Андрій Десницький. 40 запитань про Біблію
Автор книги зазначає в передмові, що, незалежно від того, чи читають люди Біблію, вони ставлять запитання про неї. Яке походження біблійного тексту? Чому саме ці, а не інші книги ввійшли до біблійного канону? Чому можна такому вибору довіряти? Звідки різночитання в тексті Біблії та як до них ставитися? Часом навіть людину, яка роками читає Писання, можна загнати в глухий кут такими питаннями.
Зараз інформація доступніша, ніж будь-коли, але тим важче зорієнтуватися в її якості й достовірності. Андрій Десницький, фахівець з біблеїстики та біблійного перекладу, автор «Отрока», відомий не тільки в православних колах. Його відповіді на «40 запитань» — це насамперед зручно. На основі раніше написаних статей він створив свого роду довідник, який можна сміливо використовувати і для «лікбезу», і як посібник для вже розпочатого вивчення Святого Письма. У будь-якому випадку буде легко і цікаво. У винятково доступній формі автор пояснює, чи можна сприймати Біблію як історичне джерело, як розпізнати «некошерне» тлумачення, як ставитися до розмаїття біблійних перекладів та багато іншого.
Протоієрей Олег Скнар. Записки біблеїста
Де сьогодні знаходиться Ковчег Завіту? Чи збереглися скарби Єрусалимського Храму, про які повідомляє Мідний сувій? Де похований перший чоловік — Адам? Чи можна співвіднести відомості про Іосифа Прекрасного з даними єгипетської історіографії? У пошуках відповідей на запитання своїх допитливих студентів протоієрей Олег Скнар, викладач Київської духовної академії, із захопленням досліджував теми, що стосуються історико-географічного виміру Святого Писання, часто віддаючи перевагу найбільш полемічним. Століття й тисячоліття відділяють нас від подій біблійної історії, але наробітки вчених — археологів, текстологів, епіграфістів — відкривають перед зацікавленим дослідником Письма все нові горизонти, коригуючи наші уявлення про локалізацію тих чи інших об’єктів і подій. Погляд автора «Записок біблеїста», безсумнівно, відрізняє інтерес до нових гіпотез та несподіваних рішень. Нашим читачам, можливо, буде приємно дізнатися, що половина статей, що увійшли до книги, були вперше опубліковані в «Отроку».
Алессандро Мандзоні. Заручені
Мабуть, не всім до вподоби історичні романи з авантюрними сюжетами. Але тому, хто в отроцтві зачитувався книгами Дюма і зараз шкодує, що вже не може прочитати його, як уперше, можливо, буде цікавий і роман італійського класика. «Заручені» тим кращі за інші книги цього жанру, що по суті своїй книга є гранично християнською.
Історія закоханих, надовго розлучених складними обставинами, написана на тлі широкої історичної панорами. Події розвиваються в Італії XVII століття, у період, коли більша частина італійських держав перебувала під владою іспанців. Міжусобний розбрат європейських монархів, війни, голод, народні повстання в Мілані, свавілля розбійницьких зграй... Колоритно представлене й життя селян, простий, здоровий побут гірських сіл, чарівна природа Північної Італії. Найсильніше враження справляють сторінки, що описують одну з найстрашніших в Європі епідемій чуми.
Мандзоні, побіжно вводячи читача й до кабінету вченого, і до чернечої келії, і до замку феодала, будує оповідь досить динамічно. Але серед захопливої зміни подій не можна не прочитати основної ідеї, заради якої існує книга. Сам автор зазначає, що суть всієї історії — показати, що таке надія на Бога.
Олександр Крилов
Лідія Чуковська. Пам’яті дитинства
Хто з нас не читав «Мийдодира», «Айболита», «Муху-Цокотуху»? Хто не сміявся над висловами дітей зі збірки «Від двох до п’яти»? Ім’я Корнія Чуковського пов’язано з дитинством, римою, жартом, хоча справою його життя були переклади з англійської мови — Шекспір, Уайльд, Уітмен, Кіплінг, О’Генрі, Честертон, Твен...
У книзі Лідії Корніївни Чуковської зібрані спогади про дитинство поруч із батьком (у Чуковського було четверо дітей). Читаючи їх, розумієш правоту народної мудрості: дітям не потрібні ідеальні батьки, їм потрібні люблячі батьки. Часом у книгах про відомих людей бачиш прірву між собою і ними: вони були вродженими педагогами, завжди знаходили потрібні слова, були спокійними, добрими, терплячими. Корній Іванович куди більш схожий на звичайного батька, який буває не правий, надто суворий, навіть несправедливий, не терпить невивчених уроків і ледарства. Але його жива любов до дітей, вміння визнавати свої помилки, постійна робота (у тому числі й над самим собою) підкупають. Життєві уроки, які він подав, виявлялися завжди доречні, навіть якщо оцінити це вдалося лише через роки.
Спогади автора переносять читача у світ власного дитинства, нагадують про те, що трепетно зберігається в серці все життя.
Анна Лелик
