Запрошення на Небо

 

Від смерті — до Життя

 

Великдень — настільки радісне, світле свято весняної юності людства, що мимоволі забуваєш про все похмуре та неприємне. На тлі загального захвату не думаєш про те, що у Воскресінні ми зустрічаємо Христа, Який щойно побував у пеклі. Нам здається, що все вже позаду, але в дійсності наш шлях із пекла, наш «песах» — проходження — від смерті до життя лише починається.

Господь Своїм Воскресінням вказав Шлях. Він запрошує ступити з Ним на дистанцію, але за людиною вибір — іти чи не йти. В цьому «офіційному» запрошенні на Небо, яке підносить особисто вам Сам Творець віків — увесь смисл великодньої радості. Про це говорить східнохристиянська ікона Воскресіння, на якій зображено, що Христос виходить із пекла і виводить за Собою Адама, Єву та інших героїв біблійної історії, які уособлюють людство. Про це говорить Господь у євангельській притчі про званих на шлюбний бенкет, яку Він розповів перед самим розп’яттям і Воскресінням. Про це говорить і весь чин великоднього богослужіння.

Церковна родина

Служба Воскресіння була складена для новохрещених — для тих, хто вперше причащався та відчував радість присутності Христа в собі. Ще зовсім недавно на вигук «оглашенні, ізидіть!» вони з трепетом виходили перед початком літургії вірних. Радість причастя вже давно відома хрещеним християнам, які разом із неофітами тепер радіють їх першій Євхаристії. І зараз, у великодню ніч, у білих одежах, щойно після хрестильної купелі, вони вперше урочисто заходять до храму і вже не залишаються в притворі. «Їх перший досвід Церкви, — пише о. Олександр Шмеман, — це не прийняття певної абстракції чи ідеї, а реальне і конкретне єднання з людьми, які, в силу того, що кожен із них з’єднаний із Христом, з’єднані між собою і складають одну родину, одне тіло, одне братство. Бути родиною і реалізувати себе як родину — це і є істинна суть Церкви». В наш час про це урочисте літургійне дійство нагадує святковий хресний хід навколо храму перед початком великодньої заутрені.

Сьогодні нам здається, що великоднє богослужіння — це величне феєричне дійство. І все ж, те, що ми бачимо зараз, — відголос тієї початкової святкової радості християн, коли вся родина зібрана і за одним столом. Прп. Симеон Новий Богослов про євхаристичну трапезу каже, що Христос, одного разу ставши нашим родичем за плоттю та долучивши людей до Свого Божества, зробив і нас Своїми родичами. Великоднє богослужіння — це радість батька, який бачить повернення блудного сина і біжить йому назустріч із вигуками: Принесіть негайно одежу найкращу, і його зодягніть, і персня подайте на руку йому, а сандалі на ноги. Приведіть теля відгодоване та заколіть, — будемо їсти й радіти, бо цей син мій був мертвий — і ожив, був пропав — і знайшовся! (Лк. 15, 22–24).

Твоя від Твоїх...

У давнину вірні приносили на великодню літургію хліб, вирощений своїми руками. Священики підносили його Богу як анафору (з грецьк. «піднесення»), а потім роздавали всім присутнім як Тіло і Кров Христову. «Як хліб після призивання Бога не є вже хліб, але Євхаристія (з грецьк. „подяка“), що складається з двох речей — земного і небесного, так і тіла наші, приймаючи Євхаристію, вже нетлінні, маючи надію на воскресіння», — пише свт. Іриней Ліонський.

Можливо, зараз не зовсім зрозуміла та органічна єдність простого звичайного життя і Євхаристії, так явно виражена в літургійній традиції древніх християн. Але саме про це нагадують нам великодні кошики. Господь звершив Євхаристію на хлібі й вині не тому, що це продукти з «позитивною енергетикою», а тому, що з хлібного колосся і виноградної лози виростав весь стрій життя наших предків.

Життя сучасного мегаполіса зовсім інше, і більшість міських малюків упевнені, що булки ростуть на полицях магазинів. Великодні страви перетворилися просто на приємну традицію. Але смисл літургії від цього не змінився. Наприклад, якщо мій друг учора написав комп’ютерну програму, то він, звісно, не може принести диск і покласти його на вівтар. Але він принесе частину зароблених грошей і купить випечену в храмі просфору (з грецьк. «приношення»), яка стане частиною Таїнства Євхаристії. А потім напише нову програму, яка дозволяє зручно оперувати святоотецькими висловами, і викладе її у вільне користування в інтернет. Ось це вже і є повнота великодньої літургійної радості християнина: твоє життя набуває смислу і значення, коли ти ділишся всім, що робиш: «Твоя від Твоїх, Тобі приносяще о всіх і за вся», — молиться священик на літургії при освяченні Святих Дарів. «В центрі літургії — любов, — пише свт. Миколай Сербський, — яка, віддавши все своє, віддає і себе, зрештою. Це головне, а речовина — другорядне». «І якщо ти так святкуєш і так причащаєшся Божественних Таїн, — виголошує прп. Симеон Новий Богослов, — все життя нехай буде тобі одним святом, і навіть не святом, але приводом для святкування однієї безперервної Пасхи». Кожна літургія — це і є Пасха, а причастя — щастя, яке Господь дарує людині у відповідь на її працю і любов.

На Великодньому богослужінні за святковим євхаристичним столом з’явилися нові християни. Для них Світла седмиця була часом радісного і творчого усвідомлення того, що відбувається з людиною, коли всередині — Господь; часом, коли людина вчилася найголовнішого — поводження з благодаттю: як зберегти її, як не розплескати.

Світла Седмиця

Цілий тиждень після Великодня щодня в храмах звершується великодня служба. Християни в цю седмицю причащалися щодня. Після літургії всі новохрещені слухали так звані містагогії — повчання, в яких християни ділилися з неофітами своїм глибшим досвідом церковного життя.

Багато Святих отців порівнюють свято Пасхи зі шлюбним бенкетом, що затягнувся на довгий час. Але цьому бенкету передував піст, тобто час очікування нареченою — душею, яка зодягнулася в світлі шлюбні одежі, свого Нареченого — Христа. А ти, коли постиш, намасти свою голову, і лице своє вмий (Мф. 6, 17). Традиція робити засмучене обличчя і напівтемряву в храмі під час посту прийшла до нас із католицького заходу в XVII–XVIII століттях. Але центральним моментом великоднього шлюбного бенкету є Євхаристія, в якій всі негаразди втомленої від очікування нареченої винагороджуються радістю бути з коханим. «Таїнство Євхаристії — це страждання, перетворені любов’ю на блаженство. В цьому полягає таємний закон життя в Христі, життя Церкви», — пише сщмч. Василій Кінешемський, висловлюючи вже в ХХ столітті саме серце великодньої радості християн перших віків. Але після Святої Седмиці шлюбний бенкет вже позаду, а попереду для новопросвічених настають будні, сповнені надій і розчарувань.

З глибини віків

А що залишається нам, сучасникам Христа в ХХІ столітті? Невже ми безповоротно втратили той древній харизматичний дух, яким дихали перші покоління християн, ту сімейну атмосферу Свята свят і Торжества з торжеств? Ні, нічого ми не загубили. Ось простота апостольського служіння: А дня першого в тижні, як учні зібралися на ламання хліба Павел, вкусивши хліб, мав промову до них, бо вранці збирався відбути, і затягнув своє слово до півночі (Діян. 20, 7–11). І ось інша літургія, звершена в багатстві й у спокої в ХVІІІ чи ХІХ столітті. На престолі дорогоцінні метали, багатий устав, який створювався віками, співаються молитви, зовсім невідомі в апостольські часи. І хіба не бачимо ми, не сміючи підняти очей, що і багряний шовк, і парча, і срібло на престолі пронизуються все тим самим дорогоцінним промінням апостольської благодаті, наче ми нікуди і не йшли з першохристиянства«, — пише С. Фудель.

Так, християнство вийшло за рамки сімейної общини, і те, що багато забуто, — природно і нормально. Адже з плином віків світ стає все цікавішим, і все глибше й уважніше вдивляється в нього людина. Те, що сьогодні ми святкуємо Пасху вже зовсім не так, як наші предки, говорить не про те, що ми щось втратили і щось обов’язково треба відроджувати, а про те, що Церква росте, і в її живої клітини — людини — з’являється нове, більш досконале бачення світу; нові, складніші питання. І втікати від відповіді в минуле, очевидно, не варто. Адже суть великоднього торжества, на думку св. Федора Студита, вічна і незмінна: «Чому ж ми з таким нетерпінням чекаємо Пасхи, яка приходить і йде? Чи не святкували ми її багато разів і раніше? І ця прийде і піде — в цьому віці немає нічого постійного. Що ж, — запитає хтось, — не треба радіти Великодню? — Ні, навпаки, радіймо йому набагато більше — але тому Великодню, який відбувається щодня. Що це за Великдень? — Очищення гріхів, каяття серця, сльози розкаяння, чиста совість, умертвіння тілесного: блуду, нечистоти, страстей, недобрих бажань і всякого іншого зла. Хто удостоїться досягнути всього цього, той святкує Пасху не раз на рік, але щодня».

Ось той «шлях із пекла», на який Господь запрошує сьогодні кожну — хрещену і нехрещену — людину. Запрошує в надії, що ми знову прийдемо в Його дім.

Опублiковано: № 3 (27) Дата публiкацiї на сайтi: 12 November 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: