Поки готувався «американський» випуск «Отрока», на світ з’явилася нова книга Євгенія Гришковця. Під загадковою назвою «А.....а» приховане гучне ім’я величезної держави. Виявляється, що в автора, як і в редакції, назбиралося немало запитань до цієї країни-міфу. Втішившись із такого збігу, ми вирішили скорочено опублікувати один із найбільш вдалих фрагментів книги.
...Який же я був... ні, не розчарований, а саме якийсь збентежений і розгублений, коли в усій своїй простоті, наготі й виразності стало мені зрозумілим значення словосполучення «велика американська мрія». Пам’ятаю, я повірити не міг у те, що ця «мрія», яка збуджувала мою уяву, коли згадувалася в американських романах, журналах, фільмах і передачах про Америку, виявилася таким простим, елементарним, якщо не сказати примітивним, бажанням.
«Велика американська мрія» була рушійною силою для багатьох героїв вишукано написаних й об’ємних книг американських письменників. Хтось із них покладав життя на її досягнення, хтось від неї відмовлявся з самого початку, а хтось її досягав і не знав, що робити з цим досягненням далі.
Якісь солідні й добре обізнані з предметом спеціалісти з вивчення Сполучених Штатів, справжні професори чи великі дипломати, які багато років пропрацювали в Америці, часто стверджували, що феномен США як великої країни й нації пояснюється наявністю Великої Американської Мрії.
У цьому словосполученні ввижалися мені сильні й досить складні рушійні сили. Чому? А тому, що, якщо це мрія — значить, це щось сокровенне, прекрасне й навіть ніжне. Хіба може мрія бути іншою?! А оскільки вона «велика» — значить, це дуже сильна, більш ніж сильна мрія! А сильно мріяти можуть тільки по-справжньому чутливі, неспокійні, небайдужі й, зазвичай, романтичні люди. Ну а якщо велика мрія ще й американська, то, значить, вона може й повинна бути властивою всій американській нації, це така національна, особлива й недосяжна для інших народів мрія.
А потім я раптом збагнув, що я не міг зрозуміти й осягнути значення терміну «Велика Американська Мрія», тому що відмовлявся прийняти простоту й елементарність цього значення.
Я не міг погодитися з тим, що всі ці потаємні смисли, які ввижалися мені за словами «Велика Американська Мрія», насправді просто зводяться до сильного бажання заробити багато грошей. Це бажання! Правда, дуже сильне бажання і дуже великих грошей... І навіть необов’язково заробити, а, можливо, якось виграти, знайти, витягнути якийсь щасливий білет, отримати у спадок чи якось по-іншому.
На відміну від нашого геолога, який щосили хотів знайти нафту, отримуючи стандартну зарплату, який день і ніч, наражаючи себе на небезпеку, шукав нові місцезнаходження з професійних, державних і романтичних міркувань, чи навіть через азарт, американець зі своєю «великою мрією» хотів, щоб нафту знайшли в нього на фермі, на городі чи на галявині перед його будинком.
Я повірити не міг, що Велика Американська Мрія — це просто сильне бажання збагатитися, і все. Бажання це, звичайно, було оповите й оформлене складними мереживами індивідуальних мотивів і вчинків, але, врешті-решт, воно було простим і зрозумілим бажанням багатства чи, якщо сказати ще простіше, бажанням мати багато грошей.
Я вважаю, що це нормальне бажання. У світі є багато всього, що я хотів би мати, випробувати чи хоча би спробувати, але на це в мене немає грошей, при цьому я знаю, що таких грошей нема й не буде ніколи. Вони просто нізвідки не можуть взятися. Але відсутність достатньої кількості грошей не змінює моїх бажань, а також не змінює бажання мати ті самі гроші, які в моєму житті нізвідки не можуть взятися. Це бажання буває ледь відчутним, буває надзвичайно сильним, а буває, що воно доходить до відчаю. Але я ніколи не зміг би назвати це бажання своєю «великою мрією».
Багатство й усе те, що з ним пов’язане, ніколи не було моєю мрією. Бажанням було, а мрією — ні. Якось мене так виховували, і я так звик, що про це соромно мріяти. Соромно мати таку по суті просту, виразну й надто зрозумілу мрію. Мене виховували й учили, що мріяти можна про щось витончене, найкраще мати якусь вельми спеціальну мрію, наприклад, відкриття в галузі якої-небудь науки. Або мрію високу, пов’язану не з особистими благами, а з благом загалом, з благом для людства. У бажанні, не в мрії, а саме в бажанні збагачення було б якось навіть незручно зізнатися.
Думаю, що в усьому світі всі люди хочуть багатства. Це нормально! В одних країнах хочуть більш відкрито, в інших менш. Але чомусь саме в Америці цьому бажанню присвоїли таку гарну назву. І тим зробили його фундаментальним, правильним, добрим, вартим усяких почестей, поваги й підвели під нього культурно-естетичну базу.
Ми ж усі так багато читали книжок, написаних нашими письменниками рідною мовою. Книжок, де герої, мається на увазі головні герої, і гадки не мали про гроші й не могли мати, бо вони перестали би бути головними. Це другорядні герої про гроші думали. Другорядні й несимпатичні. Хоча й вони теж переживали і страждали через те, що гроші їх безперервно штовхали на підлість і ницість.
А головні герої по-страдницьки шукали своє місце в житті, ставили перед собою хворобливо-складні й такі, які найчастіше залишалися без відповіді, питання, не по-людськи палко були закохані, мучили себе й інших. Але мучили не через гроші. Ні!
Ці герої постійно піддавали своє життя переосмисленню, розмовляли з шафами й деревами, як з людьми, пам’ятали з юності зарослі ставки й альтанки. Їм кожна стежина чи кущ про щось нагадували. Вони гостро і вкрай чутливо переживали кожну зміну пір року. У криках птахів, у завиванні вітру за вікном чи в потріскуванні дров у печі вони чули щось особливе.
Ці герої залишали галасливу столицю, щоб оселитися в родинному гнізді, оточеному недоглянутим і занедбаним парком, щоб ходити восени полями й перелісками з рушницею і собакою. Ходити навіть не для того, щоб підстрелити качку, а щоб побалакати з собакою, посумувати, щоб переконатися, що саме в цих родинних полях та лісах, де знайомий кожен струмочок, галявина й деревце, власне, і є справжнє життя, а зовсім не в столиці.
Або ці герої, навпаки, рвалися з сонного царства, тихого сільського устрою в сповнене діяльності столичне життя.
Герої цих книжок обов’язково мали бути самотніми, гостро відчувати час, в якому живуть, і не вміщатися в нього, не знаходити себе в існуючому устрої та в існуючому світі в цілому. Герой нашої літератури не міг бути щасливим якимось простим і зрозумілим щастям.
Отож, коли я дивився американський фільм, в якому герой їде і їде безкрайньою дорогою, безкрайньою рівниною з поодинокими горами на горизонті, тобто тими самими місцями, якими колись їхали самотні ковбої, я не міг повірити, що він просто їде до Лас-Вегаса з бажанням і метою розбагатіти.
Я дивився таке кіно і сам вигадував особливі причини й додаткові смисли, які рухали героя фільму тією дорогою. Я намагався в його подорожі до Лас-Вегаса знайти символи і метафори.
Я не те щоб не міг повірити, що людина може просто їхати кудись з метою наживи і збагачення і при цьому особливо чи зовсім не думати про те, яке життя вона залишила позаду і яке її чекає попереду, не помічаючи краси навколишнього пейзажу, не милуючись заходом чи сходом сонця, не мучитися сумнівами, не страждати від кохання чи від самотності... Я міг повірити в те, що людина так може. Але я зовсім не міг повірити, що така людина може бути героєм фільму!
Я не міг у це повірити й відразу ж наділяв американського героя своїми думками, сумнівами, переживаннями. Я вигадував і бачив у фільмі ті смисли, яких там не було. Я не погоджувався з тим, що в героя цілого фільму може бути таке просте завдання.
Я звик читати поміж рядками! Але в американському кіно про людину, яка їде безкрайнім шосе до Лас-Вегасу, між рядками нічого написано не було. Мені самому доводилося щось вигадувати, вписувати це між рядками й самому ж читати. Інакше я не зміг би поспівчувати героєві, яким рухає Велика Американська Мрія.