Пітьма — це відсутність світла

Проповідь, прочитана на сочинському пляжі цього літа

Довідка:

Мамонов Петро Миколайович — лідер московського андеграунду 80-х, досконало володіє англійською та норвезькою мовами, його переклади публікувались у багатьох поетичних антологіях. У минулому: банщик, ліфтер, складальник у типографії, коректор, працівник бойлерної, завідуючий відділом листів у журналі «Піонер», робітник у продуктовому магазині... засновник групи «Звуки Му» і стилю «російська народна галюцинація» — дика суміш музики, поезії і театру. Нині православний відлюдник.

— Як же усе нині спотворено. Як жити далі, якщо ні в що не віриш? Будеш пхатися наліво-направо. А якщо віра є, як би не хотілося сісти, все одно поступишся місцем бабці. Ось тобі й усе християнство. Посуд помий позачергово. Християнський вчинок? Християнський. Відро винеси. Ну не наполягай на своєму. Не верещи: «Не розігріто!» Потерпи хвилини дві. Вона, бідолашна, зараз розігріє. Також втомилася. Її по-своєму мутить-крутить. Що ти все «дружина повинна», «чоловік повинен». Любов — це не сю-сю, му-сю. Це тягарі одне одного нести.

Лежить людина пикою в сніг. Чому думаємо, що п’яна, може, у неї серце? А якщо і п’яна? Посади її на парапет, щоб не замерзла. Біжимо повз. Повз себе. Зробиш щось таке... Лежиш увечері й думаєш: «Чого тобі так добре? Чого тебе тягне так? Наче і не пив. Чому комфортно на душі? А... Сьогодні бабці сумку допоміг — три сходинки...» Він же нам сторицею...

Мені тут одна дівчина каже: «Не люблю своїх батьків». Зачекай. А ти їм допомагаєш? У магазин ходиш? «Так, — відповідає, — все, що потрібно, роблю». Значить, любиш, а що там у почуттях копатися. Плюнь ти на це. Не можна почуттями жити. Сьогодні — сонечко. Завтра — дощик пішов. Впав, ногу зламав — третє відчуття. Жити треба за законом: не «дай», а «на». Як це так, дивуються, знімуть верхній одяг — віддай і сорочку? Звикли жити навиворіт. У нас на голові, якщо помацати, утворилась пласка місцинка, на якій зручно стояти. Так і живемо — догори ногами. Усе, що Богу любо, зневажаємо. Сильний — допоможи слабкому. У нас — задави. Багатий — віддай. У нас — хапни, та охорону постав, щоб не вкрали.

У нас збочений погляд на християнство. А це просто. Скільки крові можеш віддати за іншого? Тому що написано: «що зробив одному з малих цих, то ти зробив Мені». Скільки можеш біля ліжка матері просидіти, яка здуріла від старості та хвороб. Ось де доводиться помирати кожного дня. Як у Чечні хлопчаки стоять. Чеку висмикнув один придурок, зараз — вибух, підполковник, не думаючи, кидається. Його на шматки. Вісім чоловік живі. Комуніст, нехрещений, ніколи до церкви не ходив, про Бога взагалі не думав, але він — християнин.

А до храму прийшов, поклони б’є, свічок понаставляв. А серце — пусте. Християнський вчинок? Мимо. Хоч замолися весь, об’їзди усі Афони, обцілуй мощі. Нічого не буде.

Я 11 років у провінції живу. Так само народ працює. Так само встає вдосвіта. Так само дівчина у тролейбусі у 30-градусний мороз — нумо спробуйте десять годин: «Ваші квиточки, ваші квиточки». Ось я — від цих депутат. Для них працюю. Хоча і важко, намагаюся за законом жити. З десяти два рази вдається. Затулити свій рот клятий, щоб не вистрибнуло образливе слово. Не відштовхнути людину. Не перебити. Вислухати. Пишуть же Отці: треба одне перед одним стояти, як перед древньою іконою.

Що означає не засуджувати? Не виносити вироку. А думку мати ми повинні. Господь намагався напоумити фарисеїв, і гнів Його був праведний. Праведний, коли гніваєшся на себе. Що знову, дурень, напився вчора. Коли свій гріх зненавидиш. Звичку бридку, яка в’їлася в тебе. Ніяк не можеш з нею впоратися. Лише зненавидівши її, почнеш перемагати.

Намагаюся повчатися, хоч років уже багато. Ось у нас автобус із Вереї... рейсовий до Москви. Дві години ходу без зупинок. Місця усі під номерами — не пересядеш. З жахом дивлюся: переді мною плюхаються два п’яних дембелі. Матюки, про баб... усе по повній. Думаю, ну на дві години попав — рятуйте. Потім кажу собі: «Давай це... Подумаємо спокійно, уважно. Хто ці хлопці? Виросли у селі. У той час, коли не було підйому, що намічається зараз. Що бачили? Батько п’є, б’є матір, постійна лайка. Телевізор верещить дурний. До вісімнадцяти якось дотягли. Взяли в армію. Били їх. Потім вони били. Ось, „новоспечені“ явилися. Чого від них я вимагаю... я їх чомусь навчив? У їх дім зайшов? Книгу прочитав?» Дивлюся, а ми приїхали — не помітив, як.

Усе залежить від нас: як ми чуємо. Чи замилені очі. Чи забиті вуха. Чи затерта душа. Чи обкладена совість ватою. Ось чим треба займатися. Святі вчать: врятуй себе — і досить з тебе. Зараз кричать: «Правова держава», «Закон понад усе»! Все одно група людей усе проплатила. Покажуть тебе з дитиною. Потім, як ти бабці даєш пенсію... Так п’ятсот разів на день. І оберуть саме тебе. Не потрібно навіть нікого призначати.

Спосіб дії? Себе роби. Цю маленьку крапочку. І на цю маленьку крапочку світліше стане. А якщо тільки вказувати: це не так, та пенсії мало, та уряд козлиний, та американці погані, та Бен Ладен, щоб його... Нічого не зрушиться. Лише примножиться злість, якої й так вистачає. Давайте злість зменшувати.

Увесь час забуваємо, що пітьма — це відсутність світла. Не має сутності. Зла як такого немає. Ми його упредметнюємо. Своїм роздратуванням. Неповагою одне до одного...

Що таке Рай і пекло? Отці вчать, що все залито морем-океаном Божественної любові. Грішників Бог карає батогом любові. Уявіть — океан любові, усі люблять одне одного. Ви за це життя любити не навчилися. Всунулись туди — що вам там робити? Ось воно, пекло. Вічні страждання. Якщо пітьма — відсутність світла, темна душа, увійшовши у світло, там зникне.

Древні євреї — у першу голову скотарі, пастухи. Що найцінніше? Отара. У отарі хто найулюбленіший, дорогий? Щойно народжене ягнятко. Ніс його на плечах, рятував від холоду, голоду, лікував. Саме його необхідно принести в жертву. Навіщо? Щоб народ, який повірив у Єдиного Бога, побачив власними очима наслідки гріха. Гріх завжди падає на невинного. Їдеш п’яний на автомобілі. Збив людину. Твій гріх на невинного пав. Це закон, якщо уважно подивишся. Сильний, товстошкірий, нахабний, пихатий не постраждає. Постраждає тонкий. Чуйний. Невинний. Ось хто гине.

Як тільки це все усвідомив, оторопів... Як же я живу? Що ж я роблю, негідник поганий? Немає ж малого гріха. Якщо навіть у дрібному не можеш впоратися, у великому будеш невірним.

Туфта це собача: держави, кордони, національність. Яка зараз національність — вавилонський полон. «Я чистокровний єврей». Та який ти чистокровний, якщо навіть не знаєш, з якого коліна, не знаєш, що було дванадцять колін Ізраїлевих. Який я росіянин? Коли у мене поляки, татари, кого тільки не було. Мова всотує культурний пласт, традиції. Ось і вся національність.

Людське покликання — бути синами Божими. Не рабами, не наймитами, навіть не друзями. Розумієте, шість років іде світло від найближчої зірки. Зараз бачимо світло зірок двотисячного року. Це що, для кішки? Ось наші масштаби. Наші глибини. А ми намагаємося заповнити їх у найкращому випадку хорошим фільмом. Спілкуванням із друзями. У гіршому — горілкою, порнухою. Дух зневіри панує скрізь. Тому гримить музика, ллється з екранів кров, еверести голих тіл. Тому «Все і зразу». «Все буде кока-кола». «Піддайся спокусі». «Не дай собі засохнути». «Єгипет цілий рік». Чому товсті дядьки безкінечно на екрані корчать пики... Це що, нам диктують? Ні, ми замовляємо цю гидоту.

Нам нудно наодинці з собою. Спробуй лягти у кімнаті. Залишитися на годину. З жахом усвідомиш, що тобі нудно.

Я нічого не проголошую. Ділюся власним досвідом. Такий самий я — слабкий, немічний. Такий самий «будь-хто». Та у мене з’явився голод. Мені вкрай потрібно, аж у горлі пересихає. Істину. А одне з імен Христа — Сонце правди. До цього сонця усіма своїми комариними силами я прагну. Читаю: «Ми не живемо нинішньою хвилиною. Ми навіть коли сидимо за столом, наша думка — то в огірках, то у квасі, то у супі. Спробуйте хоча б хвилину на день, коли ви нічого не робите... зібратися під шкіру і жити зараз. У дану хвилину. Це дуже важко. І наслідком такого зовнішнього зусилля буде те, що ви відчуєте присутність Бога».

Чи відчуваю я себе актором? Я — Мамонов Петро Миколайович. Себе люблю за те, що у роботі завжди по-чесному. До кінця. З усіх сил на даний момент, all the best. Через п’ять років дивишся і думаєш: «Як же я міг таку гидоту зіграти?». Та серце моє спокійне, тому що знаю: на той момент робив усе.

Коли Господь в’їжджав до Єрусалиму на ослиці, кидали квіти, гілки пальмові, кричали вітання. Ослиця була впевнена, що їй кричать. Так і ми — ослиці, на яких їде Господь. Усі мої таланти різноманітні — не моя заслуга. Щедрою рукою сипнули... З цим живу. Намагаюся не продати. Не проституювати. Не «тащитися» від свого «я». Розумію, що я, Петя Мамонов, тут ні до чого. Я пропив, скажімо, п’ятсот пісень, які людям, може, допомогли б. Втоптав у горілку, в багно. Хизуватися цим, чи що? Мовляв, ми, поети, і з багна можемо істину виголошувати. Нісенітниця. Нам якраз треба, яким дано, якомога чистіше, акуратніше жити. Тому що все таке крихке, незахищене. Ви ж бачите, як будяки на грядці так і лізуть...

Записала Лариса Малюкова,

оглядач «Нової газети».

Опублiковано: № 4 (23) Дата публiкацiї на сайтi: 26 September 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 3 з 3
12:32 21.03.2013 | Татьяна
Поразительный человек! Вот уж, как Господь каждого из нас по-своему "выковывает": каждому свои испытания, свои качества, свой путь. И просияет в каждом по-разному. Только изумляешься)
21:58 17.04.2009 | Ириныч
Да уж, под любым словом можно подписаться...
Мне лично про ослицу очень понравилось (у всех ведь свои проблемы).
Спасибо Петру Николаевичу и журналу "Отрок"!
22:26 12.02.2009 | Мантай Роман
Мамонов - человечище!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: