Підписатись на розсилку нових статей

С 2009 года журнал издается при поддержке Международного благотворительного фонда в честь Покрова Пресвятой Богородицы


Журнал «Отрок» приглашает авторов для сотрудничества! Пишите нам на адрес: otrok@iona.kiev.ua

Рекомендуємо відвідати

Свято-Троицкий Ионинский монастырь Молодость не равнодушна Покров Страничка православной матери Журнал Фамилия Ольшанский женский монастырь

Наші друзі

«Уся сила душі — це молитва»

Зовсім нещодавно у світ вийшло нове видання «Старець Йосиф Ісіхаст. Повне зібрання творів» у перекладі архімандрита Симеона (Гагатіка). Ця книга, яка, імовірно, стане настільною для кожного читача-християнина, об’єднує раніше опубліковані листи й творіння афонського старця, а також недавно віднайдені. Адресати цих послань відійшли в інший світ, тому тільки зараз цей спадок став відкритим для всіх читачів. Інтерес до особистості старця Йосифа не вщухає, про що свідчать численні перевидання різними мовами його епістолярного спадку. Поради старця та опис його аскетичних подвигів надихають і свідчать, що святоотецька традиція жива й до сьогодні.

Іоанну, студенту Богословської семінарії Чесного Хреста, Бруклін, Бостон Свята Гора, 5 червня 1959

Дорогому моєму Іоанну бажаю міцного здоров’я і просвіти від Бога. Най відкриє Він твій розум Духом Своїм благим, як Він зіслав Його святим Своїм учням. Отже, добрий сину, бійся Бога і твори Його заповіді, і благо тобі буде.

Сьогодні я отримав твій лист, прочитав його і дуже зрадів тому, що ти просиш поживи для своєї душі. Спонукай себе, добре моє дитя, і передусім твори Ісусову молитву. Згадуй Ім’я Боже, аби й Бог згадав тебе в годину спокуси.

Що б ти не робив, [роби те] з роздумами і розважливістю і кажи собі кожної миті: «Іоанне, будь уважним, тебе бачить Бог. Він тут, поруч з тобою. Він усе бачить, і бачить добре. Ти нічого не можеш приховати від Нього. Ти — черв’як поруч з Ним, мураха».

Адже Бог є Бог всевидящий, Він бачить усе довкола. Перш ніж твій розум спробує утворити помисел, Бог це вже знає. Чому ж ти не бачиш, [що це так]? Бачення Бога є відання про Бога.

Отже, коли ти не грішиш, не брешеш, не засуджуєш, не маєш злих помислів проти свого ближнього, тоді в тебе є страх Божий. Тоді ти мудрий і осягаєш Бога. І аби не засмутити Його, не грішиш. І це є бачення Бога. <...>

Молюсь про тебе від усієї душі.

Смиренний старець Йосиф

Сестрі Ергіні

...Він отямиться і зрозуміє, що життя — це сон, [сон,] що швидко минає. Марнота, марнота, усе минає. Коли вже Всесильний послав йому нагадування, чому він, благословенний, цього не сприймає? Щось схоже було й зі мною. Ти цього не пам’ятаєш? Зів’яла квітка, зів’яла — і дала мені зрозуміти марноту всього. Він наш брат, і ми за нього переживаємо. Але зцілиться він своїми власними сльозами, а не тільки нашими.

Тепер, дорога моя сестро, розкажи про справи твоєї родини. Май терпіння — я з вами у вашому домі. Очима серця ти можеш мене побачити. О добра моя сестро, ваш дім у Піреї значить для мене, грішного, більше, ніж дім, де я народився.

Живучи там, у цих стінах, я прийняв рішення піти з миру. Там я зібрав усю свою одіж і взяв благословення нашої поважної матері.

Приймайте вбогих, напувайте спраглих, утішайте стражденних. У вашому домі я виразно побачив істину. З радістю я прожив би з вами ще більше, але мені час. Сподіваюся, колись ви зробите ваш дім оазою для багатостраждальних.

Милостиню твою ми всі прийняли з великою радістю. Прийми й від мене дещо в благословення для дорогої нашої невістки.

Нехай буде з Вами благословення спільної нашої Матері, найсолодшої Пресвятої Богородиці Міртідіотісси.

Старчик Йосиф

Черниці Євпраксії
Свята Гора, 28 жовтня 1948

Дитятко моє дороге, лоно душі моєї, Євпраксіє, зичу тобі всього доброго!

Дитя моє, Євпраксіє моя, я отримав твій лист і твою фотографію і радію, що ти здорова. Що стосується нашого здоров’я тут, то я завжди хворий, а в інших усе добре.

Силуй себе, чадо моє. Силуй себе до молитви, бо справи наші дуже кепські. Пресвята Богородиця потроху нас полишає через гріхи ченців.

Комуністи прийшли і сюди, жінки й чоловіки, і сплюндрували все*. Крамниці, монастирі. Золотими монетами набивали мішки. Продуктові крамниці спустошили. Узяли полоненими 300 робітників і пішли. Ті, хто залишився, заберуть те, що не змогли віднести одразу. Навантажили 250 мулів і відправили їх у Болгарію.

* Йдеться про вторгнення партизан-комуністів на Святу Гору 16 (3) жовтня 1948 р., коли вони, разом з іншими безчинствами в Кареї, взяли в облогу будівлі поліції та ватопедського представництва, у якому перебував губернатор Святої Гори.

Жінки увійшли до Іверського монастиря, де перебуває Вратарниця* і куди цариці не дозволено було колись увійти для поклоніння. А тепер увійшли розбійники. Звісно, розруха добралась і сюди, на наше місце. Бо Пресвята Богородиця це місце облишить, і горе ченцям, яких не знайдуть у каятті.

* Іверська ікона Пресвятої Богородиці.

Тому я тобі кажу: силуй себе, щоб нас застали в добрий час і Господь нас прийняв.

Молюсь про тебе від усієї душі.

Старчик Йосиф

Черниці Врієні, Каламата
Свята Гора, 15 березня 1959

Чадо моє любе і благословенне, Врієно, лоно моє божественне і священне, бажаю тобі всього доброго.

Отримав я твого листа і прочитав його, і зрадів твоєму побажанню, щоб я одужав.

Дитятко моє молодше, благий наш Бог відвідав мене — бо Він любить мене — однією дуже важкою хворобою, бронхопневмонією. Поряд зі мною чергували вночі, боячись, що я відійду. Плакали мої дітки, але час ще не настав. Мені зробили сто двадцять уколів. Нарешті я трохи поправився. У мене страшна ядуха, тож якщо я для полегшення не прийму ліки, то можу задихнутися. Зараз мені краще, і ми знову пишемо братам. Отже, ти бачиш, що благодать починає тебе відвідувати, і скільки в твоїх силах, силуй себе промовляти Ісусову молитву. І побачиш, що це принесе велику користь твоїй душі.

Уся сила душі — це молитва. І як тіло укріплюється їжею і різними приправами, які ми споживаємо, так і наша душа потребує передусім молитви, читання, усного слова, прикладу перед очима, — і так вона потроху пробуджується. Адже, якщо її залишити [без цього], вона засинає, її охоплює забуття, нечулість. І треба на неї подути, подібно до того, як ми дмухаємо, намагаючись розпалити багаття. Приклад — це роздмухування вогню з жарин, покритих попелом, який є образ забуття. І від цих дмухань розгораються жарини і виробляють теплоту. Так іде нечулість, яка породжує звабу, коли людина думає, що все в неї добре, тоді як насправді — недобре.

Отже, ти, мале моє дитятко, тепер, поки в тебе є час, плач, аби зрадіти. Тужи, благай, обіймай ікону Пресвятої Богородиці, як обіймаєш свою матінку. І, як немовля, клич Матір: «Матінко моя, допоможи мені, подай мені те, що, на Твій розсуд, корисно для моєї душі». І не шкодуй для Неї слів, і будеш черпати втішну благодать щоразу, коли будеш її просити. І так надбаєш любов.

Вона подарує тобі й молитву, вона запалить полум’я і любов до Христа, бо клопочеться за нас перед Сином Своїм. І Він усі Її прохання виконує, бо Вона — Його Матінка, і Він не може Їй відмовити.

Отже, все, що хочеш, проси в Неї, наче мале дитя, яке просить у своєї матері і тягне її за спідницю, не відпускає її, обіймає її, зрошує слізьми.

Роби те, що я тобі кажу, і незабаром побачиш, скільки любові ти надбаєш від солодкої нашої Матінки. Проводь життя з чималою простотою, аби віднайти чистоту душі. Простота є ще більшим щастям для душі. Прочитай про чудеса Богородиці в книзі «Грішників спасіння», щоб у тебе з’явилася любов, бо любов — усьому голова. І я, оскільки одужав, молюся про тебе, нехай укріпить тебе Господь і Пресвята Богородиця.

Залишаюся твої молитвеником.

Старчик Йосиф

Черниці Врієні, монастир Святих Костянтина та Єлени Калогреон, Каламата
Свята Гора, 9 квітня 1959

Дороге моє дитя благословенне, Врієно, лоно моє божественне і священне, бажаю тобі всього доброго. Отримав я твій лист, прочитав і зрадів про твоє здоров’я.

Бог, дитя моє, є любов. І, спонуканий любов’ю, Він усе створив, бажаючи поділитися багатством Своєї великої любові. Бог не мав і не має потреби в людині. Він Сам по собі славний, Він — весь любов. Тому й від людині Він не затребував нічого іншого, окрім любові. Возлюби, — каже Він, — Господа Бога твого усім серцем своїм, усією душею твоєю, усім розумом твоїм і всією міццю твоєю. Таким чином, ти бачиш, що належить усе бажання своєї душі звернути до Нього. Нехай не розділяється твоя любов на батьків, на дітей, на щось матеріальне, але всю її суцільно зверни до Нього і гукай: «Ісусе мій, солодке дихання моє, світло мого життя, моя єдина любове, єдине моє поклоніння! Я вклоняюся Тобі, возлюби мене, яви мені піклування Твоєї любові, най відплачу Тобі Твоя від Твоїх. Мати солодка Христова і моя, приведи мене до Твого Сина, Якого Ти народила і Якого носиш, Носія усього». Коли ти промовляєш такі слова, як і багато інших, що спонукають до любові, неможливо не запізнати скоро по тому любов Христову. І тоді твоє серце, усе твоє нутро буде трепетати, розгоряючись від палкої Христової любові. Тоді відкриються твої душевні очі й відбіжить від тебе затьмарення твоїх пристрастей. Але, знову ж, і спокуси, і безперестанні скорботи не припиняться. Бо, щойно відійде благодать заради випробування, одразу починаються пристрасті й спокуси. І тоді знову — силування, знову — покладання початку, знову — закликання: «Спаси мене, Господи». Знову — до солодкої нашої Матінки, знову — в Її обійми, до Її персів, як немовля. І так потроху ти просвітишся.

Спонукай себе, не забувай про Ісусову молитву, бо в час спокуси вона тобі дуже допоможе.

Я не зрозумів, що значить залишення ігумені, про яке ти написала. Отож, я бажаю тобі доброго Великодня, і най стане для тебе моє посланнячко Великоднем духовним.

Я не зовсім здоровий, та благодаттю Пресвятої Богородиці й за допомогою ліків тримаюся. Смиренно молюся за вас.

Старчик Йосиф

Ченцю Пантелеїмону
Свята Гора, 17 вересня 1958

Чадо моє любе, лоно моєї душі, дитятко Пантелеїмоне!

<...> Мені, дитя моє, не обтяжливо писати тобі, бо я хочу принести тобі користь. Я люблю твою душу, ти лоно моє. Не забувай про Ісусову молитву, з нею ти отримаєш багато благодаті, твоя душа стане раєм. У цьому році до нас приїхали з Німеччини лише тільки заради Ісусової молитви. Коли ти цю молитву говориш устами безупинно, до неї звикає розум і починає її творити внутрішнім мовленням.

Розум є годівником усіх смислів і порухів думки, і добрих, і злих. І все це він спускає в серце. І якщо спущене ним буде злим, ганебним, лукавим, то серце, будучи центром, передає все це скрізь, як струм, так що напуває лукавою насолодою всі члени, збуджуючи повстання потягів до геть-усякого зла.

Так ось, якщо ти проказуєш молитву невпинно, то відбувається протилежне. Розум спускає її в серце. А ти своєю власною спонукою тримай розум лише в словах молитви, так щоб не приймати жодних мріянь. Наслухай лише слова молитви. Тоді й розум, не встигаючи утворити злого помислу, до чого він звик, очищується і з задоволенням проказує тільки молитву.

Отже, завдяки невпинному закликанню прокладається шлях від розуму до серця, через вдих і видих, і розум, слово і серце стають одним, так що серце очищується і приймає благодать, що осіняє. Тоді всередині тебе робиться Небо, рай.

Досі було роблення, а те, що після, називається спогляданням. Досягни цього, і, якщо найсолодший Ісус подіє всередині тебе, я тобі скажу чимало набагато піднесенішого. Ти тільки силуй себе. Знай лише, що вся справа — в Ісусі, без Нього не відбувається нічого. Стань гідним, щоб Він тебе полюбив, і тоді й ти Його полюбиш, і Він дасть тобі Свою благодать. Зараз ти вже поклав початок. Отож, подвизайся, щоб цей початок не покинути. Навчай цього й інших там, де ти живеш. Чим більше людей ми навернемо, тим більше возлюбить нас Господь. <...>

Коли ти побачиш, що розум втомлюється проказувати Ісусову молитву, тоді промовляй її безупинно вустами, а після й розум візьметься за неї знову. Спершу потрібна праця, але коли минуть роки, тоді вона сама лунає всередині безупинно. Вона сама очищує людину від усіх пристрастей. <...>

Наступного разу я тобі напишу побільше. Прийми цілування від старця Арсенія та мої цілування, які сповнені любові Ісусової. Він безупинно зрошує їх в моїх вустах манною великої своєї любові, мов яке дихання.

Смиренний с. Йосиф

Ченцю Пантелеїмону
Свята Гора, 29 березня 1959

Любому моєму чаду Пантелеїмону, дорогому моєму лону, райській моїй квітці бажаю усього доброго! Солодкий наш Христос нехай оберігає тебе і нехай навертає виконувати Його святу волю!

Дороге моє дитя, отримав я твого листа, і прочитав, і зрадів, і заграло серце моє про те, що добрий наш Христос починає показувати любов, яку має до тебе. Отже, будь пильний, дороге моє дитя, щоб лукавий не влаштував тобі якусь пастку, бо він дуже ненавидить добро.

Я, благе моє дитятко, почав писати тобі цього листа, але через ядуху, що почала мені дошкуляти, [призупинився і] чекав, коли вона перейде. Бо як тільки повітря стане холодним, [так одразу] вона в мене посилюється. Тому минуло кілька днів, і нарешті сьогодні, у Вербну неділю, прийшов інший твій лист, і от я продовжую. Я хотів тобі написати на іншу духовну тему, але тепер, оскільки ти мене питаєш про інше, я тобі про те й відповім.

Чернече життя — це дуже велика справа. Тут потрібне подвижництво. Воно дуже нелегке. Люди — це не ягнята, щоб їх міг пасти хто завгодно. У людей є звички й побажання, думки та незцілимі пристрасті. І ревність у всіх не одна й та сама, і воля не однакова. Легше буде вичистити всі виходки в Афінах, аніж переробити людей із пристрасних на добросердих.

Тридцять п’ять років я старець, батько численної братії, яка надзвичайно навчилася робленню та спогляданню. І я пролив усю мою кров для того, щоб перемінити людей, і знаю, яка кривава праця потрібна, щоб став хтось істинним ченцем. Дуже мало тих, хто, як Пантелейчик мій і маленький мій батюшка Єфрем, не пізнав зла. Благодать вас вберегла, і те добре, що у вас є, — від благодаті Божої. А проте, коли нема благодаті й усередині вас подіють пристрасті, тоді потрібне мистецтво з мистецтв і наука з наук, як називають святі чернече життя. Тому ти зараз заспокойся, а з часом Господь покаже, яка Його воля.

Якщо, дитя моє, чернець не віднайде невпинну Ісусову молитву і не подіє з її допомогою благодать, то неможливо, щоб до нього не повернулися назад пристрасті. І тоді він стане гіршим, аніж був у миру. І знову ж, щоб знайти втіху від молитви, він має подвизатися, з болем просити, плакати і, як мале дитя, що кричить, молитися Христу і солодкій Його Матінці, щоб Вони відкрили йому очі. Я напишу тобі, якщо одужаю, який чернечий чин. <...>

Отож, шлю тобі батьківське цілування з великою любов’ю.

Смиренний с. Йосиф

Опублiковано: № 1 (79) Дата публiкацiї на сайтi: 04 October 2016

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 1 з 1
17:45 05.10.2016 | Анна
Спасибо.

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: