Слова вранішньої молитви оптинських старців можна перебирати в думці протягом дня, наче коштовні перли. Згадує про них у своїх бесідах і відомий грецький проповідник архімандрит Андреас (Конанос). Спеціально для читачів «Отрока» був здійснений переклад роздумів отця Андрія, зібраних у його книзі «Сад у глибині душі».
У молитві святих отців говориться: «Які б я не отримав звістки протягом цього дня, навчи прийняти їх зі спокійною душею і твердим переконанням, що на все є Твоя свята воля». Усе, що б я не почув протягом дня, Господи, дай мені прийняти з душевним спокоєм і вірою, що Ти знаєш усе, що трапляється, і Ти попускаєш це. І якщо Ти це попускаєш, то з цього вийде щось добре. Вдумайся уважно в те, що я сказав: «Якщо Ти це попускаєш». Це не означає, що я не намагатимусь змінити те, що сталося.
Наприклад. Оголошені результати іспитів, і ти довідався, що провалив їх. Це не означає, що це Бог попустив і що ти маєш сказати: «От і чудово, що провалив іспити, я не піду їх перескладати, і навіть не піду до школи. Я провалив іспит. Отже — я здаюся!» Не це мається на увазі. Ти знову складеш іспит. Але без нервів, без почуття тривоги, гніву чи образи. Ти скажеш: «Оскільки я завалив іспит, я спочатку повинен прийняти це зі спокійною душею і тверезим розумом. А потім я постараюсь перескласти».
Ми не сприяємо змінам у нашому житті, нарікаючи з різних приводів, які виникають постійно. Спочатку слід подивитися на них з душевним спокоєм і прийняти їх. А після цього повторити спробу.
І мовиться далі: «В усіх моїх словах і помислах Сам керуй моїми думками й почуттями. В усіх непередбачених випадках не дай мені забути, що все послано Тобою». Ключова фраза тут — «не дай мені забути». А ми забуваємо. Як багато разів ти мені казав: «Наскільки ж чудовим є те, про що ми зараз говоримо! Наскільки чудове те, що ми чуємо! Що ж відбувається після того, як ми забуваємо?». Розум забуває. Людина відволікається. Забувається. Ми чули й жили прекрасними моментами нашого життя, але потім їх забули. У тяжкий час випробування ми їх не пам’ятаємо. Усі ми говорили про любов, прощення, довготерпіння. Але коли прийшла проблема, ми все забули. А потім ми дивуємося: «Я прочитав стільки книг... Куди все це поділося?».
Каже мені один: «Ти прочитав третій том отакого-то отця? Ти взяв п’ятий том іншого святого?» Так, я прочитав. І що відбулося? Я дійшов до третього тому, але першу сторінку першого тому я не застосував у своєму житті. Не застосував узагалі жодної сторінки! Що ж я згадаю у час випробовування?
«Навчи мене, — йдеться далі, — просто й розумно поводитись з усіма домашніми та з тими, хто оточує мене, старшими, рівними й молодшими. Щоб мені нікого не засмутити, але всім сприяти до блага». Ти робиш це? Чи живеш ти таким чином, що нікого не ображаєш? Чи можеш ти сказати: «Учорашній день я провів так, що не образив жодної людини, не дав приводу комусь на мене ображатися, я нікого не засмутив і не був причиною прикрості або збентеження»? Це ж і є нашою метою. Але не думай, що це легко, і не впадай у відчай, якщо тобі це не вдається.
На жаль, усі ми когось засмучуємо та буваємо причиною непорозумінь. Це властиво людині. Завдання в тому, щоб ці непорозуміння не були викликані якоюсь дрібницею або щоб принаймні ми не були винуватцями цього. Будемо намагатися стримувати себе думками про Бога й молитвою. Пом’якшуй свою душу. Не розпорошуйся на дрібниці!
Переклала з новогрецької Анастасія Будник
