Схіархімандрит Іоаким (Парр). Бесіди на Російській землі
Кожний християнин покликаний до проповіді Самим Христом: Ідіть по всьому світу і проповідуйте Євангеліє всьому створінню. Ми мусимо бути продовжувачами справи апостолів — кожний у міру своїх талантів і сил. Що було сіллю апостольської проповіді? Їхнє життя, перетворене Духом Святим, любов і жертовність переконували краще за всі слова. А ми забуваємо про це, і тоді наші спроби проповіді виявляються марними. «Бесіди на Російській землі» — книга справжнього місіонера нашого часу — схіархімандрита Іоакима (Парра) — настоятеля монастиря преподобної Марії Єгипетської в Нью-Йорку. Слова отця Іоакима безцінні, бо це слова людини, яка живе Христом і цілковито присвятила себе служінню ближнім. У книзі зібрані бесіди зі священиками, ченцями і мирянами, де отець Іоаким говорить про те, що таке служіння і як проповідувати життям. Його слово іноді здається нелегким для виконання, і мимоволі згадуєш пораду Спасителя, звернену до багатого юнака. Якщо вам не пощастить прочитати книгу, знайдіть в Інтернеті відеозаписи бесід з отцем Іоакимом. Не пропустіть можливості почути живе слово одного з кращих проповідників наших днів.
Протодиякон Сергій Зуєв
Архімандрит Григорій (Зуміс). Люди Церкви, яких я знав
Серцевиною християнського життя є вдячність. Як ти живеш, так і дякуєш. Книга архімандрита Григорія, відомого афонського духовника, ігумена монастиря Дохіар, наочно підтверджує цю істину. Людина, яка все свідоме життя прожила в Церкві, побачила на своєму віку так багато подвижників, відчуває потребу діяльно виявити вдячність усім тим людям, котрих зустріла на дорогах спасіння; людям, котрі з дитячих років давали їй добрі уроки християнського дíяння.
Усі вони — не тіні далекого минулого, не пустельники давнини. Книга і за формою, і за духом близька до патериків, проте її герої жили у ХХ столітті, у реальності, знаній нами. На читача очікує дивовижне й цікаве знайомство з грецькою духовною традицією, традицією безперервною, коли із століття в століття, з покоління в покоління люди жили вірою, жили так, що любити Бога й працювати для Нього було так само природно, як дихати.
Геронда поспішає передати нам свої спогади, він пише: «Світло очей моїх згасає»... Попри ці сумні слова, читач книги виносить відчуття: смерті немає. Є спадкоємність любові, вдячності й служіння, яка, милістю Божою, не перерветься у Вселенській Церкві, поки Господь прийде.
Протоієрей Андрій Ткачов. Країна чудес
Людині цікава людина. Таким є один із дарунків Божих — жага прийняти у свою душу іншого, з його особливими рисами й обставинами. Проте дарунком цим можна скористатися по-різному. Можна потонути в зливі світських пліток, копирсаючись у відходах, а можна все життя рухатися назустріч чомусь головному, дорогоцінному в людях — у близьких і далеких, уподібнюючись до ловців перлів, шукати в душах справжні скарби.
У «Країні чудес» отець Андрій ділиться з нами такими скарбами. Життя зводить його з людьми — знаменитими й непомітними, тими, хто знає життя, і зовсім молодими, тими, хто любив, страждав, воював, працював багато — і прийшов в останню годину. Кожна душа живе життям сокровенним і потаємним, і в кожній долі, приглядаючись, можна побачити дію Промислу...
В одній із проповідей митрополит Антоній (Блум) говорить: «Ми зустрічаємо людей і бачимо їх своїм поглядом, однак чи часто трапляється, що за зовнішніми обрисами, формами, усією зовнішністю ми прозираємо щось глибинне в людині?... Ми оточені людьми, і кожна людина — єдина для Бога; та чи єдина для нас кожна людина?»
Можливо, ці житейські історії про людей, записані автором у різні роки, допоможуть і нам навчитися бачити один одного у світлі вічності.
Священик Анатолій Жураковський. Ми рятуємося Його життям
Книга київського священика Анатолія Жураковського — не просто збірка проповідей, це безцінний досвід віруючого серця, палкі слова людини, яка невпинно прямувала до Христа.
Замолоду йому поталанило бути учнем знаменитих філософів Срібного віку Василя Зеньківського та Василя Екземплярського, погляди яких справили на майбутнього священномученика величезний вплив. Священний сан він прийняв у страшні революційні роки, що ще раз підтверджує силу віри цього подвижника.
Довкола отця Анатолія зібралася громада, яку він вважав «особливим товариством, яке обнімає, збирає під одним куполом життя кожного з нас у всій повноті його проявів...» Пізніше, вже із заслання, він писав своїм духовним чадам: «Життя в Церкві й Церква в житті всіх — це має стати нашим завданням. І на шляху до вирішення цього головного завдання... ми віднайдемо втрачену таємницю любові та єднання один з одним».
Коротке життя отця Анатолія було наповнене головним — безмежним прагненням до Христа, тому такі безмежно дорогі його слова та проповіді, сповнені любові й співчуття, і, що головне, радісним очікуванням єднання з Богом у вічності.
Володимир Дмитрієв
