Протопресвітер Александр Шмеман. Літургія смерті й сучасна культура

Рекомендована книга — це «memento mori» від отця Александра Шмемана, одного з найбільших православних богословів ХХ століття. У 1979 році в Свято-Володимирській семінарії в Нью-Йорку він прочитав курс із чотирьох лекцій на тему «Літургія смерті й сучасна культура». Лекції читалися англійською мовою, і лише в 2013 році були нарешті перекладені російською й підготовлені до видання. Раніше ці тексти не публікувалися, тому вихід книги — подія не рядова.

Видавці підкреслюють, що отець Александр роздумує про таїнство смерті в богословському, літургійному, культурному контекстах. Але що найбільш, мабуть, важливе для читача — це те, що голос автора звучить гранично сучасно, він говорить і про наші реалії, про той світ, що живе так, ніби смерті немає. Християнське ставлення до смерті сьогодні відсунуте на задвірки суспільної свідомості, як і сама ідея про те, що смерть неминуча. Але смерть переможена Христовою перемогою, а отже, у ній є глибина, є таємниця, що варта уважного дослідження.

«У Бога всі живі» — звичні слова, але що вони означають, як зрозуміти їх серцем? Що значить бути живим у Христі Воскреслому? «Літургія смерті» дає поживу для роздумів про те, до чого потрібно готуватися все життя.

Олександр Ткаченко. Сльози, що летять до неба

Гарний подарунок до свята — нова збірка статей одного з найяскравіших авторів «Фоми», православного журналу для тих, хто сумнівається. Роботи Олександра мало кого лишають байдужим як серед воцерковлених читачів, так і в колі тих, хто «цікавиться» життям Церкви. «Олександр Ткаченко володіє щасливою здатністю говорити про складні речі просто й зрозуміло, ілюструючи свої думки яскравими образами й порівняннями. Серйозність викладу матеріалу він поєднує з тонким гумором, яким вдало розчиняє свою розповідь. Завдяки такій подачі серйозна книга не стає нудною, читається легко й цікаво», — так про книги Ткаченка говорить професор Московської духовної академії Олексій Ілліч Осипов. У новій книзі є й апологетичні статті, і православний «лікбез», і зрілі роздуми про шляхи світової культури, полемічні теми — творчість братів Стругацьких, «Майстер і Маргарита», спадщина Льва Толстого у світлі християнського вчення... Всі ці теми зводяться до спільного знаменника — як і в попередній книзі Ткаченка «Метелик у долоні», у кожній статті він так чи інакше відповідає на одне головне запитання: навіщо сучасній людині християнство?

Катерина Ткачова

Іван Гончаров. Звичайна історія

Коли ти молодий, здається, що все, що відбувається у твоєму житті, у твоїй голові й у твоїй душі — унікальне й ніким не звідане. Поради старших — «володарів» життєвого досвіду — ігноруються або стрічаються в багнети. Утім, великодосвідчені «дорослі» теж часто переоцінюють важливість своєї практичної мудрості.

«Звичайна історія» Гончарова — це... звичайна історія, в якій читач молодий і не дуже зустріне багато «неповторних» подій зі свого власного життя. Хоча Гончаров, називаючи свій роман, хотів підкреслити типовість конфлікту між «романтизмом» та «реалізмом», що був притаманний саме його часу, але йому вдалося змалювати більш широкий і «довгостроковий» конфлікт — між поколіннями.

Перша половина ХІХ століття. Екзальтований юнак із провінції, якого переповнюють благородні пориви і який говорить мало не віршами, приїжджає до Петербурга, де потрапляє під опіку свого дядька — тверезого й трохи цинічного заводчика. Дядько постійно «обламує» племінника в його найкращих (і найнереальніших) пориваннях. Головний герой раз за разом переконується в правоті старшого родича і потроху впадає у зневіру...

В романі цікаво те, що однозначної оцінки того, яка з життєвих позицій правильна, автор не робить. «Звичайна історія» закінчується досить несподівано — хоча, якщо вдуматися, знову ж по-звичайному...

Сергій Турович

Франко Нембріні. Від батька до сина. Бесіди про ризиковану справу виховання

Думка італійського педагога Франко Нембріні ґрунтується на істині, що виховання — це проблема в першу чергу дорослих, а не дітей. Діти відкриті до сприйняття; їхнє завдання — «дивитися», і зі своєю роллю в виховному процесі вони справляються чудово. Приходячи в цей світ, діти готові любити й радіти; найнасущніше, що вони чекають від нас, — це впевненості перед лицем реальності. «Впевни мене в тому, що варто було народжуватися на світ», «покажи, для чого ти живеш», — ось про що свідомо або несвідомо просить кожна дитина. Звідси очевидно, що криза виховання, про яку сьогодні так багато говорять, коріниться, насамперед, у нездатності дорослих свідчити про благість і велич життя.

«Педагогіка благоговіння» — так можна охарактеризувати підхід Франко. Наші діти не належать нам; вихователь повинен служити тій таємниці Бога, що прихована в кожній маленькій людинці. Служити так, щоб, задіюючи свободу дитини, допомогти їй зустріти Господа самостійно.

Книга складається з лекцій та виступів різних років, у яких автор ділиться своїм досвідом сина, батька й викладача. Окрім іншого, в одній із бесід, на доповнення теми синівства й батьківства, Нембріні пропонує неординарну інтерпретацію «Пригод Піноккіо» — казки, яку було перекладено майже на 90 мов світу.

Наталія Жищенко