Підписатись на розсилку нових статей

С 2009 года журнал издается при поддержке Международного благотворительного фонда в честь Покрова Пресвятой Богородицы


Журнал «Отрок» приглашает авторов для сотрудничества! Пишите нам на адрес: otrok@iona.kiev.ua

Рекомендуємо відвідати

Свято-Троицкий Ионинский монастырь Молодость не равнодушна Покров Страничка православной матери Журнал Фамилия Ольшанский женский монастырь

Наші друзі

Від Медеї до Сольвейг

Перечитавши вже написанні мною статті, я подумала, що мені, напевне, докорятимуть за те, що я зловживаю темою розлучень і стомливо моралістична. Я дозволю собі сподіватися, що це не дамське захоплення любовною тематикою, а просто я пишу про те, що є епідемією в ті часи, коли мені доводиться жити на світі. Якби лютувала зараз чума, чума була б найважливішою, хоча, можливо, писати про неї не довелося б, оскільки цей рід зла так легко не замаскуєш під природність, романтичність, радість життя, молодість, нову молодість, потребу в щасті тощо.

У К. С. Льюїса в «Листах Баламута» старий чорт дає поради небожу про те, як спокушати людей. Серед його порад є й така: «Гра полягає у тому, щоб люди бігали з вогнегасниками під час повені й переходили на ту сторону човна, яка майже вже під водою». У часи млявості та інтелектуальної ліні біси підказують нам боротися з нетерпимістю і категоричністю суджень, щоб усе вже зовсім розповзлося і втратило форму. Зараз (за Льюїсом неважко визначити з чиєї подачі) навіть тінь пуританства виглядає похмурим опудалом, моралізаторство не в моді, а розпуста підноситься як весела свобода. Я дозволю собі навалитися на задертий борт човна, а не бігти до того, біля якого й так сила-силенна народу.

Отже, оскільки зрада нині така поголовна, мені хочеться поговорити про тих, кого зрадили. Велика література розповідає нам, як по-різному ведуть себе покинуті люди. І мені здається, що в цієї теми два полюси: антична Медея ― і Сольвейг Ібсена, відома багатьом завдяки музиці Гріга.

Розпочнемо з Медеї. Поруч із нею меркнуть ревнощі Отелло, який поспішив, і Алеко, який вчасно встиг. Медея, без допомоги якої Ясон не добув би золоте руно, а загинув би, біжить з Ясоном із рідної Колхіди і стає його дружиною. У Ясона та Медеї ростуть два сини, але егоїстичний та прагматичний Ясон задумав женитися на доньці коринфського царя Креонта Главці.

Зі зради Ясона та гніву Медеї розпочинаються обидві славнозвісні трагедії: «Медея» Еврипіда та «Медея» Сенеки. Бажання помститися в Медеї сповнене страшної сили: вона посилає нареченій чоловіка отруєний плащ, що губить і Главку, і її батька. Але біль, який хоче заподіяти Медея Ясону, повинен бути сильнішим ― і вона заколює кинджалом обох своїх синів, щоб знеміг від горя їхній батько. У фіналі обох трагедій Медею відносить колісниця, запряжена крилатими драконами, і ми відчуваємо, що це саме той транспорт, який Медеї пасує.

Мені доводилося колись читати в газетах жахливу бувальщину про те, як покинута дружина підстерегла та вбила семилітнього хлопчика, який народився у новому шлюбі, про виплеснуту в лице суперниці (в іншому випадку красуні, яка відмовила) кислоту. І хоча у фіналі подібних історій з’являються не крилаті дракони, а люди в міліцейській формі, інфернальна суть цих учинків не менш очевидна, і вже однаково, справедлива чи несправедлива образа штовхнула людину до пекельної безодні.

Ткачиха й баба Бабариха, які уособлюють стихію зла у «Казці про царя Салтана», теж своєрідні «медеї»: «В бочку з сином посадили, засмолили, покотили». Але якщо ми вдивимося в цих злодійок, ми побачимо, що вони втілюють у собі й те, що в просторіччі зветься словом «бабство»: вони скандальні, вони сварливі, вони повні готовності все вилаяти.

І ось зараз мені хочеться звернутися до людей, які перенесли тяжку образу. Люди ці (набагато частіше таки жінки), напевне, знають, що їхнє справжнє невигадане страждання дуже скоро починає дратувати близьких. Тривалий час чекати співчуття, жаліти себе, дозволяти собі кепський настрій, перетрушувати в собі образу ― це шлях у баби Бабарихи. Можливо, неприємно, але корисно задуматися, що баба Бабариха, певно, була б значно милішою жінкою, якби цар Салтан обрав її, а не її молодшу сестрицю.

Християни знають, що образа та гнів, навіть справедливі, ― гріхи, з якими потрібно боротися. Кожній людині доводиться продиратися до самої себе через особисту схильність до гріха. Пристрасті трясуть нас, як напади безумства. Божевільному, який страждає на манію переслідування, погано, коли підступає хвороба. Тому бідоласі, який уявляє себе Наполеоном, можливо, саме під час нападу найкраще. Страсті гніву та образи болісні відразу, блудодій же або честолюбець, який досяг успіху, схожий у своїй радості на «Наполеона», який скаче в ліжку. «Наполеонів» не лікують коронацією. Гнів та образу не можна лікувати ні помстою, ні жалощами до себе.

Інколи буває дуже важко не вигадувати собі розраду, а просто залишатися у світі правди, щоб урятуватися. Це тим складніше, що найчастіше йдеться не про те, щоб потерпіти, і все налагодиться. Найчастіше йдеться про такі втрати, які потребують терпіння до гробу. Приклад такого терпіння ― Сольвейг Ібсена.

Є книги, які потребують спільного повільного читання з побіжною розмовою (а ця ще й із сюїтою Гріга) З-поміж них, безперечно, «Пер Гюнт», який перевантажений символікою, громіздкий і складний усередині, але від того не менш дивовижний.

На початку цієї драматичної поеми ми бачимо Пера Гюнта, сина розореного селянина, двадцятилітнім рослим і гарним ледарем, який славно бреше, вплітаючи у свої розповіді норвезькі казки та перекази, який охочий до сільських свят і танців, і побитися готовий, і випити. У той же час він привабливий добряк, якого лає на чому світ стоїть і тремтливо любить його мати ― сухенька маленька бабця Озе.

У самий день весілля доньки сільського багача Інгрід Пер викрадає закохану в нього Інгрід та відводить у гори, хоча в душу йому запала донька переселенця юна Сольвейг, яку бачив він із золотими косами в стрічках, покірну батькам і з молитовником у руці.

На ранок Пер та Інгрід сваряться у горах.

― Ти зманив…

― Ти піддалася…

― Я була така безутішна…

― Ну а я був напідпитку.

Чорт забрав би всі споминки,

Чорт побрав би вас всіх, баб...

Крім єдиної одної…

Не лише Пер захоплюється Сольвейг. Пер, який намагався було залицятися до неї, зворушив її серце. І коли Пера за його безчинство на весіллі висилають із села й він будує собі хатину в горах, Сольвейг прибігає до нього, щоб залишитися назавжди. Пер вражений щастям, він впускає Сольвейг у свій дім і вирушає у ліс ненадовго за дровами. Але тут до нього приходить все те, що сталося з ним до цієї зустрічі.

Мені варто трохи повернутися назад і розповісти, що, відправивши Інгрід вниз у село, Пер провів ніч із трьома бувалими несамовитими пастушками, які співали й танцювали, готові переспати навіть із тролями. А на ранок Пер зустрів доньку головного троля ― Діда з Довру і в якомусь безоглядному куражі, граючи та жартуючи своїм життям, вирушив до тролів як її наречений. Усім нам відразу згадується блискучий Гріг, але я хочу розповісти, що Пер погоджується скинути людський одяг, причепити хвіст, прийняти за частування коров’ячу сечу та гній, але рішуче опирається намаганню Доврського діда «поскребти» йому очі, щоб він став бачити, як тролі, потворне прекрасним, а прекрасне потворним. Тролі б убили Пера, якби не дзвін і не непідвладність Пера силам зла, оскільки за нього моляться жінки: мати, Сольвейг, можливо, Інгрід.

І ось у мить свого найвищого щастя, залишивши лише на хвилинку Сольвейг, щоби до неї повернутися, Пер зустрічає жінку в зеленому ― тролиху, з якою він збирався одружитися. І вона приводить йому уродця-сина, який народився від «блуду в думках». Тролиха обіцяє бути завжди поруч і вимагати своєї частки пестощів, коли Пер буде із Сольвейг. Пер згадує й Інгрід, і тих трьох, які «скакали, як кози на пасовищі», і, жахаючись власного бруду й чистоти Сольвейг, легкодухо й боягузливо тікає, щоб навіть не поглянути їй в очі.

Спустившись таємно у село, він пробирається додому й у смертний час Озе, своєї матері, згадує разом із нею, як у дитинстві вона грала з ним у подорожі на чарівних санях. І молодість Озе, і дитинство Пера, і норвезькі казки, і смертний шлях Озе зливаються воєдино на сторінках, які я беруся назвати одними з найзворушливіших у всій світовій літературі.

А потім постає довга історія мандрівок Пера, опис його багатогрішного життєвого шляху: він перетворюється на багатого поважного пана, а постарівши, повертається до рідного краю і в горах, у своїй хатині, чує спів Сольвейг і розуміє, що його єдино можливе щастя було тут. Але життя не повернути, і Пер так і не наважився показатися Сольвейг на очі.

І ось тут, у рідних горах, Пер зустрічає свою смерть у вигляді зловісного Відливника ґудзиків, який прийшов переплавити душу Пера, оскільки він не годився ні для Раю, ні для пекла: «Грішив завжди злегка лиш, трошки. Завжди вважав, що гріх ― лиш бризки бруду; взяв ― і струснув». Пера лякає розчинення у ніщо, і він просить відстрочення, щоб довести, що він достатньо хороший, він особистість, він був самим собою. Пер отримує відстрочку й радіє зустрічі з Доврським дідом ― тролем, просячи його засвідчити, що він навіть поміж тролей, ризикуючи життям, побажав залишитися самим собою. Троль його розчаровує, пояснюючи, що Пер саме запам’ятав девіз тролей і все життя його додержувався.

Різниця між тролями й людьми в тому, що людина стає самою собою, а троль упивається самим собою. Девіз тролів: «Будь вдоволеним самим собою» саме й став життєвим кредо Пера. «Не у хвості й не в рогах, а в дусі тут уся справа; в душі будь тролем, з вигляду ж будь-чим! У слові «вдоволений» ― центр ваги: воно перемінює людину на троля», ― так роз’яснює Перу істину Дід із Довру.

Зазнавши фіаско, Пер просить у Відливника ґудзиків нового відстрочення, щоб довести, що він справжній грішник, і для цього проводить Відливника до Сольвейг, очікуючи, що Сольвейг звинуватить його за справедливістю жорстоко. «Він кидається до дверей хатини, які в цю хвилину відчиняються, і на порозі з’являється Сольвейг у святковому вбранні, з молитовником, завернутим у хустину, і з посохом у руці. Вона стоїть пряма, струнка, з покірливим виразом обличчя». Сольвейг посивіла й осліпла, вона шукає Пера навпомацки. Напрошується думка, що вона осліпла від сліз, очі виплакала. А можливо, ця фізична сліпота ще й символ блаженного невідання гріховності Пера. Ось уривок із останньої зустрічі Сольвейг із Пером:

Пер Гюнт

Так говори ж!

Де був «самим собою» я ― таким.

Яким був створений, ― єдиним, цілим.

З відбитком Бога на чолі своїм?

Сольвейг

В любові, вірі та моїй надії.

Сольвейг співає, і її пісня завершує драму. За цим фіналом ми можемо припускати, що Господь приймає її вистраждане прощення, її слово останнє, і Сольвейг Пера рятує.

У процитованій мною ремарці про Сольвейг є порушення достовірності: сліпій жінці не потрібен молитовник. Але Ібсену, очевидно, було важливо показати, що Сольвейг вийшла з дому, щоб іти до церкви, що вона все своє життя була з Богом.

Мабуть, закінчити цю статтю варто словами з проповіді: «Син Божий страждав до смерті не для того, щоб ми не страждали, а для того, щоб страждання наші стали такими, як у Нього».

Опублiковано: № 7 (18) Дата публiкацiї на сайтi: 10 September 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв

Від Медеї до Сольвейг

Ірина Гончаренко
Журнал «Отрок.ua»
Оскільки зрада нині така поголовна, мені хочеться поговорити про тих, кого зрадили. Велика література розповідає нам, як по-різному ведуть себе покинуті люди. І мені здається, що в цієї теми два полюси: антична Медея ― і Сольвейг Ібсена, відома багатьом завдяки музиці Гріга.
Розмiстити анонс

Результати 1 - 2 з 2
12:30 13.08.2011 | Аня
"баба Бабариха, вероятно, была бы гораздо более милой женщиной, если бы царь Салтан выбрал ее, а не младшую сестрицу"
Кажется, это опечатка?

Ведь "с сватьей бабой Бабарихой", и Гвидон "жалеет он очей старой бабушки своей" (кусая ее в нос, а не в глаз, как тетушек).

00:21 05.08.2008 | lida
Спасибо огромное за статью!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: