Як ставитися до нових перекладів Біблії?
Усім нам добре відомий Синодальний переклад Біблії російською мовою, але всі також знають, що існують й інші. Що це за переклади, які їхні достоїнства та недоліки? Чи зберігає сьогодні Синодальний переклад свій статус та авторитет?
Синодальний переклад ніколи не був єдиним: уже в 1866-1875 роках, тобто майже паралельно з ним, у Лондоні було видано переклад В.А. Левінсона та Д.А. Хвольсона, який був призначений «для використання євреями». До революції встиг вийти й переклад Нового Завіту, здійснений обер-прокурором Синоду К.П. Побєдоносцевим (виданий у 1905 році), метою якого було наблизити російський текст до старослов’янського, та багато інших перекладів окремих книг Біблії. Вже тоді були помітні й недоліки Синодального перекладу, перш за все, його громіздкість, а подекуди й незрозумілість.
Але нас, звичайно, набагато більше цікавлять нові переклади, які з’явилися за останні кілька десятиліть. Вони досить різні, та щоб правильно оцінити кожен із них, треба добре уявляти собі його місце серед інших, а також цілі та завдання, які ставили перед собою перекладачі.
У другій половині ХХ століття кількість перекладів Біблії почала зростати в геометричній прогресії — в основному перекладали її мовами народів Африки, Азії, Океанії, Латинської Америки, але водночас з’являлися й нові версії європейськими мовами.
Крім того, розвивалася й бібліотека, зокрема, виходили все нові видання так званого критичного тексту Нового Завіту — створеної за різними рукописами реконструкції, максимально наближеної, як запевняють учені, до оригінального тексту, який вийшов колись з-під пера апостолів. Відмінності між критичним та традиційним текстами численні, хоча рідко вони бувають смисловими. Саме з критичного тексту був зроблений переклад, робота над яким розпочалася під редакцією єпископа Кассіана (Безобразова) в 1953 році. Він був виданий Британським біблійним товариством тільки в 1970 році, широко відомий він і в наш час. Стилістично він досить наближений до Синодального.
Передусім варто зазначити, що ми залишимо поза увагою переклад, зроблений свідками Ієгови, — «перевод Нового мира», який вони суттєво перекрутили, щоб наблизити текст Біблії до свого віровчення. Наприклад, у Посланні до Колоссян про Христа сказано: Им создано все (Кол.1,16), але в цьому перекладі ми читаємо: «посредством его сотворено все остальное» (тобто й Христос сотворений). Це відверто єретичне спотворення, й у цьому виданні це далеко не єдиний такий випадок.
Якщо говорити про інші переклади, то умовно можна виділити три основні моделі, за якими створювалися нові переклади. По-перше, це традиційні тексти, майже дослівні. Як ми бачимо на прикладі Синодального та кассіанівського перекладів (а до того — й побєдоносцевського проекту), цілком можливе існування декількох традиційних текстів одночасно. Ще одна цікава спроба, яка, на жаль, так і залишилася у вигляді розрізнених матеріалів, — переклади різних новозавітних книг, які зробив священик Леонід Лутковський і які були опубліковані в журналах на межі 1980-х та 90-х років.
Друга група — переклади смислові, які покликані донести біблійні смисли до всіх читачів без винятку. Часто таке розуміння досягається за рахунок спрощення тексту та додавання безпосередньо до тексту коментарів перекладача. Такі переклади чи навіть перекази, та ще й невисокої якості, почали з’являтися в нас на початку 90-х років, в основному у зв’язку із зусиллями західних місіонерів, які прагнули якнайшвидше «задовольнити ринок» зрозумілими для читачів текстами Писання. Так, у 1991 році в Стокгольмі, а в наступному році й у Москві, був надрукований текст під назвою «Слово Жизни. Новый Завет в современном переводе». Потім, у 1993 році, в Москві був виданий так званий «Современный перевод» — повна Біблія, занадто недбало перекладена з англійської мови (два цих проекти розпочали різні організації без жодного зв’язку між собою). Ці видання досить швидко зійшли зі сцени, що не дивно.
У 1995 та 2001 роках в американському місті Чаттануга (штат Теннесі) були видані «Новозаветные Писания», а останнім часом в інтернеті з’явилися й окремі старозавітні переклади того ж автора, Г.Вишенчука-Вишенки. Перекладач не зупиняється перед сміливими експериментами, але явно втратив живе відчуття російської мови. Перший псалом у його версії починається так: «Счастлив, кто не держал совета со злыднем, не спешил поспевать за грешником, не подсаживался в круг смутьянов».
Все це звучить досить анекдотично, але є й інший переклад, зроблений на більш серйозному рівні, — це переклад Нового Завіту під назвою «Радостная весть», який видавало Російське біблійне товариство з 2001 року. Ще на початку 1990-х років виходили переклади окремих книг Нового Завіту у виконанні В.М.Кузнецової; саме її переклади були потім відредаговані та видані під назвою «Радостная весть». Цей переклад зроблений, як і майже всі нові переклади, з критичного тексту, та був націлений на простоту й доступність. Але є в нього і ще одна особливість: він свідомо відштовхується від синодальної традиції. Ось як звучить у ньому початок 3-ї глави Євангелія від Матвія: «1 В те дни в Иудейской пустыне появляется Иоанн Креститель. 2 Он возвещает: „Обратитесь к Богу! Ведь Царство Небес уже близько!“... 6 Они признавались в грехах, а он омывал приходивших в реке Иордане». З точки зору В.М.Кузнецової, в сучасній російській мові слова «проповедовать», «каяться», «исповедовать» (ми знаходимо їх у Синодальній Біблії) означають тільки церковні обряди, тому треба знайти інші слова, щоб передати внутрішній смисл цих дій. Так і в багатьох інших випадках вона свідомо намагається знайти свої, особливі слова й вирази і тим самим розірвати зв’язок із традицією.
Крім того, в перекладі з’явилось чимало різких виразів та навіть грубих слів («брюхо», «проститутка» тощо). «Коли знайомишся з подібними текстами, часом виникає відчуття, наче ти не Святе Письмо читаєш, а присутній під час сварки на кухні комунальної квартири», — так відгукнувся про переклади В.М.Кузнецової у 1998 році ієромонах Іларіон (Алфеєв). Критику викликає навіть назва перекладу: справді, російською було би природніше сказати якщо не «благая», то хоча б «добрая весть».
Так, існують люди, які не звикли до читання складних текстів з довгими фразами та архаїчними словами. Багато з них охоче читають «Радостную весть», яка допомагає їм зрозуміти смисл складних місць, перш за все, у Павлових посланнях. Але в цілому доводиться визнати, що такий переклад погано підходить для читача, зверненого до традиції, навіть не обов’язково церковного. Якщо ж хтось не має навику до читання серйозних текстів, такій людині можна порадити читати різноманітні перекази Біблії для дітей: ніхто не вважає їх автентичним текстом Святого Письма, але при цьому вони всім зрозумілі й містять найголовніші елементи Благої Вісті.
Ще один різновид смислових перекладів — місіонерські переклади для мусульман. У їхній основі лежить та ідея, що читачів-мусульман не треба зразу відлякувати книгою, яка виглядає як християнська. В 2003 році у видавництві «Стамбул» вийшла книжка в зеленій обкладинці із золотими східними візерунками під назвою «Священное Писание. Смысловой перевод Таурата, Книги Пророков, Забура и Инджила». Як неважко переконатися, це Біблія російською мовою, в якій арабізовані всі імена (Ісус Христос, наприклад, там звучить як «Іса Масіх») та наведені численні зауваження місіонерського характеру. Цей переклад призначений перш за все для протестантської місії серед мусульман Центральної Азії (для нас більш звичною є назва Середня Азія), які читають російською мовою. Це ще більш вільний переклад, ніж «Радостная весть», і він досить відомий, до того ж не тільки в ісламських регіонах.
Широке розповсюдження смислових перекладів свідчить, що в нас поки ще замало перекладів третього типу, які поєднували б вірність традиції зі стилістичною витонченістю й відносною зрозумілістю. Частково ця прогалина заповнюється літературними перекладами, наприклад, С.С.Аверінцева, які публікували в різних виданнях. До літературних перекладів можна зарахувати й ті поодинокі публікації І.М.Дьяконова та С.К.Апта, які виходили ще за радянських часів у «Бібліотеці всесвітньої літератури» та інших збірниках. З’являлися подібні самостійні публікації і в останні півтора десятиліття — це переклади С.В.Лєзова, Е.Г.Юнца та інших.
На жаль, такі переклади неминуче мають на собі надто помітний відбиток індивідуального стилю перекладача. Коли в 1997 році в Санкт-Петербурзі був виданий збірник з чотирьох книг Нового Завіту (Євангеліє від Марка й від Іоанна, Послання до Римлян, Об’явлення), підготовлений, крім С.С.Аверінцева, трьома іншими перекладачами (їхні імена не вказані у виданні, не будемо розкривати інкогніто й тут), то виявилося, що вони ґрунтуються на різних базових текстах: критичному й традиційному — та дотримуються різних перекладацьких принципів. Кожен з перекладачів міг би створити свій текст повної Біблії, або ж їм треба було об’єднатися в одну команду із заздалегідь визначеними принципами роботи. Надалі ця спроба не мала ніякого продовження.
Натомість щось подібне було зроблено в Російському Біблійному товаристві, де з середини 1990-х років працюють над новим перекладом Старого Завіту. Опубліковано тринадцять окремих книг, які підготували різні перекладачі, через декілька років можна очікувати й появу повного Старого Завіту. Найпевніше, він буде надрукований під однією обкладинкою з «Радостной вестью» як повна Біблія, хоча старозавітні експерименти помітно відрізняються від перекладів Кузнецової, перш за все, стилістично. Втім, і вони викликають досить різні оцінки.
Інший перекладацький проект виконується зараз російськими адвентистами в місті Заокском під керівництвом М.П. Кулакова. У 2000 році вийшло перше видання «Нового Завета в современном русском переводе», а в 2002 році — друге, доповнене Псалтирем; нещодавно з’явилося П’ятикнижжя, а згодом будуть опубліковані всі книги протестантського канону. Переклад поєднує ясність з традицією. Мабуть, це єдиний серед сучасних перекладів, який виділяє курсивом слова, «додані для зв’язності тексту», враховуючи навіть займенники. Іноді ці додатки мають характер коментаря, в окремих випадках переклад іде за специфічним адвентистським віровченням. Але в цілому цей переклад заслуговує набагато більшої популярності, ніж та, яку він має зараз.
Окремо слід сказати про переклад Псалтиря ієромонахом Амвросієм (Тімротом), який вийшов у Москві в 2002 році. Він зроблений з грецького тексту (Септуагінти) й призначений для келійної молитви. Текст звучить красиво, стилістично наближений до церковнослов’янського, але цілком зрозумілий.
Утім, ми не можемо перерахувати тут усіх видань: один тільки список усіх перекладів біблійних книг, які вийшли за останні півстоліття, забрав би не менше місця, ніж уся ця стаття. Але якщо говорити про ситуацію в цілому, то Синодальний переклад очевидно ще довго, якщо не завжди, залишатиметься головним російським перекладом Біблії, з усіма своїми недоліками, які відзначали й відразу після його створення: він важкий, місцями незрозумілий, трапляються в ньому й певні неточності.
Нові переклади зазвичай позбавлені цих недоліків, але це не значить, що вони досконалі. Деякі з них виглядають занадто простомовними, і звичайно ж, з таким підходом важко погодитися людям, які бачать у Біблії перш за все Святе Письмо. Інші можуть бути досить піднесеними, але в їхньому тексті занадто яскраво просвічується індивідуальний стиль перекладача. А треті переклади можуть бути просто призначеними для особливої аудиторії. Питання про те, чи буде в нас у недалекому майбутньому новий переклад Писання, схвалений Церквою, залишається поки відкритим.
У той же час будь-який переклад, який дозволяє глибше зрозуміти текст або просто показує його з нової точки зору (якщо, звісно, в ньому не міститься банальна помилка), вже є корисним. Тільки користуватися ним треба не замість інших перекладів, а разом з ними.
Послання до Галатів.
(глава 3, вірші 1–4) в різних перекладах
1 Ὦ ἀνόητοι Γαλάται, τίς ὑμᾶς ἐβάσκανεν, οἷς κατ᾽ ὀφθαλμοὺς Ἰησοῦς Χριστὸς προεγράφη ἐσταυρωμένος; 2 τοῦτο μόνον θέλω μαθεῖν ἀφ᾽ ὑμῶν· ἐξ ἔργων νόμου τὸ πνεῦμα ἐλάβετε ἢ ἐξ ἀκοῆς πίστεως; 3 οὕτως ἀνόητοί ἐστε, ἐναρξάμενοι πνεύματι νῦν σαρκὶ ἐπιτελεῖσθε; 4 τοσαῦτα ἐπάθετε εἰκῇ; εἴ γε καὶ εἰκῇ.
Синодальний:
1 О, несмысленные Галаты! кто прельстил вас не покоряться истине, вас, у которых перед глазами предначертан был Иисус Христос, как бы у вас распятый? 2 Сие только хочу знать от вас: через дела ли закона вы получили Духа, или через наставление в вере? 3 Так ли вы несмысленны, что, начав духом, теперь оканчиваете плотью? 4 Столь многое потерпели вы неужели без пользы? О, если бы только без пользы!
К. П. Победоносцева:
1 О несмысленные Галаты! кто прельстил вас не слушаться истины, — когда у вас пред очами вашими изображён был Христос, как бы у вас распятый? 2 Одно это хочу знать от вас: от дел ли закона прияли вы Духа, или от наставления в вере. 3 Ужели так безумны вы, что, начав Духом, ныне оканчиваете плотию? 4 Ужели так много испытали вы понапрасну? Да ещё понапрасну ли только?
Єпископа Кассіана:
1 О несмысленные Галаты, кто вас заворожил, вас, у которых пред глазами Иисус Христос изображён был распятым? 2 Одно это хочу узнать у вас: делами ли Закона вы получили Духа или от проповеди веры? 3 Настолько ли вы несмысленны? Начав Духом, вы теперь завершаете плотью? 4 Напрасно ли вы столько испытали? Если бы это было действительно напрасное!
М. П. Кулакова:
1 Неразумные галаты! Вам так ясно был представлен Иисус Христос, как если бы Его у вас на глазах распяли! Кто же смог заворожить вас? 2 Я об одном хочу спросить вас: вы Духа благодаря исполнению Закона получили или по вашей вере в ту весть, что от нас услышали? 3 Неужели вы столь неразумны: начав жизнь в Духе Божьем, теперь пытаетесь достичь совершенства своими силами?! 4 Так много вы перенесли, и всё это было напрасно?! Могло ли такое в самом деле оказаться напрасным?
«Радостная весть»:
1 Галаты, глупцы, кто вас сглазил?! Вы же, казалось, собственными глазами видели распятого Иисуса Христа, когда слушали мою Весть! 2 Об одном только хочу у вас спросить: вы получили Дух потому, что исполняли Закон, или потому, что, услышав Радостную Весть, поверили? 3 Неужели вы так глупы, что начали с Духа, а кончаете людскими уставами?! 4 Или всё то, что вы пережили, пустой звук? Быть не может!
«Центральноазіатський»:
1 Глупые галаты! Кто вас сглазил, вас, которым ясно было представлено значение жертвенной смерти Исы Масиха? 2 Ответьте мне на один вопрос: вы получили Духа благодаря соблюдению законов Таурата или же по вере в Радостную Весть, которую вы услышали? 3 Неужели вы так глупы? Вы начали Духом, а сейчас вы хотите достичь цели человеческими усилиями? 4 Неужели всё, через что вы прошли, было напрасно? Не может быть, чтобы всё это было напрасно!
Довідка
Багато хто з нас порівнював церковнослов’янський текст Старого Завіту (наприклад, Псалтиря) з російським перекладом — і знаходили суттєві відмінності. У чому основна причина цього розходження?
Насамперед, треба знати, що слов’янський та російський переклади були зроблені з різних джерел. Слов’янський бере свій початок у грецькому перекладі Старого Завіту, в той час як російський Синодальний робили з єврейського тексту.
Найпершим перекладом старозавітного Писання була Септуагінта, або переклад сімдесяти толковників з єврейської на грецьку мову, здійснений у ІІІ-ІІ століттях до Р.Х. в Александрії Єгипетській. Сучасний талмудичний іудаїзм не визнає цього перекладу. Проте Септуагінта вважалася євреями авторитетною та використовувалась у синагогах діаспори до того часу, коли цим перекладом стали активно користуватися християни. Відмова іудаїзму від визнання авторитету за Септуагінтою була викликана бажанням дистанціюватися від християнства й від Писання християн.
На момент створення цього перекладу в євреїв було в обігу багато різних варіантів рукописного тексту давньоєврейського оригіналу Святого Письма. Відмінності між варіантами найчастіше стосувалися окремих слів та виразів, значно рідше між ними були смислові розбіжності.
З часом в іудаїзмі посилилося прагнення до точного відтворення священного тексту й до його уніфікації. З VIII століття н.е. можна говорити вже про майже повну уніфікацію єврейського тексту, якої досягли завдяки зусиллям переписувачів та зберігачів Писання — масоретів. Тому, крім масоретського тексту (який відтворює тільки одну з багатьох давніх традицій передачі письма), до нас майже не дійшло інших повних текстів Святого Письма єврейською мовою. У тому числі до нас не дійшов єврейський прототип Септуагінти. Через свою поширеність і майже повну відсутність альтернатив масоретський текст став основним не тільки для іудеїв, але й для вчених, а також і для перекладів іншими мовами.
Сучасний церковнослов’янський текст — це трохи відредагований переклад святих Кирила й Мефодія та їхніх учнів. Переклад був зроблений із загальновживаної у Візантії Септуагінти.
Російський Синодальний переклад Біблії виник у середині ХІХ століття завдяки зусиллям величезної кількості православних учених і богословів під керівництвом святителя Філарета (Дроздова). Головні достоїнства перекладу — зрозуміла літературна мова, поєднання досягнень біблеїстики того часу з традиційним церковним прочитанням Письма.
Синодальний переклад в основному був зроблений з масоретського тексту. Текст був призначений для використання не стільки в наукових цілях, скільки для молитовного читання в дусі православної традиції. Тому наукових принципів не дотримувалися точно й перекладачі часто зверталися до Септуагінти й слов’янського тексту, щоб наблизити переклад до церковного розуміння.
Довідка
Перший переклад Біблії українською мовою сягає історії Кирило-Мефодіївського братства, яке викрили в середині ХІХ століття. Дивом уникнувши арешту, «братчик» письменник Пантелеймон Куліш поїхав до Варшави, де в 1860-х роках почав переклад Письма українською мовою. Спеціально для цього він вивчив оригінальні мови Біблії. Коли під час пожежі згорів єдиний рукопис перекладу старозавітних книг, роботу довелося починати спочатку. Куліш присвятив перекладу дванадцять останніх років життя. Не завершений ним переклад та видання здійснили в 1903 році греко-католик Іван Пулюй і письменник Іван Нечуй-Левицький.
Починаючи з 30-х років ХХ століття свій переклад створював Іван Огієнко, згодом митрополит Іларіон, предстоятель неканонічної Української Греко-Православної Церкви в Канаді. Повністю переклад усієї Біблії виданий у Лондоні в 1962 році. Це найбільш відомий та поширений український переклад.
Третій український переклад з’явився в 1963 році в Римі. Його здійснив греко-католицький священик Іван Хоменко.
Серед тих перекладів Писання українською мовою, котрі існують на сьогодні, жоден не можна визнати таким, що відповідає тим вимогам, які висуває сучасна біблійна наука до священних текстів. Українською Православною Церквою провадиться серйозна перекладацька робота. Зокрема, видавничим відділом УПЦ наразі здійснюється переклад Нового Завіту сучасною українською мовою з урахуванням новітньої богословської науки в руслі православної традиції. Такий переклад може тривати не один рік.