Твоя книжкова полиця № 1 (43)

Чарльз Діккенс. «Різдвяна пісня»

Світ, створений Діккенсом, не дуже схожий на життя за вікном. Особливо коли надворі ХХІ століття, коли речі не називаються своїми іменами, а в людських відносинах найбільше цінується дипломатичність. «Різдвяна пісня» — звістка з самих глибин дитинства, коли ми з легкістю відрізняли героїв від лиходіїв і принцес — від відьом. І, згадайте, завжди вболівали за добро.

Загострюючи контрасти, Діккенс зображує образ вередливого жадібного старого, якому «все людське» цілком чуже. Убозтво його внутрішнього — та й зовнішнього — життя викривається світлими та веселими образами «екстремально позитивних героїв». Але автор постарався, щоб дорослі дяді та тьоті співпереживали дядечкові Скруджу (виявляється, це ім’я носив не лише герой діснеєвського мультфільму) — просто за логікою казки, із любові до казки.

У Писанні є страшні слова, що звучать як вирок людському невірству. «Якщо й мертві воскреснуть, не повірять», — каже Авраам багатієві, що горить у вічному полум’ї, який турбується про своїх іще живих братів. Але Діккенс пише різдвяну казку, а тому поява мерця (описана в кращих традиціях казки) здатна багато змінити в житті безнадійного, здавалося б, персонажа.

Ця книга — чудовий подарунок під ялинку, привіт із дитинства, і зі старої доброї Англії, про яку зараз можна прочитати, на жаль, лише в книжках.

Гілберт Кейт Честертон. «Шар і хрест»

Рідко хто з інославних письменників не потребує «фільтрації» на предмет догматичних помилок. Навіть у «Камо грядеши», де розповідається, здавалось би, про світанок християнства, православний читач все одно відчує присмак католицького світосприйняття автора. А ось творам англійця Честертона не потрібні ні знижки, ні обережність. Як пише диякон Андрій Кураєв, «у Честертона чудове почуття смаку: незважаючи на його приналежність до католицької традиції, у його творчості не відображаються специфічно католицькі догмати». Що зайвий раз наводить на думку про божественну природу великого таланту.

Роман «Шар і хрест», який часто відносять до наукової фантастики, розповідає про таке суспільство, де християнство здається похованим. Не язичницькими імператорами, не кровожерливими комуністами — всього-на-всього міщанством, байдужістю та цинізмом. Немає більше місця ні думці, ні сумніву, ні пошуку. Християнин, який спустився в цей дивний світ із патріархальних гір Шотландії, не може вмістити того, що відбувається. Навіть войовничий атеїст себе відчуває паршивою вівцею серед лондонських обивателів. Але їх уже двоє — дивних, несплячих, переконаних у своїй правоті. А значить, буде поєдинок, буде діалог — як завжди в Честертона, блискучий і дотепний.

Звичайно, не обійтись і без зовнішнього ворога. Заглиблюючись в оповідання, розумієш, що за всією дією стоїть постать останнього лиходія. Але перш ніж Ангели згорнуть це небо, як сувій, антихрист буде осоромлений. І, на нашу втіху, його переможцем виявиться афонський монах.

Честертон сказав, що хорошу людину впізнати легко: у неї сум у серці й усмішка на обличчі. Саме це поєднання породжує в читача «Шар і хрест». Може, і нас книга зробить трішки кращими?

Грем Грін. «Сила і слава»

Грін не дарма вважав «Силу і славу» найкращим своїм твором. На людину, яка затишно вмостилася в кріслі, не особливо звиклу до читання житій святих, книга діє, як холодний душ. А перед християнином — гостро ставить питання: а де я буду, якщо подібне станеться на моєму віку?

Перед читачем розгорнуто картину гонінь на християн Мексики початку ХХ століття. Духовенство перебите, а ті, що зреклися сану — деморалізовані й осміяні. Останній священик у штаті змушений ховатися від влади, терпіти голод, холод і приниження. Наражаючи на небезпеку життя людей, які приховували його, він таємно приходить до селищ, щоб ночі поспіль хрестити, сповідувати, причащати свою паству.

Вінець мученика, як відомо, не всякому «по чолу». В образі людини, яка постраждала за Христа, ми очікуємо побачити непохитну внутрішню силу та полум’яну віру. Мучитель же уявляється людиною мерзенною, нікчемною та безпринципною...

У романі Гріна все навпаки. Священик, який несе хрест, знемагає під його важкістю, але не має сил його кинути. Раніше, паства знала його як пересічну, слабку людину. «Падре, що випиває» — так називають героя, у якого навіть імені немає. Йому протистоїть послідовний, чесний і справедливий лейтенант поліції, що горить вірою в соціальну справедливість у світі, очищеному від «попів», — типовий герой радянської літератури. На його стороні — війська, закон і навіть моральна перевага. Перед ним стоїть мета — знищити останнього священика будь-яким чином.

Оскільки мова йде про мучеництво, мети своєї він досягає. Але роман неодмінно варто прочитати заради того, щоб побачити, як лейтенант опиниться переможеним. Переможеним тією силою, яка в безсиллі здійснюється.

Поль Бурже. «Учень»

«Нам не дано передбачити, як наше слово відгукнеться», — такий лейтмотив психологічного роману, головними героями якого є ідеї, а дійовими особами — філософи. Люди, чиє справжнє життя проходить у світі думки, для яких навколишня реальність є лише майданчиком для відсторонених спостережень, — трохи інопланетяни. Роман Поля Бурже піднімає завісу над складним улаштуванням душі «професійного» мислителя, примушує часом захопитися, а часом відсторонитися від тієї «інакшості», якою відмічені ці люди.

Можливо, для сьогоднішнього читача цікава фабула — чи не єдина мотивація «осилити» філософське та психологічне навантаження книги. Знаючи це, Бурже постійно підігріває нашу цікавість: що буде далі?

Добросовісний філософ-матеріаліст, який присвятив життя обґрунтуванню умовності межі між добром і злом, неочікувано для себе стикається з «плодом» своїх праць. Його учнем і послідовником вважає себе юнак, звинувачений у жахливому злочині. У тому, що винен у його злодіяннях саме відомий вчений, впевнені всі, окрім самого вченого. Адже категорія вини, як це блискуче доводять його праці, поняття відносне, так само як й інші моральні категорії. Але читання багатосторінкової сповіді юнака, написаної ним в ув’язненні в очікуванні суду, стає справжньою кризою його вичищеного та упорядкованого, як шафа педанта, життя.

Справжній учений неодмінно має бути чесним. Тоді йому, як і всім тим, хто щиро шукає істину, ця істина неодмінно відкриється. Тільки зовсім не так і не там, де можна було очікувати.

Опублiковано: № 1 (43) Дата публiкацiї на сайтi: 25 June 2010

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 10 з 10
12:00 19.12.2010 | Довженко
Дорофея, главное, что не худший выбор.
17:24 23.08.2010 | Дорофея
Извените конешно ,но «Рождественская песнь» ето не лутшый выбор)))))
12:58 15.07.2010 | Елена
Спасибо, Ольга, за внимание и отзывчивость, а также, всем неравнодушным. Хотелось бы еще рекомендаций по современной литературе. Вечные ценности они есть вечные, но времена имеют свои акценты. Век 19-ый отличается от века 21-го не только средствами передвижения, коммуникации и т.д.: наше время ближе к концу света. :) И Молодежи зачастую интереснее то, что здесь и сегодня. Спасибо.
12:24 15.07.2010 | Елена
Екатерина, спасибо за рекомендации по чтению. Радости в семейной жизни, и радости непреходящей.
10:00 15.07.2010 | Андрей
Я для себя недавно открыл нашего русского писателя Леонида Андреева. Слушал в аудиоформате, был потрясен.
18:40 13.07.2010 | Ольга
Елене. О Джейн Остин я написала для Вас, надеюсь, вы их полюбите.
18:23 13.07.2010 | Ольга
Когда-то мне посоветовали Джейн Остин. С удовольствием передаю совет дальше. У нее шесть романов: "Гордость и предубеждение", "Доводы рассудка", "Разум и чувство", "Эмма", "Менсфилд парк", "Ноттенгемское аббатство". Лучше читайте, не все фильмы отличаются уважением к изначальному замыслу автора.
21:21 04.07.2010 | Николай
А вот здесь книга Честертона в аудио варианте http://rutracker.org/forum/viewtopic.php?t=2251251
01:27 28.06.2010 | Екатерина
Елена, спасибо! Мне кажется, Вам может быть интересна книга К.С. Льюиса "Пока мы лиц не обрели". Строго говоря, это не дамский роман - скорее, сказка для взрослых, вольное переложение мифа об Амуре и Психее. Читается легко, а след в душе глубокий. Не оставит равнодушной повесть Лидии Чуковской "Софья Петровна". Веселого там мало: речь идет о судьбе женщины - да и почти всех женщин - в годы репрессий. Узнавать об этом тяжело, но ценить то, что имеешь, после таких книг как-то проще. Еще советую познакомиться с романом Олеси Николаевой "Мене, текел, фарес" и его продолжением - повестью "Ничего страшного". Это вещь!:)
17:08 27.06.2010 | Елена
Искренние пожелания мира и любви за Ваш труд. В литературоведении есть такое определение, как женский роман. Что посоветуете "из этой оперы"? Просит 24-летняя мамочка троих деток-погодок. Думаю, что отроковицам тоже будет интересно почитать. Спасибо.

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 4149439318442625.
Отрок.ua в: