Криза (від грец. krisis — суд, рішення, поворотний пункт, результат) — явище, яке не піддається контролю, яке повинно йти своїм шляхом.
Психологічна енциклопедія

Все відбувається несподівано, трапляється раптово. Нас оточують непередбачувані події, і прогноз погоди збувається лише з жалю до метеорологів.

Будь-який розклад містичніший за середньовічний трактат, і вчасне прибуття потягу приголомшує так, як народження Всесвіту. Чудеса звичні, працюють як метроном, і ми дивуємося раптовій тиші, вважаючи за чудо саме її. Будь-яка послідовність подій, та і сам Час — безперервний потік неймовірного.

Ми будуємо моделі, пророкуємо майбутнє. Мапи і математика, політ птахів і життєвий досвід надають нам упевненості. Майбутнє побачене, спіймане, замкнене на замки і залізні засуви. Але, неначе насміхаючись, двері розсихаються, решітки зникають, потяг запізнюється на п’ятнадцять хвилин.

Найголовніші події в житті, ті, які його змінюють, неможливо передбачити. Народження і смерть — вони будуть у житті кожного, вони обов’язкові. Але хто може сказати, що чекає на них?

Ми завжди не готові. Це злить і дратує. Ми будуємо прогнози, тоннами купуючи гречку і цукор. Думати, що майбутнє зачинене в коморі — приємно. Це заспокоює, і ми продовжуємо наше «тепер» на «завтра», яке нам не належить. Доки ми п’ємо чай, «завтра» не настане. Гречка на полиці — наша експансія у Вічність. Наївна спроба, звичайно. Як заплющитись, аби не бачити чогось жахливого.

Ми боїмося змін предметів і устрою, натяків на необхідність змінити себе. Ця зміна — найстрашніша. Зміна себе — болісний процес із непередбачуваними результатами. Мало хто наважується пройти через нього.

В одну річку не можна ввійти двічі, це вірно. Але змінюється річка — не ми. Ми потопаємо, навіть не заходячи у воду. Тонемо — у власному страхові, у нескінченному «сьогодні», через яке не можемо перебратися. І не хочемо бачити, як вода розступається перед нами — варто лише наважитись і підійти до берега.

Із поворотних пунктів і складається все наше життя. З яким задоволенням ми б вирізали з нього всі точки прийняття рішень! Але життя — єдине, що не підвладне нашому контролю...

На щастя, додаю я, коли не боюсь.