Записки на полях душi. №3 (14)

Про терпіння скорбот

Як терпіти скорботи? Це запитання задають дуже часто. Спробую поділитися своїми думками з цього приводу.

Напевно, варто визначитися, що тебе гнітить. Чесно, не соромлячись, вивернути це духівнику. Не шукати гарні слова, не намагатися мати вигляд «духовної людини». Не намагайся здаватися правильним — просто будь чесним.

Поясню на прикладах. Серед моїх парафіян є мої особисті друзі. Не тільки вони зі мною, але і я з ними часом буваю цілком відвертий. Що взагалі не завжди може бути корисно для них. Але вони справжні друзі (втім, кажуть їх у ченця не буває, чи так це?).

Якось Великим Постом «терпів скорботи». Маріїне Стояння — прочитав усю службу для бабусі Марії Володимирівни. Більше нікого не було — всі на роботі. А хто відпрацював — поспішив у найближчий храм, щоб менше часу на дорогу витрачати. На ранок відслужив Передосвячену (без часів і зображальних — читати не було кому). Я співав і служив, дядя Вася-спецназівець співав, читав і паламарив. Марія Володимирівна сама в себе купувала свічки. Зате ми всі троє, що були в храмі, причастилися! У п’ятницю ввечері відслужив суботу Акафіста сам один. Приходжу додому — дзвонить дядя Вася: «А служба була? А в мене тут проблеми...». Ах, у тебе проблеми! Та це в мене проблеми! На службу не ходите, а я тут 9 років «для янголів» служу! — і мене «понесло». А він мені так просто і говорить: «Усе правильно. Тільки чого ти мене цим грузиш? От сходи до духівника і погрузи його...». І я замовк. Мені стало соромно — адже Вася був правий. А вивалити все наболіле, із претензіями і наріканнями духівникові ще «соромніше». Але треба! На щастя, наступного дня я зустрівся з духівником. І зважився вивернути йому весь цей бруд. Я не добирав слів і хвилин п’ять «бушував» про свої проблеми: «Ну і навіщо я там служу? Кому це потрібно? Ті двадцять парафіян можуть спокійно молитися і в інших храмах. І в кращих умовах — вони це заслужили. Це що, Богові треба? Так Бог не лиходій! Тільки не треба мені, батюшка, розповідати про о. Алексія Мечева. Мовляв, він у порожньому храмі 8 років служив — я вже майже 9 відпахав! А користі??? Навіщо це???». Духівник усміхався. А потім спокійно відповів: «Ти чернець? Ти Богові щось обіцяв? Ти постник, подвижник, молитвеник, чи дуже себе обмежуєш?». Нічого цього я не знаходив у собі. «Ти різні обітниці давав. І обітницю послуху теж. Ти служиш у порожньому храмі просто за послух. Господь простягнув тобі соломину. Щоб ти хоч за щось схопився, якщо нічого іншого в тобі немає...». Я заплакав. З того дня я біжу «служити в порожньому храмі» — хоч щось добре здійсню. Схоплюся за соломину...

Можливо, скажете: «Пощастило з духівником». Авжеж, не скаржуся. Адже Бог допомагає скрізь і по-всякому. Давайте ще розповім.

Одного разу взимку в мене «змерзло серце». Скорботи накрили, життя задовбало. І духівник виїхав. Туга, зневіра, розпач. І причину знайти не можу. У редакції суцільні спокуси («Повбивав би!»). Я і виклав усе паскудство «малечі» (наша редакційна молодь). Я стільки разів розвіював їхні сумніви, втішав їх. А коли сам впав у ті ж скорботи — втішити нема кому! «Покладись на Господа...» — так, але не хочеться в зневірі молитися. До чого стрясати повітря гарними словами? «Через не можу» почав келійне, і раптом «дійшло»! «Царю Небесний, Утішителю...» — нехай Сам утішить, як знає. А «буря» не вщухає. І от віщаю «малечі» про «безглуздя і безцільність». А одна молоденька дівчинка мене запитує: «Батюшка! А коли ви нас утішали, ви правду казали? Чи зараз правду кажете?». Я і замовк! Потім тихо відповів: «Тоді. Тоді, коли втішав...». На душі знову світло, причина зневіри стала очевидною. Просто гординя! Коли вона не одержує живлення, то здається, що всі тебе скривдити норовлять. Стаєш прискіпливим, дріб’язковим, уразливим. І далі за схемою «туга-зневіра-розпач-гнів-невір’я». Посповідався одному батюшці, послужив. В усіх прощення попросив, подякував за напоумлення. А тут і духівник приїхав. Ну, доповів йому про свою дурість. «З усяким буває!» — усміхнувся він.

Про життя духовне

В міру духовного зростання православний, на відміну від буддиста, применшується у власних очах. Коли людина стоїть під яскравим світлом, то помічає навіть найменші порошини на своєму одязі. І дивується кількості цього пилу. А та, що стоїть в напівтемряві, бачить лише найбільші плями бруду.

Звідкись із Патериків:

Умирав старий чернець. І плакав. Братія втішала його:

— Авво! Чи тобі плакати? Ти ж іще при житті подвизався і жив доброчесно.

Старець, зітхнувши, відповідав:

— Горе мені, грішному! Я не знаю, чи поклав хоч початок покаянню...

Поширена помилка при вивченні «духовної теорії», це спроба походити на когось з великих зовні. Спробуй уловити їхній внутрішній дух, а не враження від зовнішності. Люди — не зубці гребінця. Вони не схожі один на одного — і в кожного свій шлях. Просто будь собою. Роби ту справу, яку доручив тобі Господь. І роби її добре — тим і врятуєшся. Є надія!

Але якщо раптом загордишся, що «зажив справді по-християнськи», то маємо гнати тебе куди подалі. І посилено молитися про порятунок від облесливості. («Сам паскудник рідкісний, а каже — не такий, як деякі!»)

Деякі листуються з багатьма батюшками, «бігають по духівниках». І скаржаться, що не мають повчання. Тривожний симптом. Повчання можна отримати скрізь, потрібно тільки навчитися його бачити. «Для чистих — все чисте», для тих, хто шукає повчання — повчально все! Господь посилав великих подвижників навчатися святості в шкіряників і каменотесів, у заміжніх жінок, блазнів і блудниць! Маленькі діти і працівники банківської контори можуть повчити святості і сьогодні.

А на пошуки «небожителів» і великих «старців і стариць» можна безцільно угробити все життя. Часом у природності і простоті значно більше духовної чистоти, ніж у тих, хто позує, закочуючи очі. Святі живуть поруч, треба тільки навчитися бачити святість. От і маємо, що найчастіше ми, на жаль, «пролітаємо», не почерпнувши там, де можна було. Ну що з «якогось парафіяльного попа» чи з «якогось ченця» взяти? Адже він «мужик мужиком»? І «досвіду в нього зовсім не багато», і «борода нечесана»... Куди вже йому до нас! «Про духовне життя поговорити не може»! А чи значить це, що в нього і зовсім немає духовного життя?

Про «теорію і практику»

Одного «теоретика» попросили зігріти чаю. Попросивши зачекати кілька годин, він кинувся перечитувати закон Бойля-Маріотта. Хоча всього й потрібно було, що набрати води і поставити чайник на плиту.

Адже розпатякувати про духовне життя і жити ним — далеко не те саме. Можна впасти в марне теоретизування і роками вивчати чиєсь життя, анітрошки не намагаючись виправити своє. Будь-яка теорія, у тому числі й «духовного життя», повинна бути нерозривно пов’язана з практикою.

Про блудну пристрасть

В наш розбещений час, коли «інтимний» бік людського життя втратив навіть натяк на інтимність і потаємність, зберігати цнотливість дуже непросто. Тому й доводиться знову і знову нагадувати про боротьбу з похіттю.

Звідкись із Патериків:

Молодий послушник прийшов до вбіленого сивинами старця:

— Отче! Блудна пристрасть дуже досаждає мені!

— А ти?

— А я намагаюся боротися!

— От і борися! Зізнаюся тобі, чадо. Мені майже 90 років, і більше півстоліття я в пустелі, але помисли блудочинства дотепер спокушають мене...

Грати в схованки з єством безглуздо. Але його можна перемогти, скоривши духу. Це потребує великого зусилля волі і певного ставлення до навколишніх реалій.

Спокуси подібного роду можуть бути всілякими і якщо тікати від них шкереберть — то можна-таки голову «зламати». Але їх можна переборювати.

Один мандрівник підійшов до ріки. Знаючи, що не вміє плавати, вирішив обійти її. Довго йшов — і прийшов до океану. У розпачі заплакав і вмер.

Інший, такий же, не став обходити, а, закатавши рукави, взявся будувати човен. Побудував і перебрався на той берег. Бризки бурхливої ріки лиш трохи намочили його.

Про боротьбу з блудними помислами написані томи духовних книг. Там вказано кілька способів лікування недуги. Але варто пам’ятати, що для кожної людини подібний «добір ліків» унікальний. Це точно так само, як у медицині. Якщо ти спробуєш лікуватися від грипу всіма відомими сьогодні способами водночас, то, швидше за все, швидко ляжеш у труну.

І найголовніше. І лікарі, і духівники не перестають попереджати: не вдавайтеся до самолікування! На прекрасний і ефективний засіб особисто у вас може бути алергія. І ви помрете.

Спробую, все ж, надати кілька загальних порад.

1. Спробуй ставитись до дівчат, як до рідних сестер. У переважній більшості випадків люди не відчувають інтимного потягу до близьких родичів. Переконавши себе в такому «спорідненні», ти розумієш, що в інтимному плані вона для тебе — чужа! Чужа дружина, чужа наречена. Твоя — рідна сестра.

2. Пам’ятай, що потяг твій — найчастіше лише похіть, а не кохання. «Переспати» і «полюбити» — це різні речі. Навіть найменша спроба зблизитися особисто з якою-небудь дівчиною може зробити її дуже нещасливою. Адже тебе вже всі сприймають як християнина. Тобі довіряють, як рабу Божому. Чи можеш ти витерти ноги об їхню довіру? Та й хто ти без свого Господа?

3. Проси Господа допомогти тобі у твоїй боротьбі. «Якщо нічого не допомагає — запроси авіапідтримку і важку артилерію» — говорять на війні. Так і тут. Намагайся, щоб твоя молитва була не кількістю прочитаних слів, а криком до Бога. Криком засудженого на страту, що просить пощади.

Молитва Ісусова — найкоротший, але найважчий шлях. Їй неможливо навчитися за книжками. Щоб вона була дієвою, необхідно керівництво того, хто сам її творить. Бачити в молитві Ісусовій якусь «чарівну паличку» просто ховаючись у неї від усього — великий ризик стати схожим на буддиста, що бубонить мантру.

4. Безпосередньо рятуванню від блудних помислів присвячена добра загальновідома молитва — шоста вечірня. Опускаючи слова «до сну отходящим» її корисно читати повсякчас, коли блудні помисли долають тебе.

Молитва про рятування від блудних помислів

Господи Боже наш, в Негоже вірую, і Єгоже імя паче всякаго імене призиваю, даждь ми ослабу душі і тілу, і соблюди мя от всякаго мечтанія, і темния сласти кромі; устави стремленіє страстей, угаси разжженія востанія тілеснаго. Даждь ми целомудренне пожити діли і словеси; да добродітельноє жительство восприємлюще, обітованих не отпадем благих Твоїх, яко благословен єси во віки. Амінь.

Подано за «Православний молитвослов». Видавничий відділ Володимир-Волинської єпархії (УПЦ МП), 2004.

Український переклад (дослівний варіант):

Господи Боже наш, у Котрого вірую й ім’я Якого понад усяке ім’я призиваю! Дай мені відпочинок душі й тілу та збережи мене від усякого мріяння і (збережи) поза темною сласністю. Зупини устремління пристрастей, угаси полум’я тілесного збудження. Дай мені цнотливо пожити справою і словом, щоб, засвоївши доброчесне життя, не відпав від обіцяних Тобою благ. Бо Ти благословенний навіки. Амінь.

Опублiковано: № 3 (14) Дата публiкацiї на сайтi: 10 September 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 2 з 2
11:28 09.03.2009 | Петрович
Мне за 60, а я всё борюсь с блудными помыслами и деяниями с переменным успехом. Прихожу к выводу,что лучше жениться в очередной раз без глупостей. Пока ещё не решил.Прошу ваших молитв за грешного раба Божьего Ивана.
15:37 23.05.2008 | Елена
Прошу молитв за отрока Романа и отроковицу Анну моих детей.Так трудно их воспитывать...
Спаси Вас Господи!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: