Вірність до смерті

У кутку моєї кімнати висить ікона Спасителя із запаленою перед нею лампадою. Я звик до неї й рідко замислююся над тим, яке місце ікона займає в моєму житті. Православна прикраса інтер’єру, щось звичне для молитви, одна з обрядових сторін Церкви, краса, зрештою... Ось що значить ікона для побутової свідомості. Але за цими барвами розкриваються безодні.

Наближається перша неділя Великого посту. Я готуюся до проповіді про торжество іконошанування, перебираю в пам’яті все, що знаю про «богослов’я у барвах». Дві речі згадуються найяскравіше.

 

Середньовічна Грузія. Маленьку християнську країну постійно роздирають різні загарбники. Хоробрі благовірні воїни й мученики за Христа ― найчисленніший лик грузинських святих. Вірність Христу буквально оплачується кров’ю.

Черговий ворог — царевич Джелаль-ад-Дін — захоплює Тбілісі. Він наказує зняти купол з кафедрального собору й сідає на нього зверху. Внизу, біля мосту через Куру, поставлені ікони — ті самі, перед якими молилися багато поколінь городян. Царевич наказує жителям міста підходити по одному і, плюнувши на образ, живими перейти на інший берег. Біля ікон стоять воїни з оголеними мечами, і незгодних чекає неминуча смерть. Підходить перша людина. Хреститься, схиляє голову і востаннє цілує знайомий образ. Гострий меч миттєво відтинає голову, і тіло першого мученика кидають у річку. Підходить другий, трапляється те ж саме. Третій, четвертий... Люди стоять у довгій черзі за смертю, тріпочуть, моляться, проте, хрестяться й цілують ікони, а потім, з відтятою головою, падають у річку.

До пізнього вечора йшли до Христа православні тбілісці, омивалися кров’ю і відходили в Небо. На ікони не плюнув жоден. З подивом спостерігав Джелаль-ад-Дін за мучениками, яких він захопив, але не поневолив.

Середньовічна Японія. Європейські мореплавці відкривають для себе цей острівний народ і відкривають для японців європейську цивілізацію. Гавані повні кораблів, чиї паруси прикрашені хрестом. Дивовижні товари наводнюють країну. Проповідують нову віру. Європейці вивчають японську мову, перекладають на неї Євангеліє. Безліч туземців відгукується на проповідь про Христа, приймають нову віру. Сьогуни (правителі) сприяють цьому і навіть дозволяють здійснювати служби й молитися у своїх замках. Проте згодом японці відчувають недобре. Успіх католицької місії загрожує колонізацією країни. Релігія може послужити інструментом політики. До того ж, місіонери, які наповнили країну, не являють приклад християнського життя. Представники різних чернечих орденів ворогують один з одним. Японці приймають радикальне рішення — вони виганяють усіх європейців і забороняють їм відтоді з’являтися на островах. Японія на довгі століття свідомо ізолює себе від усього світу. Завдяки цьому вона уникне долі багатьох країн Індокитаю і ніколи не буде колонією. Але всередині країни залишається багато християн-японців. Що робити з ними? Їх вирішують виявити й знищити.

Виявляють християн особливим способом.

Сьогунам зрозуміло, що є речі, які християнин не зробить за жодних обставин. Наприклад, не наступить на ікону Христа. І ось озброєні загони об’їжджають країну і в кожному селі пропонують людям одне й те саме ― потоптати ногами образ Спасителя. Розрахунок виявився правильним. Віруючі одразу виявляють себе категоричною відмовою.

На них усіх чекала болісна смерть.

 

Для грузин і японців, для греків і росіян, для православних християн будь-якої національності завжди було зрозуміло, що Христос ― не тільки Слово Отця, але й — Образ Бога невидимого. Шанувати треба не тільки Його Книгу, але і Його Образ. Ікона не тотожна природі Зображуваного, але тотожна Його Особі.

 

У кутку моєї кімнати висить ікона Спасителя із запаленою перед нею лампадою. Я часто дивлюся на цей образ і звик до нього. Але сьогодні, згадуючи мучеників, я дивлюся на ікону ніби вперше ― і бачу в ній святиню, за яку можна померти.

Опублiковано: № 1 (20) Дата публiкацiї на сайтi: 03 September 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Вірність до смерті

Вірність до смерті

Андрій Ткачов
Журнал «Отрок.ua»
Наближається перша неділя Великого посту. Я готуюся до проповіді про торжество іконошанування, перебираю в пам'яті все, що знаю про «богослов'я у барвах». Дві речі згадуються найяскравіше.
Розмiстити анонс

Результати 1 - 1 з 1
17:57 14.02.2013 | Ярослав
Очень сильно написано. Мученики - свидетели Воскресения. Только зная, что ты вновь оживёшь - можно идти на верную смерть.

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: