Як по-різному входить у наше життя Великий піст! Всього декілька років тому його прихід був практично невідчутним ні для кого, крім тих, для кого він, власне, і призначений, — православних віруючих. Сьогодні його початок обов’язково відзначається рецептами пісних страв у газетах, змішаними з різними народними прикметами і забобонами. Додаються особливі пункти в меню дорогих забігайлівок і навіть нічних клубів зі стриптизом: трюфелі зі спаржею та скибочками манго під бананово-лимонним сінгапуром — строго пісне, без риби і рослинної олії! Під кінець посту ми побачимо на місці звичних повідомлень про нові колекції в місцевих бутіках транспаранти «Христос воскрес» (так і хочеться додати: «Дорогі товариші!»).

Ось так ми і живемо. Показовою є реклама млинців із м’ясом, яка обіцяє нам «масницю на весь рік». По-перше, на Масницю м’ясо не їдять, по-друге, сам «м’ясопусний» чи «сиропусний» тиждень, як офіційно називається він у церковному календарі, передує посту і завершується нічим іншим, як неділею Прощення. Ще дуже гарна реклама різноманітних розчинних каш: настав час посту, і тепер за їх допомогою можна жити так само смачно і безтурботно, як і раніше. Але ж уся суть посту і є саме в тому, що людина добровільно відмовляється хоча б на деякий час від ситості та безтурботності!

Сучасна людина не хоче ні від чого відмовлятись. Вона хоче вибирати часи. Як турист, що пробігає від одного цікавого місця до іншого, щоб увечері заскочити в літак, так і не побачивши країни перебування, чи як сита дитина, яка від нічого робити виколупує родзинки з булки, сучасна людина святкує вічну Масницю з м’ясом, дізнається про час посту з газетних заміток і, не поговівши ні хвилини, з задоволенням розговляється на Великдень, причому часом навіть достроково.

Але таким чином сучасна людина тільки обкрадає сама себе. Масниця весь рік, свято кожен день — насправді повна відсутність свята, так само, як і картина, зафарбована малярним валиком в один колір, перестає бути картиною і стає фарбованим полотном. Великоднє яєчко, з’їдене вночі, після довгої служби, яка увінчує очікування Страсного тижня і сорокаденного посту, нізащо не порівняти за смаком з таким самим яєчком, з’їденим лише тому, що по телевізору про Великдень розповіли.

Та повернімося до нашої пісної теми. Непомітні раніше розмови про піст в останні роки виплескуються на вулиці, проникають у дружні робочі колективи, і виявляється, що в обідню перерву тому, хто не постить, вже й незручно поглинати свої сосиски. Православним випадає прекрасна можливість свідчити про віру, тільки свідчення це стає винятково гастрономічним: що можна, а чого не можна. А шкода, адже більше двох з половиною тисячоліть тому пророк Ісая зумів сказати про піст зовсім по-іншому: «Ось піст, який обрав Господь: розірви верети неправди, розв’яжи узи ярма, і пригнічених випусти на волю, і знищ будь-яке ярмо; розділи з голодним хліб твій, і бідних, що блукають, заведи у свій дім; коли побачиш голого, зодягни його, і від єдинокровного твого не ховайся. Тоді відкриється, як зоря, світло твоє, і зцілення твоє скоро зросте, і правда твоя піде перед тобою, і слава Господня буде супроводжувати тебе».

Втім, можна сподіватись, що Господь не настільки перебірливий, як автор цього допису. Мабуть, Він прийме навіть і такий піст, на який ми здатні. Адже як би погано ми не постили — все одно настане Великдень!

Джерело: Киевская Русь.