Зустріч

Раннього ранку першого числа зимового місяця адара на східцях нещодавно відбудованого царем Іродом величного Єрусалимського храму, важко прихилившись до колони в грецькому стилі, сидів старезний дід, на якого тут давно вже ніхто не звертав уваги.

Поряд снували люди, несли в мішках голубів, вели на мотузках телаїм — ягнят, що стиха мекали, — і покірних биків зі сльозами в очах. Людський потік розбивався об розставлені без будь-якого порядку столи міняйл, ті голосно зазивали клієнтів і звично лаялися з конкурентами. Час від часу теплий вітер приносив дим і запах смаженого м’яса, паленої вовни й пір’я, що долітали з боку величезного жертовника, який стояв у внутрішньому дворі. Під ним ревіло, ніколи не згасаючи, вогняне полум’я.

Дід сидів із заплющеними очима, непорушно, і лише пустотливий вітер в очікуванні веселого свята Пурим грався залишками волосся на потемнілому від сонця черепі. Старий утомився. І з заплющеними очима сидів не лише тому, що, затуманені катарактою, вони майже нічого не бачили. Йому майже не потрібний був зір як такий. Все, на що падав його погляд, було настільки добре йому знайомим, у таких подробицях закарбувалося в голові, що бачити це ще раз не було жодної потреби.

Ось десь праворуч задзвеніли монети, і він, не розплющуючи очей, знав і внутрішнім зором бачив, що міняйлові Іцхаку сьогодні випав великий прибуток, і бачив вираз його обличчя і злегка тремтячі руки, коли він складав монети в торбинки. Саме такий вираз обличчя був у батька Іцхака, і так само трохи тремтіли руки в його діда і прадіда. І прапрадіда... Воістину: днів свого життя небагато на пам’яті матиме, то Бог у серце шле радість! Наймарніша марнота, нескінченна марнота. З року в рік.

Фраза з Екклезіаста змусила старого трохи поворушити пальцями правої руки. Трохи здригнулися й очі за пергаментом повік. Думка полетіла крізь час назад. На десятки років. Потім на сотні. У пам’яті спалахнули обличчя рідних, друзів, ворогів. Якими молодими вони були, як шалено шукали істину. Сперечалися до хрипоти, до пізньої ночі, гасали в пошуках древніх сувоїв Богонатхненного Письма. Перекладали на грецьку.

Зараз кажуть, що це Птолемей-цар захотів мати грецький переклад Тори у своїй бібліотеці. Як діти, чесне слово. Птолемей... Що таке Птолемей, коли сам Александр приходив уклонитися Богу Авраама, Ісаака, Якова. А грецька мова вже тоді була мовою всієї ойкумени. Переклад Письма був лише питанням часу.

Месія. Всі вони чекали й чекають Месію. Тому й сперечалися до хрипоти й тому так жадібно вчитувалися у стародавні рукописи. Найбільше в Ісайю — пророка пророків. Але, Елохі, як же часом важко його зрозуміти! Старий згадав, скільки людей спіткнулося і спотикається об Ісайїну «алма»: «ось Діва в утробі зачне, і Сина породить...» Спіткнувся й він. Дехто пішов легким шляхом і вирішив, що там була помилка. Переклали «Діву» як «молоду жінку» і пов’язали ці слова з Єзекією. А не можна ж було цього робити. Надто велика ціна: Господь через пророка попередив про спасіння народу Свого, а народ не захотів зрозуміти попередження згори. Тож не захоче приймати й саме спасіння. І взагалі, в чому воно — спасіння, і як воно буде?

Старому тоді пояснення побратимів здалося недостатнім. Все ніби логічно, але щось заважало прийняти його цілком і повністю. Тоді він і зрозумів, що осягнути все розумом неможливо. І вирішив чекати. Час — наймудріший учитель і найпереконливіший чудотворець.

Хто ж знав, що чекати доведеться так довго! Він чекав, а навколо один за одним зникали рідні, друзі, вороги. І непомітно старий залишився сам. І навіть не помітив, як став старим. А потім не помітив і того, що забув про те, що він не завжди був старим. І дуже скоро настав час, коли розплющувати очі вже було непотрібно.

Давно вже ніхто не називав його на ім’я: дід і дід, помилитися неможливо, тому що старішого чоловіка в Єрушалаїмі просто не було. Лише дехто знав його на ім’я. І одна з цих небагатьох, підходячи до нього, шаруділа тунікою й плащем.

— Здрастуй, Симеоне! Ламма ягон лах? Чому сумний ти?

— Здрастуй, Анно. Чому ти вирішила, що я сумний? Мі хіггід лах? Хто сказав тобі? — слова, як і зір, давалися важко, задишка була тут як тут.

— Забув, хто я? — Анна всміхнулася, і Симеон майже побачив її усмішку. Хороша жінка ця Анна. Дар Бога не вважає особистою заслугою, а до себе ставиться трошки з гумором.

Анна підійшла зовсім близько і раптом, нахилившись до самого його вуха, прошепотіла:

— Він прийде сьогодні.

Пергамент повік злетів угору, світ крізь пелену катаракти трошки закрутився.

— Хто, Анно? Хто прийде?

— Той, на Кого ти стільки років чекаєш. Той, Хто йде нам назустріч.

Але він уже й сам знав. Тому що бачив те, що поки не міг бачити ніхто з тих, хто був у храмі. Путівцем ішов немолодий уже чоловік і вів за вуздечку ослика, на якому сиділа жінка з новонародженим малюком. Тільки от... Це була не жінка, а Діва. Діва такої небаченої раніше чистоти, що від Неї зміг народитися Той, Хто вийшов до людей.

Симеон встав і, як корабель, поплив до входу в Храм крізь потік людей і тварин. Він ішов, і погляд його був спрямований одночасно в минуле й майбутнє, які поступово зникали, тоншали й не мали вже жодного значення. Тому що попереду була Вічність. І ветхий дід поспішав до неї назустріч. Поряд дріботіла Анна...

Опублiковано: № 1 (73) Дата публiкацiї на сайтi: 12 February 2015

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Зустріч

Зустріч

Дмитро Забєлін
Журнал «Отрок.ua»
Хто ж знав, що чекати доведеться так довго! Він чекав, а навколо один за одним зникали рідні, друзі, вороги. І непомітно старий залишився сам. І навіть не помітив, як став старим. А потім не помітив і того, що забув про те, що він не завжди був старим. І дуже скоро настав час, коли розплющувати очі вже було непотрібно.
Розмiстити анонс

Результати 1 - 5 з 5
19:27 15.02.2015 | Анна
Спаси Вас, ГОСПОДИ! Я никогда так долго не плакала над прочитанным!
13:48 15.02.2015 | Мария
Поздравляю всех с праздником Сретения Господня! Спаси Господи автора. Ощущение, что времени нет. Иерусалим. Храм. И Симеон идёт навстречу Христу. Идёт на самую главную встречу своей жизни. Господи, помоги нам так же ждать. И узнать. И сохранить, как величайшую драгоценность! С праздником!
23:33 13.02.2015 | Константин
Добрый день!
Очень хочется связаться с автором. Пожалуста, если кто знает его, помогите.
13:08 13.02.2015 | Дмитрий Забелин
Потрясающе! Так реально - просто до слез!
О, какое великолепие - священное Писание и Бог Эммануил, Который с нами!
Елена
01:17 13.02.2015 | Ирина
Прекрасная статья! Спаси Господи!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: