У мене з'явився... радіоблаговісник

Читати я навчився досить рано. Мої дитинство та юність минали цілком стандартно для радянської епохи розквіту розвиненого соціалізму, отож, коли мене в потрібний час віддали до першого класу, я записався в бібліотеку для дітей і читав, читав, читав… Книги, які я читав, були, переважно, з природознавства: географія, астрономія, а пізніше ― фізика та хімія. І, звичайно, в кожній із них юному будівничому комунізму обов'язково навіювалося, що «наука сто разів і давним-давно довела, що ніякого Бога немає; релігія ― це вигадки попів, які в такий спосіб привласнюють собі матеріальні блага нещасних пригноблених пролетарів». І тому без релігії, без Бога жилося мені, як тоді здавалося, дуже навіть непогано.

Однак, інколи чомусь дуже хотілося, щоб світ не обмежувався лише матеріальною складовою. Час від часу виникало бажання з релігійним трепетом вклонитися якійсь добрій та всесильній істоті. Іноді дуже хотілося чуда, хоча б якого-небудь. Наприклад, злетіти в ангельському образі під купол храму та вселити всім присутнім «страшну» думку про те, що не має рації той, хто ні в що не вірить. Можливо, це були проблиски тієї первісної релігійної свідомості, що рано чи пізно «пробивається» в будь-якій людині.

Але проблиски ці, найпевніше, були б приреченими, якби не Промисел Божий, який управляє людським життям. У ті часи про духовну літературу не можна було й думати. Це тепер, оцінюючи її доступність і кількість, можна сказати, що живемо як у раю. А тоді не тільки духовної літератури днем з вогнем не знайдеш, а навіть Святе Письмо неможливо було знайти, хоча б узяти почитати.

І от одного чудового дня в мене з'явився… не молитвослов, не катехізис. У мене з'явився короткохвильовий радіоприймач. Багато цікавого можна було почути з його допомогою. Це й передачі, що поширювали «наклеп на радянський спосіб життя», і розповіді про різні міжнародні радіостанції. І, звичайно, релігійні передачі. Було досить багато протестантських радіопрограм, які готували в різних студіях з усього світу. Були передачі Ватиканського радіо майже всіма мовами народів СРСР. Були й православні, або майже православні передачі радіостанцій «Воля», «Голос Америки», «Бі-Бі-Сі». Так чи інакше, релігійним темам знаходилося місце в передачах різних міжнародних радіостанцій загальною кількістю близько 30-ти, і це свідчило про те, що релігійні питання хвилюють усіх нормальних сучасних людей у різних країнах світу.

У ті часи тексти Біблії із запалом критикували на сторінках атеїстичної літератури. Але от ознайомитися з першоджерелом було майже неможливо (і це дуже зручно для професійних атеїстів, тому що вирвану з контексту фразу легко розкритикувати як завгодно). Особисто я взяв у руки Біблію набагато пізніше, ніж познайомився з її змістом, її текстами. Знайомство із ними відбулося завдяки російськомовним протестантським радіостанціям. Я із захватом слухав і просте читання окремих розділів, і бесіди на теми біблійних текстів. Найбільше мене на той час вразив Шестиднев — перші розділи Старого Завіту, розповідь про створення світу. Дуже дивним виявилося те, що Шестиднев, усупереч численним переконанням професійних атеїстів, не тільки не суперечив різним науковим теоріям про походження Всесвіту, але й прекрасно узгоджувався з ними, доповнював і систематизував їх. Власне це й стало переломним моментом, поштовхом до переосмислення багатьох речей. Це була світла іскра, яка запалила в серці любов до Бога. Це було реальне втілення дитячої мрії про те, що було б набагато краще якби Бог існував.

Слідом за цим почалося моє поступове «втягування» у життя Церкви. Православне богослужіння не могло не привернути моєї уваги. Річ у тім, що батьки з дитинства прищепили мені любов до серйозної музики та мистецтва. А от «попсою» і навіть «роком» я не цікавився. І я не міг не зачаруватися красою православного богослужіння — зачаруватися так, як багато століть до цього посланці князя Володимира, котрі не могли зрозуміти ― на небі вони перебувають чи на землі. Поступово храм і богослужіння ставали для мене рідними. Я вже не уявляв без них свого життя.

Спостереження за реаліями повсякденного життя песимістично підтверджує, що коли все йде добре, що-небудь лихе має трапитися в найближчому майбутньому. От і моє безтурботне дитинство в старших класах середньої школи було затьмарене тим, що в одну прекрасну весну мене вистежила в храмі адміністрація школи, в якій я навчався.

Сучасним учням це може бути дивним і незрозумілим. Але в ті часи віруючі прирівнювалися до людей навіть не другого, а останнього сорту. Мені доводилося бачити офіційні шкільні документи, в яких у «районо» подавалися відомості про неблагополучні родини. У цих документах в одному переліку значилися діти алкоголіків, баптистів і православних.

Власне кажучи, приходили подивитися на зовсім іншу людину, але випадково побачили мене. Наступного дня ― це була П'ятниця Страсної седмиці ― мені влаштували тривалі «розбірки» у кабінеті завуча школи на рівні всієї шкільної адміністрації. Там мені «переконливо» пояснювали, що це в мене «лихо з розуму», що так жити не можна, щоб я більше не смів відвідувати богослужіння, що в моїх батьків будуть неприємності, і що мені не дадуть медаль з відзнакою, якщо я після закінчення школи все одно піду в духовну семінарію.

Мене зобов'язали виступати в різних класах моєї школи з циклом доповідей на атеїстичні теми. І ось один мій знайомий дав мені корисну пораду. «Ти почни свій виступ словами: “Як казав один пройдисвіт…”, ― а далі гни свою лінію, говори по совісті». І розповідав я молодшим учням про майбутнє 1000-річчя Хрещення Русі, і про ставлення до цього ювілею радянської держави. Тема виявилася зручною в тому, щоб і від віри не відступити, і начальству догодити.

Тоді ж довелося змінити центральний храм на одну з церков на краю міста, до якої добиратися потрібно було близько години на міському транспорті, — адміністрація та партійна організація школи опікували мене на предмет відсторонення від храму не тільки в старших класах школи, але й під час навчання на першому курсі інституту.

Озираючись у ті часи, хочу з вдячністю згадати моїх шкільних співучнів: як ровесників, так і молодших. Вони, на відміну від більшості вчителів, ставилися до моєї віри або шанобливо, або співчутливо. Особливо хочу згадати двох вчителів, які не долучилися до загально-педагогічного переслідування, а захищали мене та мої погляди на всіх рівнях — від учнівських колективів до педрад.

Ювілей 1000-річчя Хрещення Русі за часом збігся з моєю строковою службою в лавах Збройних Сил. Я намагався молитися ранком і ввечері щодня, а по неділях навіть намагався по пам'яті співати службу. Втім, усе це робилося винятково подумки — зовні я нічим не викривав себе. Про мою віру знали далеко не всі товариші по службі та ніхто з начальства.

Після мого звільнення в запас відбувся розвал СРСР та всі похідні від цього наслідки. Почала поступово з'являтися православна література. А для мене цей період ознаменувався початком кліросного послуху в парафіяльному храмі.

Віддаючи подяку Спасителю Богові, який премудро влаштовує долю кожного Свого творіння, не можу не згадати нині вже покійних слуг Його: митрополита Антонія (Блума), колишнього єпархіального архієрея Руської Православної Церкви у Великобританії, і єпископа Василія (Родзянко), колишнього єпархіального архієрея Сан-Франциської єпархії Американської Православної Церкви (владика Василій — наш співвітчизник, його дитячі роки пройшли в Катеринославській губернії), які здійснили неоціненний внесок у радіопроповідь Православ'я на території Радянського Союзу. Смиренно прошу кожного, хто читає ці рядки, помолитися за упокій їхніх душ у селищах праведних.

Опублiковано: № 1 (20) Дата публiкацiї на сайтi: 09 September 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 2 з 2
15:02 10.11.2012 | Ирина
Так светло!Спасибо!
12:57 27.09.2011 | Антонина
Спасибо за статью и храни Господь автора

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: