Ви знаєте, чому вимерли динозаври? Коли багато років тому на планеті різко похолоднішало, ці величезні рептилії не змогли правильно вибрати дистанцію, щоб зігріти одне одного. Тиранозаври й целофізиси, птерозаври й рамфоринги почали мерзнути. Намагаючись зігрітися, вони тулилися до родичів. У результаті — кололи сусідів своїми гострими шипами. Неприємний досвід змушував їх відсуватися один від одного занадто далеко, і вони замерзали на самоті... Це, звичайно, лише психологічна метафора. Проте вміння правильно вибрати дистанцію, вочевидь, необхідне й людині.

Подалі від начальства, поближче до кухні

Уміння обирати психологічну відстань, ступінь відкритості та проникнення в життя іншої людини стане в нагоді в першу чергу на роботі. Начальство найчастіше не любить фамільярних і занадто цікавих співробітників, які бажають завести з керівництвом дружні стосунки. Це може сприйматися як замах на «висоту положення» й трактуватися як неповага. А якщо вже начальник іде на неформальні стосунки, то для підлеглого вони потім обертаються додатковою відповідальністю і роботою в позаурочний час. Тому народна мудрість давно вирахувала безпечну дислокацію: «Подалі від начальства, поближче до кухні». Нехай і не перепаде тобі медалей від керівництва, зате й головного болю трохи менше буде. Про це писав Грибоєдов у своїй п’єсі «Лихо з розуму»:

...Минуй нас пуще всех печалей

И барский гнев, и барская любовь.

Підлеглі ж зазвичай цураються шефа, який впадає в гіперопіку й батьківську турботу. Тому що з досвіду знають, що такий «батько» від турботи легко переходить до виховних заходів, і тоді — «рятуйтеся, хто може».

Буває й так, що вчорашній приятель отримує підвищення. Тоді, найчастіше, не обійтися без «відкриттів». Еріх Марія Ремарк попереджав, що про характер людини дізнаєшся лише тоді, коли вона стає твоїм начальником.

«Ми» — або «я» і «ти»

У сімейних відносинах правильно обрана дистанція є запорукою миру та спокою. Звичайно, слід враховувати, що сім’я — це система, яка стрімко розвивається, і потреби кожного її члена на віддаленні й у наближенні постійно змінюються. Ростуть діти, їм потрібно більше свободи. Підлітки ніби кажуть: «Відійдіть від мене, але так, щоб я відчував, що мене люблять». Це складне завдання вирішується виключно шляхом пошуків і міркувань. Та й дорослі періодично «спалахують» тими чи іншими ідеями й можуть вимагати більшої віддаленості — звичайно, щоб за деякий час повернутися. Адже стосунки й складаються з міні-уникнень і максі-контактів. Людина схожа на прив’язаний до берега човен, який, слідуючи за хвилею, то віддаляється, то наближається до пристані. Але, як і човен, кожна людина прив’язана до свого «берега» — силою любові, вірності й обов’язку.

І якщо ми не хочемо задушити членів сім’ї в обіймах своєї любові, іноді важливо вміти відходити на безпечну відстань. З такої відстані, до речі, не так болісно відчуваються вибухи та землетруси в сусідніх «галактиках». Та й ситуації, описаної ще святителем Феофаном Затворником, створювати немає сенсу: «Тут один одного тіснять, в’яжуть і тиранять; ніхто своєї волі й свободи не має. Одягатися як хочеш не смій, ступати як хочеш не смій, говорити теж — і нічого не смій як хочеш». Звісно, у кожної сім’ї повинні бути свої закони й обов’язки. Проте всі вони повинні враховувати слабкості й достоїнства, інтереси та особливості кожного члена сім’ї.

У сім’ї важливо й не «замерзнути» на самоті. Добре б уміти дарувати близьким любов, правильно підбираючи зрозумілу й приємну їм форму вираження своїх почуттів. Якщо чоловік не любить слів про любов, він може не реагувати й навіть активно чинити опір постійним зізнанням. Зате, можливо, добре зрозуміє мову м’ясних відбивних і гарячого пюре. І якщо молода дружина поки не готова оцінити подарунки у вигляді нової сковорідки й кухонного фартуха, спробуйте по-старому — парфуми й квіти.

У сім’ї є час для «ми», коли всі захоплені спільною справою, дозвіллям, — і є час «я» і «ти», коли кожен зайнятий своїм. Є люди, яким важко бути «ми», але це не означає, що сім’я для них не важлива. Просто їм частіше за інших хочеться побути на самоті. Є люди, яким важко бути «я» — їм постійно потрібен хтось поруч, їм важко приймати самостійні рішення. Всі ми різні, і всі дорогі для свого Творця.

Друг

Мудрі люди кажуть, що і з друзями правильно обрана дистанція дає хороші результати. Головне розуміти, яка дистанція потрібна вам, і не ображатися на те, що друзі обирають свою. Григорій Ландау зауважував, що не потрібно плутати невміння себе захистити з готовністю собою пожертвувати. І якщо друзі не готові заради нас на подвиг, залишмо їх у спокої, але не в забутті. Кому ж хочеться повторювати помилки динозаврів?

«Свої»?

У людини, яка ходить у храм, часто виникає ілюзія: всі ми православні, всі ми тут «свої». А зі «своїми», таким чином, можна й потрібно поводитися по-свійськи. Можна ставити недоречні запитання, робити зауваження, давати поради, коли не просять, дзвонити о 8-ій ранку й об 11-ій вечора. Звернення «брати і сестри» часом сприймається майже буквально. Однак, хоча християни й споріднені по духу, вони дуже відрізняються за рівнем освіти, культури, суспільного становища, фінансовими можливостями та колом інтересів. І те, що ми в Церкві, означає, що ми лише вчимося любити й приймати все різноманіття форм життя наших одновірців, а зовсім не те, що ми це вже вміємо. Так що давайте відчуємо різницю і виберемо дистанцію. Інакше дистанція може вибрати нас сама у вигляді різкого похолодання у стосунках і «мокрих опадів».

Довжина дистанції

Під час роздумів про те, що важливо обирати дистанцію, мимоволі постає питання: а з чого вибирати? Якою вона буває?

Буває дуже довгою. Настільки довгою, що люди на різних її полюсах почуваються чужими, «застібаються на всі ґудзики» і поводяться «як треба», бо бояться, що їх не сприймуть, не зрозуміють. І хоча з такою дистанцією не дуже затишно, проте й вона буває потрібною — на тій же роботі, наприклад. Якщо ж два співробітники почнуть повільно рухатися назустріч один одному, то через деякий час їм стане тепліше, вони навіть можуть почати жартувати, але говорити про себе їм поки не хочеться. Швидше за все, на питання «як у тебе справи?» один із них відповість: «Нормально», — а не вдасться в докладну розповідь. При подальшому просуванні в кожного з них почне складатися певне ставлення до людини навпроти, і вони навіть зможуть про це сказати вголос. Їм захочеться більше дізнатися про іншого, розповісти щось про себе.

Так народжується (або не народжується) дружба. І чим більше двоє будуть відкриватися один одному, тим більше буде виникати побоювань, складнощів, але ж і радості від спілкування. Вони можуть бути готові висловлювати відверто свої почуття й слухати про емоції іншого. Коли ж вони зблизяться майже впритул, то й не помітять, як почнуть ридати над прикрощами один одного й радіти разом. Вони стануть спорідненими душами — або зрозуміють, що не створені один для одного. Цей шлях дуже довгий, і не всі готові пройти його до кінця. Кожен може зупинитися там, де йому зручно або безпечно. Або змушений буде зупинитися, коли його напарник відмовиться рухатися далі.

Разом тісно, порізно нудно — кому не знайома ця ситуація? І все ж обирати крайнощі — не вихід. Адже між точками максимального віддалення й максимального наближення є ще багато інших дистанцій. Вибір за нами. І не завжди він залежить лише від нашого бажання. Бажання іншого й розмір «шипів» теж було б непогано врахувати.