За матеріалами книги «Дерзай, дщерь!»
Дай місце мені, Магдалино, біля Христових ніг...
(свт. Димитрій Ростовський)
Євангеліє дарувало жінці так багато, воно одухотворило її служіння змістом настільки високим, що ніякі жертви не здавалися їй надто великими у чистому світлі Божественної любові. З повним самозреченням вона поділяла подвиг апостольства: крім Марії Магдалини, скільки жіночих імен згадується в16-й главі Послання до римлян! Потім мучеництво під час гонінь, коли на долю жінки випали страждання вдвічі тяжчі — не тільки фізичні, через слабкість тілесних сил, але, значно страшніше, душевні: доводилося відривати серце від найближчих, залишати на землі дитину чи бачити її катування та загибель (такі епізоди можна зустріти в житті православних мучениць Перпетуї, Іулітти, Софії та інших). Але і без очевидних мук яке героїчне терпіння мало бути, аби зберегти шлюб із чоловіком, що не бажав і чути про Христа, і, день по дню у покорливості та смиренні долаючи язичницький уклад, виховувати дітей в правилах віри і тим сприяти майбутньому процвітанню Церкви (почитайте про святих Моніку, Нонну, Анфусу та інших). «Які жінки у християн!» — дивувалися досвідчені римляни.
Відкриймо Євангеліє та побачимо, що головна дійова Особа у події Різдва нашого Спасителя — Діва, Жона, Мати, від Якої Він прийняв плоть і кров, Яка вигодувала Його і як могла зберігала в скорботній земній юдолі. Сорокаденне Немовля за навіянням Духа Святого зустрічає в храмі не лише Симеон Богоприїмець, але й пророчиця Анна. Чи не підтверджують цю симетрію слова: Хто Божу волю чинитиме, той мені брат, і сестра, і мати (Мк. 3, 35)? Ісус без жодних докорів і повчань зцілює Симонову тещу (Мк. 1, 31), кровоточиву (Мф. 9, 20-22; Мк. 5, 33-34; Лк. 8, 48), скорчену (Лк. 13, 12-13). Жаліючи матір, Він воскресив її сина (Лк. 7, 13); врятував від розправи взяту в перелюбстві (Ін. 8, 3–11) та простив іншу грішницю (Лк. 7, 36-50), поставивши її навіть у приклад фарисеям. За взірець Він ставив удову з її лептою (Мк. 12, 42-44, Лк. 21, 2-4),маючи на увазі високу шляхетність душі, що жертвує матеріальним заради духовного.
Якби Господь хотів вказати жінці її місце рабині, то вдалий для цього епізод — сцена в домі Марфи і Марії (Лк. 10, 8-42).Східний звичай начебто наказує жінці вчасно подавати закуску і мовчати, коли джигіти розмовляють; але Він — зовсім навпаки: не Марію відсилає на кухню, а Марфі, заклопотаній жіночими справами, хоча й дружньо, з любов’ю, дорікає суєтністю, і зовсім не засуджує кмітливу Маркелу (так, за переданням, звали служанку Марфи), що перериває Спасителя окликом захвату: Блаженна утроба, що носила Тебе... (Лк. 11, 27).
Відповіді Ісуса на питання фарисеїв про шлюб також осоромлюють старо—рабинські погляди та звичаї: Господь стверджує цілком рівні вимоги до чоловіка і дружини; більше того, за Його словом, саме чоловік має покинути батька й матір і пристати до дружини своєї (Мф. 19, 5) — те, до чого пристають, хіба не повинно бути ґрунтовним?
Ніхто з євангелістів не запам’ятав жодного слова Спасителя, яке б ображало нашу стать. Цікаво провести паралель, міркуючи, чому ніхто з жінок не зрадив Христа і чому Він по Своєму Воскресінні явився передусім жінкам. Жінка за своєю чуттєвою природою першою — від Адама — впала, але вона ж перша і повстала — визволення першим отримало саме жіноче єство через Матір Божу, що виносила і народила Господа. Скільки разів Господь гнівно викривав іудеїв, та й самих апостолів: Роде невірний і розбещений (Мф. 17, 17), Безумні й запеклого серця, щоб повірити (Лк. 24, 25), але жінок Він не викриває, а тільки підбадьорює: Не плач!(Лк. 7, 13); Ти звільнюєшся від хвороби твоєї (Лк. 13, 12); Іди з миром і будь здорова від хвороби твоєї (Мк. 5, 34); Я не засуджую тебе(Ін. 8, 11).
Чому ж Христос особливо милостивий до жінок? Хтось скаже — співчував слабкій статі, шкодував «немічний сосуд». Вірогідно. Хоча... Одна дівчина прочитала вперше — навіть не в Євангелії, а в якомусь світському часопису про день жон-мироносиць і була вражена: «Вони всі розбіглися! Сиділи десь під замком і тремтіли! Апостоли! А ці... теж, може, тремтіли, але пішли до Нього!»
Саме так, а перед цим стояли біля хреста, і багато жінок, які плакали та голосили за Ним (Лк. 23, 27), а та багатогрішна жона, яка омивала слізьми Його ноги і намастила тіло Його на похорон (Мк. 14, 8), згадується в Велику Середу, звичайно, не випадково, а на противагу Іуді, що зрадив Його в цей день. І по Воскресінні Він з’явився найперше Марії Магдалині (Мк. 16, 9), їй та іншим мироносицям першим відкривши головну істину християнства, — звичайно, лише тому, що представники сильної статі «заради страху іудейського» опинилися в цей момент далеко від Його могили.
І, можливо, найдорожча для нас сторінка — в Євангелії від Іоанна, 1-а глава, зустріч з самарянкою. Саме їй, жінці, відкриває Господь найпотаємнішу і найглибшу сутність віри, при цьому вона, не осягаючи і не досягаючи, звичайно, як і ніхто інший, рівня свого Співрозмовника, ставить цілком осмислені питання, піднімаючись на висоту догматів (як відзначив це свт. Григорій Богослов) і сильно відрізняючись, скажімо, від Никодима (можна порівняти: Євангеліє від Іоанна, 3 — поруч).
Християнство докорінно змінило «чоловічі» пріоритети язичницького світу: працю, війни, збагачення; воно навчило працювати над своєю душею, воювати з силами пітьми, багатіти в Бога. Сторінки Євангелія переконують, що перед Богом приналежність до тієї чи іншої статі цілком байдужа: спасіння обіцяно не чоловіку чи жінці, а людині.
