Великий брат чи Всевидяче Око?

Все життя людина вчиться читати. Одного разу засвоївши літери — в школі чи поза нею — надалі вона змушена вчитись читати по обличчях, розбиратися в різних мовних системах, від уміння розуміти які (наприклад, мову дорожніх знаків) залежить життя і її власне, і тих, хто поряд.

Будь-яка культура є складною системою повідомлень, попереджень, заборон, нагадувань про минуле.

Того, хто не вміє читати культурні знаки, зжере незрозуміла дійсність — так само, як отримає смертельний розряд людина, що знехтує надписом «Не лізь — уб’є!»

Треба вчитись читати.

Іноді люди виставляють назовні ознаки своєї належності до субкультур. Тоді по манері в’язати краватку і по марці годинника на зап’ясті, по кольору хустинки, що виглядає з кишені, чи по малюнку татуювання ти вмить дізнаєшся про людину саме те, що вона хоче повідомити тим, хто вміє ці нюанси помічати.

Іноді, навпаки, хтось нахабно мітить територію, примножує знаки своєї присутності, але оточуючий люд і в вус не дме, оскільки читанню особливих знакових систем не навчений.

Важко сказати, з чим саме ми маємо справу в даному випадку, але на рекламних щитах у Києві з’явилися плакати, що сповіщають про появу в Україні «Великого брата».

 

Нібито все ясно — телевізійне шоу того ж типу, що і проекти «За склом», «Дім-1» та «Дім-2», які пройшли на наших екранах. Легка можливість стати «зіркою», сплативши за перетворення повною публічністю та багатоденним життям перед зіницями незліченних телекамер. Разом із тим, правильне ставлення до цього шоу веде нас далі, глибше. Принаймні, змушує до знайомства із деякими літературними творами. Йдеться про Оруела та його роман «1984».

Це яскрава, гостра та не позбавлена якщо не прозорливості, то прозрінь антиутопія. Європейська думка плодила «утопії» довго та настирно. У перекладі «утопія» означає «те, чому немає місця», тобто те, чого немає у природі, але так би хотілось, щоб було. Цим іменем називали вигадані країни, де життя, на думку авторів утопій, є щасливим та безтурботним. Земним раєм мислились утопії для письменників, але уважне прочитання цих мріянь дає тоскне відчуття, ніби ти потрапив до справжнього концтабору. Таким є життя в ідеальній державі Томаса Мора, таким є політичний платонізм, якщо в нього вчитатись. Але справа була не такою страшною, допоки життя лишалось неідеальним, а його ідеальні моделі існували лише в головах мислителів.

Все змінилося в ХХ столітті. Люди наважились не просто марити земним раєм, але й творити його. Підсумком великих трудів та масштабних кровопролить, як на зло, став аж ніяк не рай, а справжнє пекло, чи його земне переддвер’я. Тоді-то в літературі і з’явились романи-антиутопії. Бредбері, Оруел, Замятін, подекуди — Платонов змалювали у своїх книгах трагічний крах мрії про прекрасне суспільство. В Андерсена гидке каченя стає лебедем. В Оруела лебідь стає єхидною. Багато що письменники-антиутопісти списували з натури, багато що із досі не явленого відкривалось їх творчій інтуїції.

 

Великий брат, або, точніше, Старший брат — це таємничий персонаж, який керує життям Океанії — держави, що описана в книзі Оруела. Чи існує Великий брат насправді — нікому в Океанії не відомо, але його портрети дивляться на людину звідусіль, де б вона не була. «Великий брат бачить тебе», — промовляють плакати, намальовані так, що відчуваєш себе в полі зору зображення, куди б не йшов.

Країна, очолювана Великим братом, є тоталітарною державою. Ця держава висуває вимоги не лише до поведінки людини, а й до її думок. Там існує таке поняття як «думкозлочин», тобто мислений спротив режиму або незгода з ним. Варто потрапити на допит чи під тортури, які проводяться в Міністерстві любові (sic), — і людина розкаже про себе все, що завгодно. Окрім Міністерства любові, існує ще Міністерство правди, яке бреше 24 години на добу; Міністерство миру, яке веде постійні війни. Коротше кажучи, картинка знайома. Знайома — і страшна.

Книгу варто прочитати. Принаймні, брати участь у шоу людина, яка читала книгу, навряд чи погодиться.

 

Наш народ, що пережив не кіношний, а реальний прес тоталітарної влади, мав би виховати в собі певний підшкірний страх, певну захисну реакцію на спроби задурювання, управління свідомістю, залазіння в душу у брудних чоботях. Та не так сталося, як гадалося... Іще в пам’яті багатьох живуть реальні «прослушки», іще в чиїсь сни приходять спогади про справжні допити — а вже телевізійні шоу, позичивши ім’я у вигаданого концтабору, виходять на екрани. Правий був Серафим Роуз, який відводив особливе місце в історії ХХ століття Діснейленду та Гулагу. Діснейленд мерехтить вогнями, дітлахи на каруселях радісно верещать — а на задньому плані видно вишку з вартовим та колючий дріт, але ніхто не звертає уваги. Поки що.

Але сказане — лиш поверхня явища. Йдемо далі.

Людині властивий сором та прагнення сховатись від чужих очей хоч ненадовго. Право відгороджувати ліжко від чужих очей чи ховатись за фанерною перегородкою було навіть у будівників казарменого соціалізму. Для людини не природно перебувати в полі чужого зору постійно. У даному ж випадку ми стикаємось із добровільною згодою людини залізти до «клітки» та оголити своє життя перед телекамерами без жодних виключень. Ми також маємо справу із бажанням величезної кількості глядачів спостерігати за людиною, геть позбавленою інтимності й таємниці.

Одне із двох: або ці досліди покалічать тих, хто на них погодився; або йдеться про вже скалічених персонажів, для яких життям є те, що зазвичай несе смерть.

 

Досліди над людиною — це не лише те, що було викрито й засуджено на Нюрнберзькому процесі. Під знаком дослідів над окремою людиною і цілими народами історія твориться вже не одне десятиліття. Лишились у минулому експерименти зі спарювання приматів з людиною, канули в Лету спроби створення міжнародного братства трудящих за допомогою переливання крові. Але їм на зміну прийшли інші досліди. Вони перемістилися до тієї області психіки, до того заповітного й таємничого мороку, де живе пам’ять, де чути голос совісті, голос крові та родову свідомість.

Відкидаючи табу, зламуючи заборони, докопуючись до підсвідомих глибин, експериментатори прагнуть дістатись серцевини особистості. Ними керує бажання звільнити людину, змінити її мисленні коди, зробити з неї дітище нового віку і нових просторів. Вони, скоріш за все, розщеплять, а не звільнять бідолашну особистість, ці сміливі — або підлі — експериментатори. Вони підштовхнуть людину в спину і лише прискорять її рух у бік прірви, до якої вона й без того прямує.

 

«Великий брат» — це чергова пародія на Всемогутнього Бога, а людина перед нескінченими очима телекамер — пародія на Авраама. Тому сказав Господь: Я Бог Всемогутній! Ходи перед лицем Моїм, і будь непорочний! (Бут. 17, 1). І Авраам ходив перед лицем Божим, пам’ятав Його, саму повсякденність перетворюючи на невпинне служіння. Великий брат (нехай це ім’я буде збірним іменем всіх подібних шоу) звертається до людини, яка вже забула (або стрімко забуває) про існування Всемогутнього, і каже йому: «Звикни до того, що тебе бачать завжди. Забудь про сором. Вдавай, що граєш у кіно. Все життя, по суті, це і є гра. Жодної непорочності я від тебе не вимагаю. Більше того, ти потрібен мені саме порочним. Будь порочним та ходи перед лицем моїм».

«Будь порочним без усяких докорів сумління і пам’ятай, що за тобою завжди спостерігають», — ці слова, від яких віє могильним холодом, колись можуть бути звернутими до всіх жителів Землі.

 

Наші ідейні супротивники полюбляють казати, що, мовляв, ми, попи, завжди залякуємо людей, аби тримати їх у покорі. На жаль, переконати впевнених у справедливості цієї тези не вдасться, та я й не надто намагатимусь. Мені набагато важливіше повідомити іншим людям — тим, хто читає Біблію, — біблійний погляд на те, що діється навколо. Навчити, наприклад, бачити в дресирувальнику і диких звірах на арені цирку бліду подобу райського життя, де тварини слухались Адама і бачили в ньому господаря, а не ворога. Або, слухаючи прогноз погоди, згадувати слова Христа: Розпізнати небесне обличчя ви вмієте, ознак часу ж не можете! (Мт. 16, 3).

От і побачивши на плакаті величезне око і слова «Великий брат», я не можу відмахнутись від цілого рою думок та асоціацій. Це думки про всюдисущість Божу та ходіння перед Ним. Це думки про те, як тоталітарна держава силкується замінити собою Бога.

Це думки про минуле, яке відоме, і про майбутнє, яке готується виповзти з-за обрію. Це непрості думки. В них небезпечно поринати, сидячи за кермом автомобіля. Тому за кермом я намагаюсь розвіятись та вмикаю радіо.

Зазвичай в цей час по радіо виступає якийсь чиновник із Міністерства правди або Міністерства любові.

Дата публiкацiї на сайтi: 19 September 2011

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 14 з 14
07:35 02.12.2012 | Sam
Церковь не что иное как один из органов управления и контроля, слепая вера, способ подчинения, люди научитесь думать, и анализировать..
22:43 10.12.2011 | Марина Юрьевна
спасибо за то, что вы пишите! "1984" прочитала по новому. и ужаснулась. ведь ЭТО может наступить!
18:24 03.10.2011 | Андрей
Я не смотрю телевизор.Чесно говоря до прочтения статьи думал что в мой город заехала очередная реп-группа. Оруэлла читал(лет в 17 по моему). Но идея мне лично понравилась. Если я правильно понял о.Андрея - шоу, пародия на реально существующий "1984". Такая вот озорная мысль "А что, если поучаствовать в шоу как апологет православия, попробовать показать,донести всё христианское православное, что есть во мне?" (такой вот, как бы, Илия против жрецов) Но, думаю, создатели шоу на это не согласяться.
19:21 23.09.2011 | Владислав
Злу можно противопоставить только добро, и больше ничего!!!
Один человек плюс Бог - это уже большинство, даже против всего остального мира. Будем же стараться прилепляться к Богу и жить по Его заповедям.
Есть закон духовной жизни, который гласит, что в центре нашей жизни ставится то, о чем мы больше всего думаем.
Думаем о Христе - значит Он становится в центр нашей жизни. Думаем только о "всесилии" зла, и оно реально становиться всесильным в нашей жизни.
Я не одобряю ток-шоу типа "большого брата" и практически не смотрю наше ТВ. К сожалению современному человеку ТВ начинает заменять всё больше и больше театр, оперу, балет и вообще искусство. И притом замена идет неравноценная: вместо Чайковского, Рахманинова и Шуберта телевидение (кстати, какое слово (sic) ) предлагает погрузиться в мир страстей и криминала.

"Большой брат" - это звено в закономерной цепи разрушения государства и семьи. Как говорил о. Андрей (Кураев): "Включи мозг - выключи телевизор"
09:31 23.09.2011 | Галина
Спасибо! Министерства Культуры (читай: антикультуры) всеми силами пытаются "удавить" такой анахронизм, как им кажется, как совесть. Интересно, увенчается ли это успехом?
00:14 23.09.2011 | Нюта
Кто в детстве читал Джанни Родари? А именно "Джельсомино в стране лгунов"? Помните? Пираты, прийдя к власти, перевернули весь язык (хеб чернила, пират-честный человек и пр.), чтобы теперь "любой, кто захочет нас назвать пиратом, сказал всего лишь, что мы честные люди"? Страшно не было? А мне было.

17:37 21.09.2011 | Елена
Спаси Господи!
11:41 21.09.2011 | Вячеслав
Спаси Господи!
10:16 21.09.2011 | Виталий
В этом смысле интересен фильм "Новая земля",если смотреть не как боевик,а "между строк"(лично мне он ассоциируется с шоу "последний герой").А большинство этого не видят: людей отучают думать, анализировать.Как в Др.Риме:народу(рабам)- хлеба и зрелищ,а думать и решать будет кучка "элиты".Как следствие-то о чём писал в своём комменте Карпенко Андрей.
21:56 20.09.2011 | Карпенко Андрей
В этой связи следует прежде всего сказать о готовящейся электронной паспортизации с последующей чипизацией. Можно почитать обращение братии Почаева к властям по этому поводу. Кто еще не читал, на сайте Почаевской лавры есть.
17:22 20.09.2011 | Лилия
Грустная правда. И без "большого брата" столько грязной пропаганды(

И, простите, не по теме: чаепития по средам при храме прп. Агапита Печерского проходят постоянно?

Коментар:
Как правило, постоянно. За редким исключением.

14:01 20.09.2011 | ксюня
Когда еще подростком читала 1984, мурашки шли по коже от ужаса. Бредбери, Замятин, Хаксли - для меня, придуманные ими миры казались неправдоподобными сценариями будущего и ада. Сейчас все больше ловлю себя на мысли, что жизнь (вернее современная пропаганда в масс медиа) начинает походить на их исковерканные миры, так что целиком и полностью разделяю переживания батюшки
12:52 20.09.2011 | Анна
Спасибо
09:36 20.09.2011 | Лариса
Благодарна. С утра после молитвы такой серьезный материал для размышления. Благодарна Богу за Вас, за ту глубину которую видите Вы и показываете в обычных явлениях - обычных для обывателя, не умеющего, отвыкшего, не желающего читать, - но, по сути, страшных реалиях нашей общественной и личной жизни. Удивительная широта ассоциативных картин пронизывает сознание, зажигает желанием познавать жизнь, культуру, Слово. Благодарю Бога за Вас!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: