Диякониса Олімпіада була близьким другом і духовною донькою святого Іоанна Златоуста. Коли на святителя підняли гоніння, їй, як і багатьом його соратникам, довелося зазнати немало випробувань: звинувачення у підпалі храму святої Софії в Константинополі, неправедні суди, ув’язнення й вигнання.
Слова розради святителя, що дійшли до нас у сімнадцяти листах, — це дивовижне свідчення християнської дружби. Поради Златоуста, який сам тоді перебував у вкрай тяжких умовах, допомогли не лише Олімпіаді — ось уже протягом століть вони допомагають усім журним і скорботним, навчаючи терпінню й повертаючи душевну рівновагу.
Листи цінні тим, що в них святитель постає живою людиною, з плоті та крові, людиною, котра так само, як і ми, переживала сум, холод, хвороби й неприємності. І не лише він, але й ті біблійні святі, яких він ставить у приклад, — Іов, Іосиф, апостол Тимофій, апостол Павло... Це дає надію, змушує вірити у споконвічну істину: причина радості криється не стільки в природі обставин, скільки в розумі людей. Адже найстрашніше, що може з нами статися, — це гріх, а все інше — пил і дим.
Генрі Мортон. Від Єрусалима до Рима. Слідами святого Павла
Автор цієї книги, визнаний класик мандрівної прози, запрошує здійснити разом із ним подорож за маршрутом місій святого апостола Павла. Природжений оповідач, чудово освічений і винятково спостережливий, Мортон намагається відтворити світ, по якому колись ішов апостол Павло. Згадувані в Діяннях Дамаск, Тарс, Пафос, Салоніки, Афіни, Коринф, Ефес — лише деякі точки на його шляху. Чим дихали ці міста на самому початку нової ери, якими міг їх бачити апостол і якими вони постають перед сучасником (книга вийшла у 30-ті роки минулого століття) — автор описує це так, що в читача виникає відчуття особистої присутності. Динаміки оповіді надає поєднання історичних екскурсів з яскравими замальовками із життя звичайних людей, причому історія не перетворюється на сухий перелік фактів.
Держави рушаться, колишні центри цивілізації вже давно лежать у руїнах, а слова апостола Павла досі звучать по всьому світу. І книгу Мортона цікаво читати хоча б тому, що після неї Послання апостола починають звучати по-іншому. Наповнюючись побутовими й географічними подробицями, вони стають іще більш живими і зрозумілими.
Франко Нембріні. Данте, поет бажання. Коментарі до «Божественної комедії». Пекло
У нашій традиції слово «бажання» несе в собі негативний відтінок — це те, що потрібно відсікати, оскільки воно прив’язує нас до світу сього й розслабляє душу. В італійській же мові «бажання», desiderio, походить від латинського sidera («зірки»), а тому пов’язане з небом. Називаючи Данте «поетом бажання», Нембріні підкреслює його головну інтенцію — заклик розчути в собі вроджене жадання Бога і прямувати до Нього всупереч усім життєвим труднощам.
Книга Франко (російською поки що перекладена лише перша її частина) народилася із тридцятирічного досвіду бесід про Данте у найрізноманітніших аудиторіях — від школярів до домогосподарок. Тут немає академічного підходу — «Комедія» цікавить автора як універсальний твір про життя людини, в якому кожен може знайти відповіді на свої особисті питання. Пісня за піснею середньовічний поет стає ближчим, і зрозуміло, що пише він не про потойбічний світ, а про земне повсякдення. І що пекло — це, передусім, зрада свого бажання Блага, ковзання по поверхні речей замість заглиблення в їхню справжню сутність.
Можливо, не всі висновки Нембріні варто сприймати як аксіоми, але в книзі є вдосталь цікавого навіть для тих, хто не читав «Божественну комедію» або мало пам’ятає її.
Наріне Абгарян. Люди, які завжди зі мною
У кожного з нас за плечима два крила. З одного боку — наші предки по лінії мами, з іншого — по лінії батька. Це люди, завдяки яким ми стаємо собою, люди, які пов’язують нас із землею — і з небом. Саме про цих людей, про свою численну вірменську родину розповідає письменниця Наріне Абгарян, ім’я якої ще не дуже відоме широкій публіці.
В історії її роду було все — вихід із рідних місць і повернення, бідність, синівська помста, сирітство, багато болю й горя (через оповідь червоною ниткою проходить вірмено-азербайджанський конфлікт), але, незважаючи на це, її предки зуміли зберегти своє людське обличчя. І тому маленькій Дівчинці, яка з кожного дня вбирає в себе мудрість поколінь і любов до свого коріння, так тепло й затишно в колі рідних. Мабуть, саме через це книга, просякнута трагізмом, вийшла такою доброю і душевною.
У романі Наріне, який побачив світ у цьому році, є щось від «Кульбабового вина» — дитинство, погляд дитини, ця жива атмосферність деталей... Але якщо Бредбері пише про саме торжество життя, то Абгарян — про те, що робить наше життя повним: про людяність і любов. Про те, чого нам так не вистачає сьогодні.
