Підписатись на розсилку нових статей

С 2009 года журнал издается при поддержке Международного благотворительного фонда в честь Покрова Пресвятой Богородицы


Журнал «Отрок» приглашает авторов для сотрудничества! Пишите нам на адрес: otrok@iona.kiev.ua

Рекомендуємо відвідати

Свято-Троицкий Ионинский монастырь Молодость не равнодушна Покров Страничка православной матери Журнал Фамилия Ольшанский женский монастырь

Наші друзі

Високе значення Вінні-Пуха

Повернутися у світ дитинства, знову пережити зустріч із казкою може й доросла людина. Ця подорож здійснюється завдяки літературі. Книги, ті найкращі у світі книги з малюнками, що їх читали нам уголос батьки, тепер змусять згадати найпотаємніше. Вечорами, коли на місто спускається темно-синє полотно ночі, настає час заново читати казки.

У сімдесяті-вісімдесяті роки двадцятого століття існував такий цікавий феномен: любов до дитячої літератури зовсім не в дітей. Поважні бородачі, туристи й наукові співробітники із захопленням виспівували про те, як «ёжик резиновый шёл и насвистывал дырочкой в правом боку». Нещодавно я слухала в записі фрагмент концерту Сергія і Тетяни Нікітіних в одному з московських інститутів. Зала в сімсот осіб дружно підхопила приспів: «Спляшем, Пеги, спляшем!», а Сергій Нікітін просто на цьому концерті розповідав, що текст цієї пісеньки про те, що в Пегі був веселий гусак, кумедний песик й розумний козел, якесь туристичне братство продовжило ще сорока куплетами про жирафа, пінгвіна й так далі.

Можна, звісно, навигадувати щось про те, що під час застою люди були обмежені в ініціативі, отримували прожитковий мінімум від держави й могли дозволити собі безтурботний інфантилізм, але міркувати в такому руслі не хочеться.

Це був час, коли багатьом мистецтво замінювало віру. Ми були нацією, яка найбільше читала, ще й тому, що серйозний роман все ж таки якось живив душу, зяюче провалля безвір’я заповнювали поети й письменники. Але в любові, скажімо, до Ахматової чи Тютчева є певна значимість, певна величавість, а ось якщо дружно всім разом заспівати про те, що в Пегі був веселий гусак, то вийде тепле, затишне юродство, таке відмінне й від величавості, і від безкінечно понурого блазнювання постмодернізму.

Тоді ж дитяче кіно ставало подією і для дорослих. Я належу до тих багатьох, хто палко любить фільми Ролана Бикова. Квінтесенція його кіно – це не «Чучело» і навіть не «Увага, черепаха», а «Автомобіль, скрипка й собака Клякса», що вийшов на екрани в 1974 році. Яке свято, яке видовище, яке почуття захищеності й огорненості любов’ю!

І відомий «Їжачок у тумані» Норштейна, як і всі казки Козлова, за однією з яких знято цей мультфільм, теж із цього часу. Для кого написані казки Козлова – для дітей чи для дорослих? А історія Туве-Яссон про мумі-тролів – це ж справжня психологічна проза. Її Хемулі й Філіфьонки, Мумли й Мумі-мами – чітко виписані психологічні типи.

 

У справжньому хорошому мистецтві для дітей є дві основоположні риси: пригоди й беззастережна перемога добра. І ось завдяки цій стихії добра дитяча література перебирає на себе функції застільної пісні, яка нині майже полишила нас. У даному разі я маю на увазі не історії про те, як у степу глухому помирав ямщик, хоча й це добре. Я маю на увазі властиві всьому людству пісні, що виражають радість, усілякі застільні «ого-го-го», коли можна співати, опершись на плече сусіда й розгойдуючись разом із ним.

Звісно, у нинішньому різноманітті субкультур є люди, котрі зберігають фольклорні традиції в побуті, є городяни, які ще співають, збираючись разом, але, погодьтеся, це крапля в морі.

Якщо в сімдесяті роки радість мистецтва для дітей протистояла фальшу офіціозу, то сьогодні вона протистоїть, мені здається, тому примітиву й вульгарності розваг, які несуть ЗМІ.

І ще одна, поза сумнівом, дуже важлива властивість дитячої літератури: вона об’єднує покоління, ламає відокремленість людей. Що єднає, приміром, юного любителя репу з його бабусею? Хотілося б, щоб усіх об’єднували, по-перше, віра, а по-друге, Достоєвський і Рахманінов. Але, боюся, що найчастіше їх об’єднують лише «Вінні-Пух» і «Тараканище», котрі були в житті внука один раз, а в житті бабусі — вже тричі.

Залишимо до наступного разу можливі справедливі нарікання з цього приводу. Продовжимо розмову про високе значення Вінні-Пуха, якого добре не лише дивитися, а саме читати дитині й дорослому, пригорнувшись один до одного. Особливо добре, коли холод і ранні сутінки за вікном перетворюються в тепло й затишок. Як відрадно там, усередині кімнати, сповненої медового світла, читати міркування Сови, котра пояснює Пуху, що «засада – це щось на зразок сюрпризу» й багато інших чудових речей.

А тато не просто купує «Пригоди Карика й Валі», а зустрічається з цією книжкою, як зі старим другом, і син, який отримав на Різдво цей подарунок, не знає, що тато дарує йому на додаток і своє дитинство, і молоду бабусю, котра — у ті часи ще зовсім не бабуся — читала з ним ці пригоди.

 

Я почала з дивної любові дорослих до дитячої літератури, але вона й справді є дивною, якщо любити її без дітей. Ця високоякісна й першосортна література дивовижна й унікальна тим, що вона приносить дорослому щонайсправжнісіньку радість, але все-таки за умови, що він читає її не собі. Дорослий опиняється між світом хорошої книги і світом дитини, в якої нам завжди є чому повчитися. Я далека від ідей Руссо про первісну незіпсованість людини, але ось два свідчення, зовсім нещодавніх, які відкривають нам, як бачить світ чотирирічний хлопчик.

— Мамо, купи мені медаль.

— Медаль не можна купити, її треба заслужити. Наприклад, медаль дають тим, хто відважно боровся.

Довга мовчанка й розгублені тихі міркування вголос:

— З ким тут боротися? Тут же немає драконів.

Або інша історія про того самого хлопчика. Дивився він у мультфільмі сцену лицарського турніру, за яким спостерігала прекрасна дама й тихенько прокоментував:

— Не подобається мені, що вони ніяк не поділять дружину.

Світ дитини добріший й правильніший, ніж наш, і діти мають рацію в головному. Діти не вірять у смерть – а хіба немає вічності? Діти вірять у казки – а хіба життя не чудесне? Діти почувають себе захищеними – а хіба немає Господа?

Дитяча література й спілкування з дітьми розкопують нас з-під завалів буденності, тому що наше дитинство нікуди від нас не поділося, у нас живуть усі наші літа, а дорослість – це почуття відповідальності й, можливо, здатність проявляти ініціативу. Глибоку геніальну клоунаду В’ячеслава Полуніна, його «Снігове шоу» можна використати як красномовний приклад нашого вічного дитинства. Добре, що в інтернеті є це шоу, яке являє собою блискуче втілення в іншому мистецтві того, що в літературі називається «темою маленької людини». Лише в записі дуже урізано фінал, а я пам’ятаю свій захват, коли ми більше двадцяти хвилин кидалися величезними, різнокольоровими м’ячами. Я почувалася щасливою анітрохи не менше, ніж дочка й племінниця.

Для справжньої радості діти необхідні нам більше, ніж це може видатися індивіду, який постійно поспішає, тусується, робить кар’єру. Але вони необхідні нам не в тому сенсі, що і в мене є немовля в оборочках, і я таким чином самоствердився. Нам потрібні й діти, й онуки, і хресники, і племінники, і сусідські діти, і діти друзів, і сироти, котрим хтось віддасть усе життя, а хтось — хоча б години. Повнота радості неможлива без дітей, без їхніх книжок, їхніх пісень, їхньої зворушливої наївності, їхніх захватів. Саме з ними ми можемо танцювати й стрибати (а не смикатися в дискотечних конвульсіях), ми можемо безтямно радіти і захоплено вигукувати: «Ах, до чего жизнь хороша! Спляшем, Пеги, спляшем!».

Опублiковано: № 1 (55) Дата публiкацiї на сайтi: 17 January 2012

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Високе значення Вінні-Пуха

Високе значення Вінні-Пуха

Ірина Гончаренко
Журнал «Отрок.ua»
Повернутися у світ дитинства, знову пережити зустріч із казкою може й доросла людина. Ця подорож здійснюється завдяки літературі. Книги, ті найкращі у світі книги з малюнками, що їх читали нам уголос батьки, тепер змусять згадати найпотаємніше. Вечорами, коли на місто спускається темно-синє полотно ночі, настає час заново читати казки.
Розмiстити анонс

Результати 1 - 7 з 7
10:15 01.03.2013 | Татьяна
Как замечательно Вы подметили о папе и молодой бабушке, об этой преемственности доброты, идущей со страниц сказок. Ведь в этом случае они становятся еще более особенными и родными.
23:18 06.03.2012 | Анна
Ирина, низкий поклон Вам за труд. Прочла книгу "Царь Эдип и Наташа Ростова", срочно хочу купить несколько экземпляров для школы, а нигде нет...
Как воздух нужны книги такого рода

Коментар:
Анна, напишите нам на редакционную почту, сколько книг Вам нужно.

01:41 18.02.2012 | Оленка
Було приємною несподіванкою побачити статтю про доброго старого Вінні, адже декілька днів назад перечитувала цю чудову книгу. Дякую автору за чудовий матеріал. Нехай Вас Благословить Господь.
23:28 20.01.2012 | grettir
Честертона в статьях "Отрока" чувствуется всё больше и больше, что не может не радовать =))
12:47 18.01.2012 | Анна
На днях меня посетили эти же мысли, но Вы так красиво облекли их в слова. Спасибо Вам огромное, что окунули нас в мир нашего детства и ту эпоху, когда пошлость и безвкусица не лились грязным потоком на головы людей.
Дорогие дедушки и бабушки, папы и мамы, дяди и тети, братья и сестры! Давайте дружно противостоим тому насилию порока, которое несется со всех сторон, и защитим наших родных и любимых деточек, внуков и правнуков. Помоги нам в этом, Господи, Пресвятая Богородице и все святые. Аминь.
09:44 18.01.2012 | Лилия
Да, не зря Господь говорил: если не обратитесь и не будете как дети, не войдете в Царство Небесное.

Как хорошо, что у нас есть дети. Каким чудесным образом они доверяют своим родителям!
Так бы и нам доверять своему Небесному Отцу.
07:37 18.01.2012 | Елена
Сегодня, Бог даст, почитаю детям. Вечером!)))

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: