві похвалу за її чесноти: за її любов, за вірність Христу, за служіння бідним, за терпіння як свідчення твердої християнської надії.

Але й у громаді Фіатіри не обійшлося без спокус. Язичництво тутешнього розливу було побутовим, практичним. Кожна торгова гільдія мала свого покровителя в численному римському пантеоні, і важливе місце в суспільному житті населення займали професійні святкування на честь богів-патронів. Ці свята супроводжувалися бенкетами в храмових трапезних, де учасники вживали ідоложертовну їжу. Для християн-ремісників, які входили до складу гільдій, відмова від участі в таких святах була, із зрозумілих причин, небезпечною у професійному плані. У ній вбачався виклик суспільству, традиціям; таким працівникам міг загрожувати бойкот і неможливість займатися своєю справою. Тому були серед християн такі, що обходили апостольську заборону вживати ідольські жертви. Саме це пристосовництво до звичаїв язичницького середовища і викривається у посланні.

Однак основний привід до докору, що його висловлює Христос християнам Фіатіри, — це терпимість громади до якоїсь лжепророчиці з символічним ім’ям Єзавель (справжнє її ім’я невідоме нам). Ім’я відсилає до книги Царств, до часів царя Ахава, дружина якого Єзавель насаджувала культ Ваала в Ізраїлі, спокушаючи народ Божий. Тим самим займалася і «нова Єзавель» у Фіатірі, і її послідовникам загрожує «велика скорбота» і смерть.

Членам Церкви, які не послідували за лжевчителькою, обіцяна втіха й сказано, що на них не буде покладено ніякого «іншого тягаря», тобто ніякого додаткового обмеження, крім тих правил, що встановлені Апостольським Єрусалимським собором 49 року (утримуватися від ідоложертовного м’яса, крові, задушенини і блуду).

Цікавою є символіка Христової обітниці вірним Фіатіри: Дам йому владу над поганами, і буде пасти їх залізним жезлом; вони, немов глиняний посуд, покрушаться (Одкр. 2, 26–27). Архімандрит Іануарій (Івлієв) пояснює: «Цей образ бере початок у давньоєгипетському царському ритуалі, коли фараон розбивав глиняний посуд, символічно демонструючи таким чином владу над народами землі. В обітуванні християнам усе це не означає рабського послуху або навіть винищення язичників. Це просто символ для зображення великої влади тих, хто візьме свою владу разом із Христом».

Сарды. Остатки синагоги

Церква отримує також одне з найкрасивіших і поетичних обітниць Одкровення: Дам йому зорю досвітню. Під досвітньою зорею, яку дасть Господь переможцеві, мається на увазі Сам Христос. Цей образ, ймовірно, походить із книги Чисел — «зоря від Іакова» згадана там як образ Месії.

Сьогодні в Акхисарі мало що нагадує про Фіатіру — четверту Церкву Апокаліпсису. Християни давно покинули ці місця. Данину історії місто віддає в межах небагатої археологічної зони. Але подекуди й за її межами знаходиш матеріальні свідчення минулого. Ось антична капітель, вбудована в стіну будинку, а ось — найдавніша з мечетей Акхисара, яка до XIV століття була візантійської церквою, а ще раніше — якоюсь громадською будівлею, а до того — римським язичницьким храмом... Видиме нашарування історії, таке звичайне у цих місцях.

Пункт 5. Сарди

У записах Марини Цвєтаєвої міститься таке міркування про ознаки хорошого виховання:"Майстерність бесіди в тому, щоб приховати від співрозмовника його жебрацтво. Геніальність — змусити його, в дану годину, бути Крезом«.

Ім’я Креза, легендарного лідійського царя, найбагатшої людини свого часу — у віках стало прозивним. Щедрий, схильний до філософствувань, задоволений собою, але загалом симпатичний — таким постає його образ із стародавніх легенд. Геродот, якого з легкої руки Цицерона звуть батьком історії, починає свої розповіді про стародавні народи саме з повісті про царство Креза (VI століття до Р. Х.) та його сумний кінець.

Як сказано в легенді, одного разу Крез вітав у себе прославленого афінського законодавця Солона. Привітний господар не скупився на частування, демонстрував гостю свої незліченні багатства і під кінець не втримався: «Друже, ти мудрий, ти об’їздив півсвіту; скажи: кого ти вважаєш найщасливішою людиною на землі?» На його подив, Солон назвав ім’я простого афінського громадянина. Пояснюючи свою відповідь, філософ сказав: «Він жив і бачив, що батьківщина його процвітає, що діти і внуки його — хороші люди, що добра у нього достатньо, аби жити безбідно, а помер він смертю хоробрих у такому бою, де його співвітчизники здобули перемогу. Хіба не в цьому щастя?» Солон і далі наводив схожі приклади, але не це хотів почути Крез. Він навіть трохи образився: «Отже, моє щастя ти маєш за ніщо?» Тоді Солон промовив свою найвідомішу фразу: «Якщо ти хочеш почути мудру пораду, то послухай: ніяку людину не називай щасливою, доки вона жива».

Ці слова пригадалися цареві, коли у вирішальній битві з перським володарем Кіром Крез був переможений. Креза мали спалити живцем. Побачивши приготування до моторошної страти, він вигукнув: «Як же ти був правий, Солоне!» — «Що ти кажеш?» — запитав його Кір. — «Я кажу про людину, якій варто було б сказати всім царям те, що він сказав мені», — відповів Крез. Кір став його розпитувати і, вислухавши урок, зніяковів. Оптимістична версія легенди свідчить, що він наказав звільнити Креза і зробив його своїм радником. А Крез своїми порадами врятував своє колишнє царство і народ від розграбування і загибелі.

Усе це не можна не згадати, коли наближаєшся до Сард, або Сардіса — столиці Крезової держави. Руїни великого царства лежать у районі Ізміра. Тут, у Сардах, перебувала п’ята з Церков Апокаліпсису. Церква, яка не була удостоєна від Христа жодного слова похвали...

З VII століття до Р. Х. Сарди були столицею могутнього Лідійського царства, де карбувалися перші у світі золоті та срібні монети. Легендарний Крез царював у Лідії з 560 по 546 рік до Р. Х. У 547 році, завойовані Кіром, Сарди стали столицею перської сатрапії в Малій Азії. У 499 році до Р. Х. були зруйновані грецькими повстанцями, які вели визвольні війни проти персів. Перський період закінчився в 334 році до Р. Х, коли місто здалося без бою Александру Македонському. Надалі Сарди увійшли до складу Пергамського царства і, згідно з тим же заповітом Аттала III в 133 році до Р. Х., підкорилися Риму. Подальша історія міста є типовою: традиційний період візантійського панування, спустошливі набіги варварів. Кінець земній історії міста поклав прихід Тамерлана в 1402 році.

Найбагатше у світі місто втратило свою велич ще тисячоліття тому. Вже до часу створення книги Одкровення Сарди, знищені потужним землетрусом і відбудовані заново, втратили колишнє значення і жили здебільшого завдяки виробництву вовняних тканин. Періоди розквіту й занепаду чергувалися, поки в XV столітті для міста не настав час перетворитися на спадщину історії.

А природа тут, як і раніше, зачаровує. Мальовничим фоном для цього кладовища мирської слави слугують два високі гірські хребти зі сніговими вершинами. Велику рівнину омиває золотоносна колись річка Пактол. Кажуть, і сьогодні на її берегах можна знайти сардонікс — камінь, що названий за іменем міста. І в центрі цієї природної розкоші — вічна поезія руїн.

Ще з VI століття до Р. Х. у Сардах існувала значна єврейська громада, яка в римські часи отримала великі привілеї від держави. Частково відреставрований будинок синагоги III століття вважається найбільшим із тих, що побудовані за межами Палестини.

Фрагмент із бесід архімандрита Іаннуарія (Івлієва) «Апокаліпсис. Бесіди на радіо „Град Петров“»

А до Ангола Церкви в Сардах напиши:
Оце каже Той, Хто має сім Божих духів і сім зір: Я знаю діла твої, що маєш ім’я, ніби живий, а ти мертвий. Будь чуйний та решту зміцнюй, що мають померти. Бо Я не знайшов твоїх діл закінченими перед Богом Моїм. Отож, пам’ятай, як ти взяв і почув, і бережи, і покайся. А коли ти не чуйний, то на тебе прийду, немов злодій, і ти знати не будеш, якої години на тебе прийду. Та ти маєш і в Сардах кілька імен, що одежі своєї вони не споганили, і в білій зі Мною ходитимуть, бо гідні вони. Переможець зодягнеться в білу одежу, а ймення його Я не змию із книги життя, і ймення його визнаю перед Отцем Своїм і перед Його Анголами. Хто має вухо, хай чує, що Дух промовляє Церквам!
Звернення до Церкви в Сардах носить характер проповіді покаяння і в цілому нагадує послання до Ефеса. І тут, і там колишній блаженний стан протиставляється сучасному сумнівному. Не сказано точно, в чому звинувачується Сардійська Церква. Говориться, що вона сонна і мертва. Іноді вважають, що це образи нерішучості, халатності й бездіяльності. Задоволена своєю помірністю, вона зовсім не має бажання розвивати у себе якесь лжевчення, але немає у неї й християнського ентузіазму, тієї сили переконання, яка може викликати її переслідування. У цьому випадку Церква в Сардах здається схожою на байдужу і теплохолодну Церкву в Лаодикії, про яку мова піде далі.
Однак вірш 4 вказує зовсім в іншому напрямку: Церква збезчестила свій одяг. Мовою Іоанна це означає, що вона поринула в розпусту. Інакше кажучи, Церкві в Сардах загрожувала лібертіністська омана, згода із язичницьким способом життя, що виправдовувала себе свободою у Христі, яку хибно тлумачила. При цьому будь-яке згадування про лжеучителів відсутнє. Отже, Церква, за малим винятком, була єдиною у своїй омані. Тому вона мертва або близька до смерті, і їй загрожує суд. Здається, ніби мовиться про Церкву, сповнену життя. Але насправді вона мертва, в ній відсутні «справи». Для Іоанна дійсне життя проявляє себе в справах, тобто в моральних вчинках. Відсутність справ означає смерть або сон (іудейська і ранньохристиянська традиція під цими о`бразами розуміла гріховний стан людини).
Християнам не просто чогось бракує, але вони вже близькі до смерті, — а саме так описано їх релігійно-моральний стан, — а тому повинні радикально покаятися. Тому Церкві спрямована настійна вимога: будь чуйний! Тут чатування дорівнює життю, а сон — смерті. Церква повинна пильнувати, прокинутися, бо наближається Суддя. Очевидно, заклик спрямований до тих сумлінних членів Церкви, які повинні піклуватися про те, щоб утверджені були й «інші». Але представлено все це в другій особі — «ти», тобто розпорядження віддаються «Ангелу Церкви», що ніби відповідальний за неї.
Вірш 3 говорить про те, як саме має відбуватися чатування і пробудження. Церква повинна згадати самий свій початок. На карту поставлені відпочатку прийняті спасительні дари благовістя (що ти взяв і почув). Цими прийнятими дарами християни були взяті до спілкування із Христом. Саме їх слід триматися (зберігати). Але це можливо тільки через оновлення життя, тобто через покаяння. Йдеться, судячи із загального змісту, про дотримання одного разу прийнятих норм християнської моралі. Якщо християни не навернуться, Христос їх застане зненацька неначе злодій, бо вони не знають, в яку годину Він прийде.
Але в Церкві є проблиски світла: ті люди, які живуть згідно з прийнятим колись спасительним даром. Образно це виглядає так: вони не заплямували свій одяг, тобто не споганили себе сексуальною «свободою». Іоанн використовує образ одягу, який характеризує людину в цілому, а більш конкретно — людське тіло. Адже осквернення через блуд фактично відбувається у сфері тілесного. Білий колір — колір небесного світу. Тому білий одяг символізує небесну, прославлену тілесність.
Тільки той, хто стримує себе в повсякденному житті, вийде з нього переможцем. Такому гарантується, що його ім’я не буде викреслено з «книги життя». Тут вжите іудейське уявлення, згідно з яким Бог веде певну книгу, до якої вписані імена благочестивих, що їм уготоване місце в прийдешній славі. Іоанн широко використовує цей образ. На останньому Суді Христос виступить свідком їх чистоти і добрих справ перед Своїм Отцем і перед Анголами.
Отже, в пророчому зверненні до Церкви в Сардах йдеться не про просту халатність і байдужість членів Церкви, а про певні лібертіністські тенденції, насамперед про розпусту. «Переможець» — той, хто утримується від «блуду» в його різних проявах, і в прямому, і в переносному значенні.

Сарды. Фрагменты пола синагоги

У другому столітті Церквою в Сардах керував святитель Мелітон Сардійський. Крім богословських дискусій про Пасху, він відомий своїм зверненням до Марка Аврелія, в якому викладені аргументи на захист християн і християнства. Не виключено, що доводи святителя справили вплив на імператора-філософа; хроніки доносять до нас його слова, звернені до підданих із нагоди великого землетрусу. «Ви приходите від цього в розпач, — а християни затверджуються у вірі своєму Богу. Коли ви не маєте ніяких страхів, — ви нехтуєте богами, не приносите жертв безсмертному Богові й женете до смерті християн, які поклоняються Йому».

Сарди залишалися єпископською кафедрою до XIV століття. Християни побудували тут чимало храмів, залишки деяких видно й досі. Серед артефактів, доступних погляду нечастого тут туриста, найбільш вражаючі належать до візантійської доби. Комплекс бань і гімнасій, торгові ряди, театр... Вціліли й залишки святилища Артеміди, уже знайомої нам після Ефеса. Тут можна собі уявити, як виглядали збудовані римлянами вулиці з мармуровими колонадами. А з найдавніших часів, від великої столиці Лідії, описаної Геродотом, збереглося небагато: залишки оборонного муру, майстерень і житлового кварталу.

І, звичайно ж, могили. Їх тут тисячі, розкиданих схилами акрополя, пагорбами і скелями по обидва боки річки. Елліни й іудеї, готи і араби, перси і турки. Казково багаті царі й скромні прядильники вовни. Безвісні солдати нескінченних воєн і матері, що ростили нове покоління солдатів. Язичники, щасливі своїм простим земним щастям, — і християни, що сподіваються на життя майбутнього віку. Двадцять сім століть всі вони лягали в цю суху гарячу землю. Лягали, щоб встати одного разу за звуком архангельської труби на останній Суд, який вище за суд людей, вище за суд історії.

Опублiковано: № 5 (65) Дата публiкацiї на сайтi: 19 November 2013

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Світло семи Церков

Світло семи Церков

Катерина Ткачова
Журнал «Отрок.ua»
Природа тут, як і раніше, зачаровує. Мальовничим фоном для цього кладовища мирської слави слугують два високі гірські хребти зі сніговими вершинами. Велику рівнину омиває золотоносна колись річка Пактол. Кажуть, і сьогодні на її берегах можна знайти сардонікс — камінь, що названий за іменем міста. І в центрі цієї природної розкоші — вічна поезія руїн.
Розмiстити анонс

Результати 1 - 1 з 1
09:23 20.11.2013 | Валентина
история Христиантсва вызывает уважение когда читаешь такие разборные статьи, очерки

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: