У пошуках старців
Якщо Бог буде вважати, що твою духовну хворобу може вилікувати лише старець ― Він пошле тобі старця. Але ж ти можеш і не помітити його, як не помітив чесного простого батюшку в найближчій до твоєї оселі парафії або монастирі. І навіть не подумав про те, що й цього батюшку послав тобі Той Самий Бог.
І сьогодні є старці. Тільки-от не ходять вони з транспарантами «Я старець! Всі до мене! Змушую розкаятися, прозорливий, накладаю єпитимії!» Це, радше, «візитна картка» младостарців.
Так, дійсно, після «дозволу на віру» в 1988 р. велика кількість неофітів одягла єпитрахилі й узялася гратися в «старчество». Так про проблему «младостарчества» й інші «попівські дивацтва» Патріарх говорив! І не просто говорив, а попереджав про канонічні заборони. І не просто попереджав, а порекомендував правлячим архієреям накладати заборони на таких «священнослужителів».
Крім того, не довіряйте чуткам. Навіть імена великих, прославлених нині у святих старців за життя іноді були оточені наклепами від заздрості диявольської. Це абсолютно нормальний перебіг духовного життя. Господь допускає ці наклепи, щоб відгородити душу старця від нестерпного іноді тягаря слави людської. Саме через ці наклепи старець уникає зустрічі з людьми, що бажають «повитріщатися» на нього, як на дивовижу. Адже буває, що й «великі» падають! І про це теж відомо із житій святих.
… Якби сьогодні ми не мали подвижників духу, то тут не лишилося б каменя на камені.
Дорога
А в нас усе життя протікає між пологовим будинком і кладовищем. Добре, якщо дорогою трапляється храм Божий…
Святість і ми
Часом справжня Святість просто не вміщається на «прокрустовому ложі» наших про неї уявлень.
Хобі
Один чоловік дуже любив майструвати кораблики. Просто так, для себе, для душі. Бувало, його запитували, чи не хоче він їх майструвати для продажу й жити з цього. Але він відповідав, що на базарі все завалено занзібарськими корабликами. Хоча зроблені вони трохи гірше, ніж у нього, але й коштують значно дешевше. Тож конкуренції йому не витримати. І постійно дивувався, як у Занзібарі можуть робити кораблики так дешево.
Йому постійно не вистачало часу на кораблики. Лиш іноді, після роботи він міг собі дозволити пофарбувати чергову крихітну палубу. Ох, як він благав Бога, щоб той послав йому час на кораблики. Але Бог не відповідав. Тоді чоловік розсердився й попросив про це диявола. І диявол по-своєму «допоміг» чоловікові, відправив його в Занзібар на розвідку. Там цього чоловіка піймали як шпигуна й на десять років кинули до в’язниці. Виявилося, що саме в Занзібарській в’язниці роблять славнозвісні кораблики. У в’язниці дуже зраділи, коли здобули такого майстра. Десять років довелося йому, не відволікаючись ні на що, займатися «улюбленою справою». За це він отримував юшку й стусани. Він навіть навчився майструвати красиві кораблики й до того ж дуже швидко. Але повернувшись із Занзібару, більше не зміг змайструвати жодного.
Вусатий нянь
Якось одного разу мене порівняли з героєм Євгена Лєонова із «Джентльменів удачі». Найпевніше, так воно і є. Я «вихователь дитячого садка», що час від часу одягає маску «страшного лиходія».
«Вихователем» бути важко. Діти часто бруднять свої штанці. І мені доводиться це мити й розгрібати. Малюки гидять частіше, але менше. Старші ― рідше, але «по-дорослому». Коли їх миєш, вони, як правило, незадоволено бурчать і плачуть.
Я не заважаю їм гратися. Намагаюся лише, щоб ігри були корисними й повчальними. Проводити для них довгі уроки неможливо ― вони миттєво запам’ятовують, але дуже швидко забувають, через відсутність практичного досвіду. Я часто прошу їх просто сприйняти на віру мої слова, з приводу того, що літера «А» ― це саме «А»! А вони хитро посміхаються й запитують: «А чому?». Коли вони чубляться й сваряться, мені доводиться їх мирити. Я не можу застрахувати їх від усіх помилок. Але пильно стежу, щоб вони не робили фатальних.
Минають роки, і мої «малюки» дорослішають. Вони йдуть до нових, більш досвідчених учителів. Я не ревную ― це життя. І «другорічники» ― це швидше невдача, ніж перемога. Деякі згадують мене на великі свята. Деякі пам’ятають лише моє ім’я. А я пам’ятаю їх усіх.
Невже час летить так швидко? Нещодавно мої дорослі малюки привели до мене своїх дітей.
«Свобода, рівність і… емансипація»?
Чому борці за «свободу, рівність, братерство» так ревно заперечують буття Господнє? Очевидно, з таким самим завзяттям вони будуть заперечувати існування, наприклад, Антарктиди. Адже вони там жодного разу не були ― отже, жодного уявлення про неї мати не можуть! А те, про що ви читали в підручнику географії ― сміливо відкиньте! Цю «безглузду книжку брехливі люди написали»!
Спробуйте ще раз відкрити Америку. Не сумніваюся, що у Вас вийде значно краще, ніж у Христофора Колумба. Можливо, конкісти (від ісп. сonquista ― завоювання) не буде. І корінне населення не постраждає. І взагалі, США будуть «рожевими, пухнастими найкращими друзями»! Спробуйте неодмінно!
Або хоча б велосипед придумайте на дозвіллі. Освойте сталеливарну й прокатну справи. Гумову промисловість винайдіть для виготовлення коліс! Упевнений, ваші винаходи будуть приголомшувати постійних учасників велогонок! Перш за все, своєю неповторною примітивністю.
Тож спершу полярна експедиція, Америка і велосипед. А вже потім «свобода, рівність і братерство».
Як правило, початком розмови про те, що «хтось когось піддає гнобленню», є чиєсь ображене самолюбство, помножене на амбіції.
Мені здалося, що в декого склалася неправильна думка про місце жінки в християнстві. Скороспішні висновки ґрунтуються саме на нерозумінні або незнанні.
Чоловіки й жінки мають цілу низку істотних відмінностей. Більшість із них нам доводиться усвідомити ще в дитинстві. Бог створив їх такими один для одного. І кожну із статей наділив своїми, індивідуальними особливостями. І не лише зовнішніми. В той самий час, і «Ч» і «Ж» ― люди. Того, що є між ними спільного, цілком досить для цієї єдності. До чого ви закликаєте? До повного нівелювання відмінностей між ними? До «чоловікоподібності тітоньок і жіноподібності дядів»? Ви вже знаєте, що нічого хорошого з цього не виходить! І не вірю, що ви самі цього прагнете. Хоча «унісекс» стає популярним не лише як стиль одягу…
Емансипація? Мені здається, що найвищою формою емансипації жінок є вигляд «помаранчевих жінок-шпаловкладальниць»! Ризикуючи накликати на себе гнів прекрасної половини читачів, заявляю: не жіночна це справа, кайлом махати й заганяти костилі в шпали!
Жінки-бізнесмени, політики, пілоти… А я не проти! Тільки-от завжди залишається та особиста для кожної міра, яку не варто перевищувати. Інакше починається внутрішнє переродження в «self-made», жінку-саморобку. Кар’єра вбила в ній жіноче начало, потенціал материнства. Ці залізні бізнес-леді потайки хочуть знову стати трепетними й беззахисними дівчатами, яким необхідно, аби поруч було сильне чоловіче плече. Зазвичай це приходить після тридцяти п’яти, коли багато чого вже не повернеш. Вони ридають у психотерапевтів або відриваються в безумних оргіях з одноразовими молодиками. Повірте, успішних серед них доволі багато, а от щасливі ― рідкість.
Ну а коли мова заходить про «жіноче священство», то виявляється просте нерозуміння сенсу й символіки православного богослужіння . Про протестантів не йдеться. Там «жіноче священство» цілком природне ― адже в них і «чоловічого священства» в літургійному сенсі немає.
Рівність? Та варто лише всіх вас одягнути однаково, ви ж почнете вити від нудьги! Навіть гілочки на дереві всі різні ― це гармонія. А от у пластмасової ялинки ― всі голочки однакові. Тільки-от життя в ній нема! Перетворити Божу гармонію на бездушну одноманітність машини? Є такий задум, я навіть знаю у кого. І він неодмінно спробує це «змайструвати». Втім, його царювання вже не за горами…
* У православному богослужінні священик являє собою образ Спасителя, Який і є Вершителем Таїнств Церкви. Тому жінка ніяк не може являти собою Христа.
Яка рівність? Усім бути міністрами? Чи двірниками? Чи лисими й одного зросту?
Але ж і Небеса дуже ієрархічні! Там теж є різниця і в Ангелів, й у святих. Був, щоправда, один такий, хто крикнув Богу: «Ну і Хто Ти Такий? Я ― анітрохи не поступаюся Тобі!» Так з’явився диявол.
Тож, може, і в нас прагнення «свободи й рівності» часом ґрунтується винятково на гордовитому небажанні визнати когось більш розумним, чистим, компетентним, достойним, ніж ми?
Хочеш чогось досягти ― досягай! Необхідно боротися ― борися! Адже й Царство Небесне здобувається силою (Мф. 11:12). Але перш за все перебори себе. Відповідай тим стандартам, які ти для себе окреслив. Визначся, чого ти хочеш. І постарайся зрозуміти, чи хоче того ж самого для тебе Бог. Інакше станеш «ходячим непорозумінням».
Безглуздо сприймати віру в Бога лише як набір табу. Хоча деякі заборони для віруючої людини все ж існують. А любителям «порушувати» рекомендую розпочати з порушення загальновідомих «безглуздих» заборон, на кшталт: «Не стій під грузилом і стрілою!», «Не запливай за буйки!», «Не переходь вулицю на червоне світло!».
В принципі, якщо порушувати духовні заборони ― результат схожий.
