Записки на полях душі. №5 (16)

Фрески

Довелося якось гостювати в одній обителі, що саме відроджувалась. Монастир відновлювався повним ходом. Поспілкувався з братією, побачив їх труди і подвиги, помолився, як міг, на службі. В монастирському храмі йшли реставраційні роботи. Частково реставрували древні фрески з ликами святих іноків, які колись прославили обитель. Але найбільшу радість чомусь викликала не розписана стіна храму. Поглядаючи на монахів, які стояли поряд, я подумав, що колись і їхні лики зможуть гідно прикрасити ці стіни.

Молитва і гавкіт

Розповідав один батюшка:

«Часом взаємини Церкви з різними владними „інстанціями“ бувають доволі складними. Якось, будучи пригніченим „гоніннями“, я відправився Великим Постом за порадою до одного старця. Старець той проживав у невеличкій вежі на монастирській огорожі. А посто за огорожею простяглося старе кладовище.

Коли я підходив до вежі, почув дике собаче гавкання і скавчання з боку „царства мертвих“. Привітавши старця, я насамперед запитав у нього:

— Скажіть, отче, а чи не заважає Вам цей шум „собачих весіль“?

— Спочатку, коли собак багато розвелося, дуже досаждав. Я навіть молитися як слід не міг. Але молитися ж треба — от я і звик!

— То може, варто цих собак якось „прибрати“?

— Господь із тобою! Адже і їх Бог сотворив, і вони жити хочуть. Я їх часом навіть годую, коли є чим. Вони, наситившись, між собою менше гризуться.

— А не боїтеся їх?

— Чого ж їх боятись? Вежку мою їм не здолати. Вони ж тільки обгавкають мене, та не покусають — і то слава Богу! До того ж приносять мені користь.

— Яку ж?

— Майже щоночі вони подвигають мене на молитву. Адже під їх виття не заснеш...

Дізнавшись про молитву під собаче виття, я не став докучати старцеві своїми запитаннями. Здається, всі відповіді я вже отримав».

«Лікаренька»

— Батюшка! Що ви думаєте про моє бажання йти в монастир?

— Монастир — «відділення уже безтямних».

— Нічого собі! За що ж ви їх так?

— Господь із тобою! Я їх хвалю. Адже в миру тільки буйні, коматозні та морг. Інших відділень у «лікаренці» вже немає.

Послушники

Трапляється так, що люди приходять у монастир не заради прагнення спасати свою душу, діючи таким способом, а з «зовнішніх» причин. Звабитися красою та імпозантністю чернечого облачення доволі просто. Але ж ніхто одразу не постригає. А за час послушництва одразу видно, що за людина. І багато з тих, хто приходить, ідуть. Цей відхід анітрохи не ганебний. Просто зрозуміла людина — «не її!»

Знав я одного послушника. Чотири роки його послушанням було келійництво в отця І. Отець І. був одноногим інвалідом, досить немічним старим. До того ж характер мав достатньо суворий. Послушник усе терпів і не скаржився. Доглядав за старцем, як за найріднішою людиною. І, зрештою, таким його і вважав. Тільки той, хто розуміється на душах, міг розрізнити за веселістю і життєрадісністю послушника, які труди він несе і якими силами йому це дається. За три тижні після смерті отця І. послушник явився до монастирського духівника. Той привів його на раду обителі. Послушник від душі подякував усій братії і повідомив про свій відхід у мир. Попросив святих молитов у всіх. Його відпустили без найменшого докору і подякували за працю. Сказали, що завжди будуть раді бачити. Зараз він — поважний протоієрей з купою дітлахів. Частий гість у «рідній» обителі.

Один «благодатний отрок» прийшов у монастир. З причини багатьох трудів у відроджуваних обителях його одразу взяли послушником. Через тиждень він попросив отця настоятеля розселити його з іншим послушником. Як виявилося, його сусід не просто мав магнітофон, але навіть інколи слухав рок! Намісник лише посміхнувся у відповідь. Послушник зрозумів, що в «такому» монастирі нічому путньому він не навчиться. І покинув обитель. Зараз він «професійно вірує» — ніде не працює, сидить на батьківській шиї і товчеться по храмах, повчаючи дітвору. А його сусід-магнітофонщик залишився в монастирі. Десь за місяць після відходу першого він подарував комусь свій магнітофон. З роками з «магнітофонщика» вийшов прекрасний ієромонах.

Майбутньому пастирю

Жива книга про пастирство — це твій духівник. Спробуй сприйняти все краще із його пастирського досвіду. Не намагайся сліпо копіювати його зовні. І, тим більше, ніколи не дозволяй собі менторського тону у ставленні до оточуючих братів і сестер лише тому, що всі знають про обраний тобою шлях. Перш за все, повчися любові до будь-кого, хто звернувся до тебе — це і стане запорукою доброго пастирства.

Чи варто нарікати?

Кожного часом перемагає зневіра. На вулиці — непогода, в головах у людей — одна політика. Та і в самого гріхів назбиралось — на сповідь уже час. І раптом став діймати помисел, ніби я великий страдник. Куди не глянь — одні проблеми. І від цього в душі нудьга. Поки очікував сповіді, думав, як буду скаржитись на життя. І випадково став свідком ділової розмови отця N. із настоятелем. Батюшка говорив, що весь день йому довелося на горищі черпати воду через несумлінність будівельників. Слухаючи, як він покривав своїми трудами немочі інших, я раптом зрозумів, що і мені варто не нарікати, а трудитись над своїми «дірявими дахами».

Твій сусід

Один чоловік був благочестивим. Проводив гідне життя і вирізнявся багатьма чеснотами. Єдиною проблемою у його житті був його сусід. Усе в ньому цьому чоловікові не подобалось. І живе сусід не так, і встає не з тієї ноги, і говорить не ті слова. Одним словом, не було в нього любові до сусіда — і все тут!

Коли сусід помер, чоловік лише подумав: «Ще одним таким стало менше!» Але от явився і до нього Ангел, щоби забрати душу. Дуже розхвилювався тоді чоловік: яка доля чекає на нього після смерті?

— Ти прожив гарне життя, — відповідав йому Ангел, — і раді були б узяти тебе в Рай. Але от невдача: з милосердя Божого туди взяли і сусіда твого. Як же зможеш ти бути вічність поряд із тим, кого не любив усе життя?

Опублiковано: № 5 (16) Дата публiкацiї на сайтi: 10 September 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 2 з 2
09:43 19.06.2010 | Марина
Притча о соседе просто не в бровь, а в глаз: коротко и по существу. Спаси Господи, отец Валериан! Напоминаете о самых главных вещах в христианской жизни!
16:53 24.03.2009 | Елена
Очень впечатлило "Твой сосед". Спасибо большое, я получила для себя ответ.

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: