Запитання до Неба

«Ти б Мене не шукав, коли б уже не знайшов», — сказав Господь одному з тих, хто невпинно Його шукав. У правильному запитанні завжди криється прихована відповідь, а у правильному пошуку цілком вгадується те, що шукалося. Саме питання щодо пошуку сенсу життя визначає принаймні дві речі. По–перше, запитання ставиться людиною. По–друге, сенс існує. Спробуємо пояснити ці уявні очевидності.


Разом з усіма тваринами люди шукають їжу і воду, тепло й безпеку. Проте сенс життя шукають лише люди. Це — видова відмінність людини, і якщо хтось із людей цим не переймається, то ризикує відстати від поїзду з надписом «людина розумна». Принаймні людині, яка не думає про вічність і справжні цінності, може бути відведене те місце, яке серед птахів займають пінгвіни і кури — мають крила, але зовсім не здатні літати.

Отже, людина, що почала ставити собі, іншим, Небу важкі й гострі запитання, справді стала людиною. Від себе колишньої, байдужої вона відрізняється так само, як пташеня відрізняється від яйця, з котрого вилупилося.

Але в запитаннях думки треба не лише мислити й питати. Важливо додумувати до кінця і вислуховувати відповіді. Цей шлях не кожен долає. На якомусь етапі людина може стомитись, їй може закортіти повернутися до минулого життя, в якому немає місця світоглядному занепокоєнню. Вона ладна тоді вважати щасливцями тих, хто живе самими інстинктами. Людина може наважитися тоді й сама вести безсловесне життя.

Якщо йти вперед немає снаги, а котитися донизу не дозволяє совість, то син Адама промовляє гіркі слова про те, що все безглуздо. Більшість сторінок у книзі всесвітньої історії заповнені змалюванням бадьорого бігу в непотрібному напрямку або прикрих помилок, або втомленістю від подоланого шляху.

До багатьох імен, які сама собі вигадала людина (Sapiens, Faber*), можна додати ще одне — «людина, що заблукала». Вийшла з Раю і потрапила в непролазні лісові хащі. Вийшла з Єрусалима і, по дорозі до Єрихона, потрапила під жорстокі стусани злодіїв. Від цих стусанів на якийсь час знепритомніла, а прийшовши до тями, не може згадати, звідки вийшла і куди прямує. Саме тому, хто заблукав, властиво шукати себе і питати «де я?», «куди мені йти?»

* Homo sapiens, homo faber (лат.) — людина розумна, вміла.

Вище побіжно було сказано, що важливо не лише питати, але й слухати. Музика вмирає не зі смертю великих майстрів, а зі зникненням вдячних і чуйних слухачів. Читач потрібен поету не менше за мецената. Великий актор називає глядача «Його Величність». І Бог забувається (а тому — всі смисли плутаються), коли внутрішній слух у людей втрачає чутливість. Звідси й євангельська тема подвійної людини — внутрішньої і зовнішньої. «Той, хто має вуха слухати, хай почує». А інакше: «слухом почуєте, та не зрозумієте».

Запитання ставляться не для того, аби вони лише відлунювалися. Мають звучати і відповіді. Вони є, їх лише слід навчитися чути. Пошук сенсу життя для людини зливається воєдино з пошуком себе й Бога. А Бога без Бога пізнати неможливо. Можна помітити Його сліди, можна відчувати Його дотики. Але для більшого необхідне Одкровення. Бог має Сам про Себе сповістити нас. А інакше ми так і будемо тішитися здогадами й інтуїцією, накручуючи довкола них шар за шаром барвисті тканини фантазій.

Той, хто запитує, кращий за байдужого, і той, хто визнає, що нічого не знає, кращий за того, хто твердить, що знає геть усе. Якщо для заблукалих існують свої побоювання і свої страждання, то для «віднайдених» є свої спокуси. Можна приписати почуту відповідь своєму хисту, а не Божій милості. Можна зачерствіти і заспокоїтися, неначе Рай уже досягнутий і життя прийшло до найвищого завершення. Можна зневажати тих, хто ще не чув голос «Духу, що дихає, де хоче». Загалом, якось зустрітися з Істиною — не означає назавжди заспокоїтися. Добра занепокоєність і чутливе серце мають лишитися.

Примусити Гостя завітати до нашої оселі ми не можемо. Але ми можемо прибрати оселю, викинути мотлох, накрити на стіл, а тоді терпляче чекати. Наша справа — відчистити глечик і зсередини, і зовні, а води нам наллють. Наполегливий пошук, біль і втома від цієї праці і є виорюванням тієї землі, в яку має впасти дорогоцінне сім’я.

До того, хто зачах від питань і кому життя, як і Іову, спротивило, відповідь прийде м’яко, немовби дощ на засохлу землю. До зраненої, лежачої посеред дороги людини відповідь прийде, неначе Лікар, що промиває рани вином і маслом. Тому, хто мандрує хвилями, а не суходолом, хто втомився від хитавиці та не здатен більше їсти протухлі припаси, відповідь прийде, немов довгоочікувана смужка землі на обрії.

Відповідь неодмінно прийде. В Його світлі ми побачимо чітко і себе, і ближнього, і славетне Місто майбутнього. Пережиті дні стануть зрозумілими до останньої секунди. «Відбіжить хвороба, сум і жаль».

Слід лише не припиняти пошуки і не впадати у відчай від довгого очікування.

Опублiковано: № 3 (33) Дата публiкацiї на сайтi: 21 August 2008

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 4 з 4
17:22 02.09.2008 | Елена
Я точно знаю, что Он приходит всегда, когда кажется, что уже никто не прийдет...Я знаю наверняка, что Он ласкаво погладит по голове, согреет сердце и подарит надежду, когда надеяться уже не на что... И что только Он дает силы ждать Его прихода и верить в это безоговорочно.
Спасибо, Отче, дай Вам Бог здоровья и вдохновения.
00:57 26.08.2008 | Анна
Люди добрые!!!! Как трогательно и вместе с тем просто! "можно заметить Его следы, можно почувствовать ЕГО ПРИКОСНОВЕНИЕ..." почувствовав однажды Его прикосновение, жизнь делится на "до и после" и ждешь, ждешь этого прикосновения дни, годы, жизнь...
Спаси Господи!
13:14 24.08.2008 | Marina
Мы часто задаем себе вопрос почему так, почему не по-другому? Мы начинаем вопрошать к Господу и думать, что он нас забыл...Но Господь рядом всегда стоит только позвать, и он придет. Хорошие слова, которые дают надежду - спаси Вас Господи батюшка.
13:09 22.08.2008 | Катерина
Когда мысли напоминают броуновское хаотичное движение, когда не знаешь как же быть, что делать и куда идти, что выбрать и как решить, голова тихо склонятеся от понимания своего бессилия и неразумия. И вопрошает душа к Богу о помощи управить все и разрешить по Его великому замыслу и усмотрению... Не забывать бы только об этом в те минуты, когда хочется сделать все самому. Ведь что я могу сам... Да ничего... Спаси Господи!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: